ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ
Уляна, Олексий и Стецько поет и грызет орехи.
С т е ц ь к о (поет без музыки).
Iшов Стецько льодом,
Свинка огородом;
Подай минi, моя мила,
Свою бiлу ручку!
Бач, де вона! А я собi сидiв, сидiв, аж спати захотiлося. I що робить, не знаю; чи iти додому, чи тут старостiв дожидатись? Нiкого i спитатись. Мати повiялась кудись, а старий усе кликав мене на вольну, далi i захрiп; там так здорово хропе, що аж хата труситься. А я полiз на полицю, та й намацав горiхи, та й трощу їх. Анумо, Уляно, цятатись! А кажи: чи цiт, чи лишка? От у жменi держу.
У л я н а. Та пiди собi геть! Цiт, – тiльки вiдчепись.
С т е ц ь к о (считает орехи). Так, вiдгадала. Оце один, два їх, п'ять, десять, три, усi!
О л е к с i й (ударив его по руке, выбивает орехи), А ти, бачу, i лiчити не вмiєш? Оттакий козак!
С т е ц ь к о (оглянувшись и тут только увидев его) А ти чого тут, пробишака? Чого ти з моєю дiвчиною стоїш? Чого дивишся на неї, та ще, може, i говориш з нею? Гляди, щоб я не дав тобi щипки! Геть вiдсiля, кажу, тобi! (Олексий подходит к нему, а он пятится от него). Цур тобi! Не заньмай мене, я тобi кажу! А то побачиш, що я тобi зроблю.
О л е к с i й (все подступая к нему). Ану, ну! Що ти менi зробиш?
С т е ц ь к о (отступая). Що зроблю? Ось побач; ось тiльки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробi! Ще дужче, чим тотдi.
О л е к с i й Цур дурня, та масла грудка! Чуєш, я тобi кажу: не в'яжись до людей, то й я тебе не заньматиму.
С т е ц ь к о. А до яких же я людей в'яжусь? А казки, кажи!
О л е к с i й Чого ти в'яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.
С т е ц ь к о (подобрав орехи, продолжает их грызть). Дарма.
О л е к с i й Вона каже: лучче їй з мосту та у воду.
С т е ц ь к о. Дарма.
О л е к с i й Вона каже, що за тобою буде пропаща.
С т е ц ь к о. Дарма.
О л е к с i й Вона каже: лучче їй свiт за очима пiти, чим за тебе.
С т е ц ь к о. Дарма.
О л е к с i й Вона каже: цур тобi, пек тобi, осина тобi, дурний, божевiльний, навiжений, католиче, бузовiре…
С т е ц ь к о. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти менi що хоч кажи, а я тобi усе казатиму: дарма, затим що дарма. Хоч вона i не хоче, хоч вона плакатиме i вбиватиметься, хоч здохне, то менi дарма, аби б тiльки пiшла за мене.
О л е к с i й. Що ти будеш з таким дурнем робити! Вiн усе своє товче. Ну, ще ласкою попрошу тебе: Павлович, Степанку, голубчику! Вiдкинься вiд Уляни, не заїдай їй вiку, дай їй ще на свiтi пожити з ким другим, а не з тобою! Не бери її, я тобi спасибi скажу!
С т е ц ь к о. Так i я ж тобi, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що ж будеш робити з моїм батьком? Оженись, каже, дурню, таки оженись; та вже аж обрид менi з сим оженiнням; так оце тiльки затим я i женитися хочу.
О л е к с i й. Та шукай собi другої дiвчини; се вже не твоя i не хоче за тебе.
С т е ц ь к о. Та де їх у урагової матерi знайдеш? Вже я раз ходив з старостами; ходили по усьому за-Харкову i усю Заїкiвку i Москалiвку виходили; де хоч поганенька дiвка була, усюди заходили, так нi одна не iде, як затялись.
У л я н а Чом же вони за такого парубка та не iдуть?
С т е ц ь к о. Без сорома казка: кажуть, що дурний. "Дурний, цур йому"! – ось як кажуть. Се вже урагова мода стала, що усе за розумних хотять. Вiд сього i люди на свiтi переведуться. За дурних не iдуть, а розумних нiгде узяти, от усi люди i повиздихають, а нових людей – тпррру! – нiгде буде взяти!
У л я н а Та й я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, i тобi у вiчi кажу.
С т е ц ь к о (молча смотрел на нее быстро и долго. потом вдруг вскрикивает). Тю на твою голову! Ти тiльки сама кажеш; а мати каже, що я не зовсiм би то i дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там i дiвка каже, батько каже, i мати каже, брати кажуть, сестри кажуть, що буцiм я дурний, так вже нiгде дiтись!
О л е к с i й. Оттак казали за-харкiвцi, а як прийдеш свататись на Гончарiвку, то й за-лопанцi те ж скажуть.
С т е ц ь к о. Матерi трясця за-харкiвцям i за-лопанцям, коли так скажуть. А купцi так не те кажуть.
О л е к с i й Хiба ж тебе i купцi знають? Як же ти до них попав?
С т е ц ь к о. Ось бач як. Послав раз батько, – та й близенький свiт! – аж за Нетечу, а я й не потрапив, та й блукаю по вулицям, та розглядаю. А тут шусть на мене конi! Машталiр як урiже мене у се плече кнутом, як гикне: падi! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки: вiдсiля конi, вiдтiля пани, так я шморг у лавку, та й дивлюсь, що там робитця. А там купцi, та так обдурюють панiв, що на! (Смеется).
О л е к с i й. Чим же вони обдурюють?
С т е ц ь к о. Еге! ось як; Увiйде панi у лавку, уся така цвяхована, як мак у полi. Бриль на нiй… тiльки що ув огород горобцiв полохати, та шовкове рядно нап'ято, а скрiзь так i свiтиться… (Смеєтся). Вже я, братику, надивився!.. От купець i подасть шовкової ганчiрки шматок або хусточку дiряву, що менi i на онучi її не треба, та i лупить грошики, скiльки видно. А вона i хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь собi, та думаю собi: купила добро, що i на пiдтичку не годиться. Аж ось мене купець i здрiв та i каже: чаво тебе, маладець, нада? А я кажу: я не молодець, а Стецько. Тут, знаїш, скинулись по слову та i стали приятелi. Далi зiбралось їх чимало: i старi, i молодi, i лисi, i пiдслiпуватi, i усякої мастi. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далi заставили танцювати; як же я їм учистив гопака, так аж полягали регочучись. А далi i надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов…
О л е к с i й Годi ж, Стецю; тебе i до вечора не переслухаєш. Тепер кажу тобi: просив тебе ласкою; не вiдкидаєшся? Так слухай же: от нас двоє i Уляна третя; тiльки побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай, що тiльки тобi i на свiтi жити!
С т е ць к о. Лиха матерi! А я з хусткою та залiзу аж у солому. Трясця там знайдеш!
О л е к с i й I там знайду та й задушу…
С т е ц ь к о. Ось тiльки задуши, а я батьковi скажу…
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те же и Прокип без шапки, крадется чрез театр.
У л я н а. А куди то, тату, мандруєте? Вернiтесь лишень! (Ведет его назад). Єй же то богу, не пущу!
П р о к i п. Та менi є дiло до чоловiка, – що се таке?
У л я н а. Оттак, припало дiло! та без шапки i iдете?
П р о к i п. Винеси ж ке шапку.
У л я н а. Не винесу, бо пiдете на вольну, а опiсля що вiд матерi достанеться. Хiба не знаєте?
П р о к i п. Оттак! усе на вольну.
С т е ц ь к о. Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить. Хоч би i на вольну пiшов, так тобi що за дiло? – Не хто ж велить, батько, хоч i поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти мого? Вiн би тебе скрутив, що до нових вiникiв пам'ятовала б. Чи так i мужика не будеш слухати? Ну, ду! В мене гляди!
У л я н а. Не буду тебе слухати, бо не буду твоєю жiнкою.
С т е ц ь к о. Побачу, як то не будеш! Ану, старий! як скажеш: чи вона буде, чи не буде моєю жiнкою?
П р о к i п. Хм!.. Я б тобi щось сказав, та тутечка не можна. Ось ходiмо зо мною прогуляймося, аж ген туди, на Лису гору.
С т е ц ь к о. Якого я там чорта забув? Не хочу.
О л е к с i й. (отведя в сторону Стецька). А що, чи є в тебе грошi?
С т е ц ь к о. Та ось повна кишеня; батько дав на сватання.
О л е к с i й. Пробiгайся ж з ним на вольну та постав йому четвертину, то вiн до тебе буде добрий i дочку присилує.
ДУЭТ
П р о к i п.
Ходiм, зятю, за лiсок,
Там новий стоїть шинок,
Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
С т е ц ь к о.
Тю-тю, дурний, вiдчепися!
Пий горiлку, подавися!
П р о к i п.
Там горiлка є, i пиво,
I шинкарка чорнобрива,
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцiлує.
С т е ц ь к о..
Кажу, сам пий, подавися.
П р о к i п.
На шинкарку подивися;
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Ходiм, зятю, помандруєм,
Горiлочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
(Подмигивая и приплясывая).
Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
С т е ц ь к о (все думавший, соглашается).
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
П р о к i п.
Є горiлка там, i пиво,
I шинкарка чорнобрива.
С т е ц ь к о.
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцiлує.
Дурням ти не потурай.
(Вместе)
Ходiм швидче, поспiшай.
Ходiм хутко, помандруєм,
Горiлочки покуштуєм,