Сватання на Гончарiвцi – Григорій Квітка-Основ’яненко

Малоросійська опера у трьох діях. Красуню Уляну віддають за дурня Стецька, але її серце належить кріпаку Олексію. Як складається далі її доля? Народні звичаї, велика кількість народних пісень допомагають глядачу зробити веселу подорож у минуле

Григорiй Федорович Квiтка-Основ'яненко

Сватання на Гончарiвцi

Малороссийская опера в трех действиях

ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:

П р о к и п Ш к у р а т – обыватель из-за Лопани.

О д а р к а – жена его.

У л я н а – дочь их.

О л е к с и й – помещичий крестьянин.

П а в л о К а н д з ю б а – обыватель из-за Харькова.

С т е ц ь к о – сын его.

О с и п С к о р и к – отставной солдат.

Т ы м и ш – обыватель из Заиковки.

Д е в к и, п о д р у г и У л ь я н ы.

Действие в городе, на Гончаровке.

ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ

Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.

ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ

П р о к i п (в расхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки, свиту несет на плече и поет).

Спить жiнка, не чує,

Що мужик її мандрує.

Спи, жiнко, спи!

Я тим часом одягнуся.

Та на вольну заберуся,

А ти, жiнко, спи!

Хоч немає нi алтина,

Вiдвiчатиме свитина,

А ти, жiнко, спи!

Як заставлю я свитину,

То i вип'ю четвертину,

А ти, жiнко, спи!

О, та мудра ж i сивуха!

А ти, жiнко, псяюха,

Спи крiпко, спи!

Як уволю я нап'юся,

Чорта й жiнки не боюся, –

Нехай вона спить!

(Крадется через театр).

О д а р к а (выходит из избы, не выходя со двора). А куди-то вже потяг, йолопе? Чи то вп'ять на вольну? Вернися лишень сюди!

П р о к i п (с неудовольствием, в сторону). От чортова доглядачка! Таки i вздрiла! (Кричит ей с досадою). Чого там вертатися? Нiколи!

О д а р к а. Яке там нiколи припало? Вернися, бузовiре! (Он ее не слушает, она ему грозит кулаками). Вернись, кажу тобi, вернись! Чи хоч, щоб за патли вп'ять притягла? (Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает из-за ворот и кричит). Вернись, вернись, вернись!

П р о к i п (с досадою возвращается). Т'адже i вернувсь! Ну, чого там так пильно припало?

О д а р к а. А кажи, куди було помандрував?

П р о к i п (все с сердцем). Та де тобi помандрував? Тiльки хотiв було йти до шевця, щоб чобiт залатав.

О д а р к а. Яке тепер латання? Недiленька свята; забув єси, католиче? Чи з глузду спився? Ще добрi люди i з церков не повиходили, а ти вже i на вольну швандяв! Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п'ятiнка свята, люди нi рiсочки у рот не беруть, а вiн на вольнiй, та так впився, що не змiг i додому дiйти. Ввалився у провалля оттам на Холоднiй горi та й спав цiлу нiч. Ще то навдивовижу, як тебе москалi не обiдрали? Чи то ж не стид та й не сором? Гай, гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила я свою головоньку з таким п'яницею! Тiльки б йому по вольним i шлятись!..

П р о к i п. Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б її ось тут, на нашiй вулицi, так би я випив та й додому потрапив би, а то бiда! Iдеш, iдеш, поки до тiєї вольної дiйдеш!

О д а р к а. А, дурний та божевiльний! А про те не кажуть, що нащо б то пити? Ось коли б кабатчики та вiдмежували б геть по Залютин, то-то б я спасибi сказала!

П р о к i п. Холодком i туди недалеко. Аби б туди дiйти, а то й байдуже!

О д а р к а. Бач, п'яницi море по колiно! Вiн знай своє товче! Я тобi кажу, нащо ти п'єш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазяїн як хазяїн; були волики, була й коровка. Була й одежа, неначе у якого мiщанина; усе позбував, усе попропивав, звiвся нiнащо. Одним одна свитина, а пояса i шапки катма!

П р о к i п. Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка i тепер цiлiсiнька у тебе у скринi, а пояс застановив.

О д а р к а. А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти заставляв?

П р о к i п. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар у борг не дає?

О д а р к а. Та нащо ти п'єш?

П р о к i п. Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опiвночi прийду, то й вiдчиня; та таки i горiлка не розведена. Вже пак до кабатчикiв не пiду. Та нащо i горiлку вигадали, коли її не пити? Якби її не було на свiтi, то я б i не пив. Тогдi б послухав тебе.

О д а р к а. Ох, моя головонька бiдна! Що менi з п'яницею робити? Усе одно товче: усе пить та пить. А за що вже й пити? Коли б не своїми бубликами торгувала, то досi усi б з голоду попухли! Який мене гаспид понiс за сього п'яницю? – Була козир-дiвка: чи на вулицi, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядцi, – усiм була голова; на жарти, на скоки, – усiм була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: "Не вiддавай мене, мамо, за мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на Iванiвцi попом; та його мати – що вона протiв мене? Вона сластьоним торгувала, а я собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за мене лучиться панич з правленiя". Так-таки iди та iди! От же i пiшла; от i живу! Люди у щастi та у багацтвi i не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мої молодiї лiта? Де моя дiвичая краса? Усе заїв оцей п'яниця, шибеник, харцизяка, воло… (Увидев, что Прокип между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним). А куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб). Ось так же, коли честю не слухав.

ДУЭТ

О д а р к а.

Чи я ж тобi не говорила?

Чи я ж тобi та не велiла?

Щоб ти дома сидiв

I на вольну не ходив?

П р о к i п (кланяясь).

Ой ти, жiнко моя!

Ти, голубко моя!

Пусти ж мене прогулятись,

Коли ласка твоя!

О д а р к а (толкая его во двор и затворяя ворота)

Ой, тут гуляй, мiй миленький!

Мов той цуцик кривенький,

Сиди там, пропадай

I нiкуди не втiкай!

П р о к i п (из-за ворот).

Та тут же я скучатиму,

Усiм, усiм казатиму:

Била жiнка мужика,

Била, била i товкла!

(Вместе).

Не брешу я, не брешу:

Била жiнка i товкла!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар