Сватання на Гончарiвцi – Григорій Квітка-Основ’яненко

П р о к i п. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!

К а н д з ю б а. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.

О д а р к а. (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як думаєш?

П р о к i п. Ти думай, а я вже за тобою.

(Поют).

К а н д з ю б а.

Так будьмо ж ми сватами!

О д а р к а.

Сьому ми радi сами.

(Вместе).

К а н д з ю б а.

Пришлю, пришлю людей,

Свати мої любезнi!

Отецька свого пришлю.

П р о к i п.

Пришлiть, пришлiть людей,

Ой сватушко любезний!

Горiлки накуплю.

О д а р к а.

Пришлiть, пришлiть людей,

Ой сватушко любезний!

Я хустку почеплю.

(Обнявшись, приплясывают).

О д а р к а. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще скаже?

К а н д з ю б а. Хiба вона часом i не туди?

О д а р к а. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом, а з яловичиною; то м'яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь i вигадує; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала вередувати.

К а н д з ю б а. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки довередуються до свого. Та нiчого грiха таїти, тепер i усюди така мода: нашi мужички – так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують, сердешнi, до того, що можна буде їми на Донцi греблю загатити. – А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.

О д а р к а. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже ж вона не без розуму, вмiє розсудити.

К а н д з ю б а. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону, увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою… Я щось її не знаю; а як її зовуть?

О д а р к а. Та Уляна ж i досi.

П р о к i п. Та ще й Прокiпiвна.

К а н д з ю б а. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.

(Повторяют последний куплет).

(Вместе).

К а н д з ю б а.

Пришлю, пришлю людей,

Свати мої любезнi!

Стецька свого пришлю.

П р о к i п.

Пришлiть, пришлiть людей,

Мiй сватушко любезний!

Горiлки накуплю.

О д а р к а.

Пришлiть, пришлiть людей,

Мiй сватушко любезний!

Я хустку почеплю.

(Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит).

П р о к i п. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на сватання придбати.

О д а р к а. А вже ти менi з тою вольною остив та споганiв! I як би то ти пронiс вiд об'їздчикiв?

П р о к i п. Але! будьте i первина! Через лiсок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома, от їм i дуля пiд нiс! Так посилай же.

О д а р к а. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Iди лишень додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо обiдати.

П р о к i п. (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну! (Уходит).

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

О д а р к а и У л я н а.

У л я н а. Здоровi, мамо, були! 3 недiленькою будьте здоровi.

О д а р к а. Спасибi, будь i ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки я упоралась, дивлюсь, вже тебе i нема.

У л я н а. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце, бач, так обiщалась: на тi грошi, що по п'ятинкам заробляла, так вiдкладала, та, зiбравши, от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает платок). I не гарний, скажеш? Великий та модний, з квiтками; тепер усюди такi на мiщанках.

О д а р к а (рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, i дорогий?

У л я н а. Дала я за нього сiм кiп та золотого з п'ятаком; та вже торгувалась, торгувалась! Морока та й годi! Бiля круглого трахтиря чугуєвська перекупка, так аж забожилась, що не можна дешевше. Та ще там смiх: вона узяла, та на мою голову примiряє i каже: виш, як тобi к лицю! – А тут де узявсь пан, таки справжнiй пан; тут хрест (указывая на грудь), а тут кавалерiя (указывая на шею), та й каже: "От славная девушка! Пристало, пристало. Вот красавица!"- А я як засоромилась. Ув очах почервонiло, та не знаю, куди й дивитись; а вiн усе хвалить та смiється.

О д а р к а. Потурай панам, чого вони не набрешуть! То вiн над тобою глузував.

У л я н а. Будто б то пани i брешуть? Вони сього не вмiють i над дiвкою не будуть гнущатись. Вони письменнi.

О д а р к а. Та знаю я i письменних. Є, душко, з них усяковi. Чи мало тут на Гончарiвцi дiвчат з ума позводили i письменнi, i купцi, i усякi? Хто молодого чоловiка зупинить!

У л я н а. Та сей, мамо, вже пiдтоптаний.

О д а р к а. Потурай, потурай! Такий ще бiльш лиха наробить, чим молодий. Ох, знаю я такiвських! – Та скажи ж ти менi, нащо тобi сей платок?

У л я н а. Оттак, нащо? Лучиться чоловiк, от у мене i хустка. Рушники є, хустки не було, тепер пiде йому на хустку, а як вийду замiж, так буду сама пов'язуватись. Тепер вже така мода, що очiпкiв не носють, i на попадях не побачиш; не так, як ви усе у очiпцi, по-старосвiтськи.

О д а р к а. Тим-то й горе, що новина старовину прогонить. Потурай людям! Пркинули свiй закон, та усе б то по-панськи, то й нашi будуть, як паннi з мужиками жити. А се добре зробила, що купила хустку. Увечерi жди старостiв, казали, прийдуть.

У л я н а. (жеманно). Якi там старости? Вiд кого б то?

О д а р к а. Чи знаєш iз-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Вiн колись до нас заходив з монастиря на спаса.

У л я н а. От за того старого? Лисого?

У л я н а. Тю-тю, дурна! – За Стецька, його сина, коли знаєш.

У л я н а. За того божевiльного? Се ще краще! Та вiн, мамо, зовсiм дурний!

О д а р к а. Дурний! – Так багатий.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: