Сватання на Гончарiвцi – Григорій Квітка-Основ’яненко

У л я н а. (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает). Нiчого!

С т е ц ь к о. (долго вспоминая). Ну!.. ну!.. а тепер… що?

У л я н а. Що?

С т е ц ь к о. Що?

У л я н а. Що?

С т е ц ь к о. Що?

У л я н а. Що? Нiчого.

С т е ц ь к о. Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай її обо всiм. А чорт її зна, об чiм її розпитувати! Я усе позабував.

У л я н а. Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував єси!

С т е ц ь к о. Так вiн-бо добре казав, не iди, каже-говорить, вiд неї, поки обо всiм не домовишся.

У л я н а. Нi об чiм нам домовлятися.

С т е ц ь к о. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?

У л я н а. Нi, голубчику, сього нiколи не буде.

С т е ц ь к о. А чом не буде?

У л я н а. Тим, що я за тебе не пiду.

С т е ц ь к о. А чом не пiдеш?

У л я н а. Тим, що не хочу.

С т е ц ь к о. Та чому не хочеш?

У л я н а. А не хочу – тим, що не хочу.

С т е ц ь к о. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти пiдеш.

У л я н а. Не пiду.

С т е ц ь к о. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, та пiсеньки заспiвай, то вона i пiде. От я i заспiваю:

На курочцi пiр'ячко рябоє;

Любимося, серденько, обоє.

Диб, диб на село,

Кив, морг на нього.

Я не дiвка його.

Не пiду я за нього.

Ой полола дiвчина пастернак

Та сколола нiженьку на будяк.

Диб, диб на село… и проч_.

Не так болить нiженька з будяка,

Ой як болить серденько вiд дяка.

Диб, диб… и проч._

Ой, чия ти, дiвчино, чия ти?

Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?

Диб, диб… и проч._

_

А що? чи хороша моя пiсня?

У л я н а. Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпаєш. Ось слухай, яку я тобi заспiваю. (Поет).

В мене думка не така,

Щоб пiшла я за Стецька.

Стецько стидкий!

Стецько бридкий!

Цур тобi, не в'яжися!

Пек тобi, вiдчепися!

Божевiльний!

Не дурна я i не п'яна,

Щоб пiшла я за Степана.

Стецько стидкий… и проч. _

Лучче впасти менi з дубу,

Чим йти замiж за Кандзюбу.

Стецько стидкий… и проч. _

Лучче менi з мосту в воду,

Чим достатися уроду!

Стецько стидкий… и проч._

А що, Стецю, чи хороша моя пiсенька?

С т е ц ь к о. (долго смотрит на нее молча, потом вдруг вскрикивает). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її спiваєш? Га?

У л я н а. Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за тебе.

С т е ц ь к о. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому, що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (Вздохнув). Я вже пробував.

У л я н а. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.

С т е ц ь к о. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.

У л я н а. А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.

С т е ц ь к о. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б'є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!

У л я н а. (в сторону). Що менi з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.

ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ

Те же и Олексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.

С т е ц ь к о. Оце ж увечерi i старостiв пришлемо. Чи присилать?

У л я н а. А як же? присилай, присилай. (В сторону). Побачиш, якого облизня пiньмають.

С т е ц ь к о. А пiч колупатимеш?

У л я н а. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по лицу пальцами).

С т е ц ь к о. (Оправляясь, хохочет). Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?

У л я н а. Затим, що я тебе шаную (тихо), – як ту собаку рудую!

О л е к с i й. (в сторону, с огорчением). От тобi i правда на свiтi! Послухаю, що дальш буде.

С т е ц ь к о. Ну! Кажи ж ти менi: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.

У л я н а. Ти знаєш, а я не знаю.

С т е ц ь к о. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?

У л я н а. Та не знаю. Ну тебе зовсiм.

С т е ц ь к о (смеясь). Еге! так я тобi усе розкажу: нiгде правди дiти. Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется). Напечемо коржiв, зомнемо маку, та намiшаємо з медом, та й посiдаємо, та й їстимемо. I не мудро, скажеш? (Увидя у нее шелковый платок). А що то в тебе? Хустка? Чи не менi то?

У л я н а. Кому ж, як не тобi, мiй вороне чорнесенький! (Тихо). Твоїй пицi вона i пристала.

С т е ц ь к о. А ке сюди, я примiряю.

У л я н а. Та нехай же увечерi, сама тобi почеплю (тихо), що i у дверi не потовпишся.

С т е ц ь к о. Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи знаєш що? Я ще зроду не женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усi ж то, усi, куди оком закинеш, усi женються. Будеш же менi головоньку мити i голубити?

У л я н а. Змию, змию (тихо), що тебе i чорт не пiзна. Цур вже йому! прожену його вiдсiля та й втечу додому. (Ему). А приголублю ось так: ось ходи сюди. (Протягивает к нему руки, а он, разнежась и охорашиваясь, хочет подойти к ней).

О л е к с i й (с сердцем становится между ними). Здорова, Уляно! Нехай тобi бог помага!

У л я н а (обрадовавшись, бросается к нему). А, мiй Олексiєчку! Де ти узявся? Я тебе цiлий ранок бажала.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: