Сватання на Гончарiвцi – Григорій Квітка-Основ’яненко

У л я н а (бросаясь к нему). Олексiєчку, мiй голубчику! I я без тебе не хочу на бiлiм свiтi жити! Не вмирай без мене, озьми i мене з собою! Не покинь мене сиротинкою!

О л е к с i й (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ти не держиш правди i мiняєш того, хто тебе любив, вiд щирого серця… дуже, дуже любив… i мiняєш на кого? Не боїшся ж ти бога, га?

У л я н а (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мiй лебедику, мiй сизий голубоньку; чає вiд часу бiльш люблю, чим уперш на вулицi зiйшлися. Не покинула б я тебе нiзащо на свiтi; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!

О л е к с i й. Ти ж їй казала, що мене любиш?

У л я н а. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й нi за кого не пiду; так i говорити не дає. Та вже ж: на усе пiду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останнiй разочок! (Обнимаются).

ДУЭТ

У л я н а.

Горе, лихо i бiда!

Не дають за тебе!

Олексiю, серце моє,

Не покинь ти мене!

О л е к с i й.

Не вбивайсь, моя Уляно!

Буду вiчно я любити,

Бо нiяк менi не можна

Без тебе на свiтi жити!

У л я н а.

Я боюся зоставатись;

Вже i мати скоро вийде.

О л е к с i й.

Тяжко, важко розставатись!

Що ж? Нехай же хоч i прийде.

В ноги їй оттут впаду.

Слiзоньками обiллю.

У л я н а.

Станьмо ми її молити,

Станьмо жалiбно просити:

(вместе)

Не розлучай нас, мамо рiдна!

Ой, дай пожити ще нам, бiдним!

Не пий, не пий ти нашой кровi,

Не розривай мiж нас любовi!

У л я н а. Умру без тебе, Олексiю!

О л е к с i й. Собi я смерть заподiю!

(вместе)

Горе, лихо i бiда!

Не дають за мене!

Ой Улясю, серце моє,

Не забудь ти мене!

У л я н а.

Горе, лихо i бiда!

Не дають за тебе!

Олексiю, серце моє,

Не покинь ти мене!

(Обнимаются).

С т е ц ь к о (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, i яловичину покришили, а вона i не iде. (Увидев, что любовники обнимаются). Бач, з ким тут, вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуть, з Олексiєм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Iди ж, iди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!

У л я н а. Та iду, зараз iду. – Олексiєчку! не втiкай вiдсiля; я швидко вийду. За слiзоньками i не їстиму нiчого та й поспiшу до тебе. Послiдня наша годинонька, тiльки i наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор).

С т е ц ь к о. Вийдеш, вийдеш, коли-то ще пущу. (Подходит к Олексию). А ти чого тут, пробишака?

О л е к с i й. Чого? Я до Уляни приходив.

С т е ц ь к о. До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!

О л е к с i й. Що? ще i сей став на мене гримати!

С т е ц ь к о. А то ж i не гримати? Одарка казала: прожени його.

О л е к с i й. Ти мене проженеш? О, вражий сину? Через тебе така напасть! (Бросается к нему. Стецько, испуганный, бежит; Олексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет). Задушу, анахтемську вiру! О, якби не боявсь грiха, тут би i амiнь моєму супостатовi! (Отталкивает его от себя). Згинь з очей, католиче!

(Стецько до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит).

О л е к с i й (успокоившись). Дурний i я, що з дурнем зв'язався. Що, менi робити? Де ськати помочi? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки пiдняв! Похожу по горi, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит).

С т е ц ь к о (осматривается во все стороны и, не видя Олексия, бегает и кричит). Пробi, ратуйте, ратуйте! Хто в бога вiрує, ратуйте! Ой, ратуйте!..

ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ

Стецько и Прокiп с Одаркою выбегают.

О д а р к а (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричищ?

П р о к i п. Чи не об'їздчики кого з горiлкою злапали?

ТЕРЦЕТ

С т е ц ь к о.

Харцизяка мене бив!

А я й кашi ще не їв…

О д а р к а.

Ось внесу тобi я кашi…

(Уходит).

Стецько (плачет).

Ги, ги, ги, ги, ги!

Кашi хочу, кашi, кашi!

П р о к i п.

Ой, ходiм ми за лiсок,

Там новенький є шинок,

Купимо горiлки глек…

С т е ц ь к о.

Цур тобi iз нею, пек!

Кашi хочу, кашi, кашi!

О д а р к а (приносит ему большой кусок каши).

Одже й кашi на шматок.

Їж же, сину, та не плач.

С т е ц ь к о.

Его! Ось побач:

Я хоч i зовсiм

Оцю грудку з'їм,

А плакати ще буду.

Ще-бо м'яса я не їв:

Так сього я не забуду.

О д а р к а.

Ходiм до хати ми, ходiм!

Тобi м'яса я добуду.

С т е ц ь к о.

Та я i м'ясо хоч поїм,

А плакати таки все буду.

П р о к i п.

От лихо, лихо i зовсiм,

Нiгде горiлки не добуду!

(Уводят Стецька с собою).

ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ

Та же улица.

ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ

С к о р и к (выходит с другой стороны дома Прокопа). Што за прiятной оцей Харков! Єй, iстинно! i за границею таково не видал! Таки што хозяїн, то i доброй чалавєк. Той тебя просiт абєдать, другой на кунпанiю; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францiю i Рассею прахадiли, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь матушка! Та так усi нашаво брата поважають! Нi хрестини, нi свадьба у знайомих не буваїть, штоб без меня то абашлось. Правда i то, што уж нiхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает). Павидав-таки свiту я на свайом вiку! I гдє-то не пабував? Так куди мужику протiв нашаво брата справиться-та, хоч у дружках iлi у старостах, алi у кумах. Все закони знаю, аттаво i усе ка мне. Вот i у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та i старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-та. Вот i будет на табак (Смеется). В свєтi только живи умеючи, а то не пропадьош з голоду. (Поет).

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: