Сватання на Гончарiвцi – Григорій Квітка-Основ’яненко

Та лиха ж моя година!

Мене мати втопила:

За п'яницю вiддала,

Щоб я, бiдна, пропала!

Була собi попiвна,

Меж дiвками королiвна;

Мудрi бублики пекла

I танок усiм вела.

Тепер куди гожуся?

З п'янюгою вожуся!

Нi з ким взяти поради

I совiту подати.

Краса моя зав'яла!

Худобонька пропала!

Гай, дiвочiї лiта!

Плачу, як та сирота!

(Прокип крепко всхрапнул).

О д а р к а (увидев его). Дивись!.. се вiн спить! – уставай! Скоро люди прийдуть, давай порядок. Устань-бо! (Толкает его, он привстает, зевает, потягивается и сидя дремлет). Та прочумайся, навiжений! Та кажи лишень: де оце ти шлявся?

П р о к i п (все сидя, зевает). Щось невтямки, де я був.

О д а р к а. Та вже нiгде бiльш, як на вольнiй.

П р о к i п. А побiг би я та спитав. Чи я був там?

О д а р к а. Та годi тобi: уставай, давай порядок; адже ти батько.

П р о к i п (вставая). А може, i справдi, що я батько?

О д а р к а. Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не велiла?

П р о к i п. Як чого? Пояса викупати. Хiба без пояса на сватаннi бути?

О д а р к а (скоро). А що ж, викупив?

П р о к i п (вяло). Та еж!

О да р к а. Де ж ти грошi узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на сватання треба.

П р о к i п. Де узяв? Зять дав.

О д а р к а. Зять? Бач, який добрий! Ще й нiчого, а вже i грошi дає. Зосталося ж в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидче (ласкаясь к нему) та приберись любенько: умийся, щоб хмiль пройшов, та пiдпережись гарненько. Та ке лишень грошi сюди, я сховаю, а пiсля тобi i вiддам. Або ке пояс сюди, я тебе пiдпережу, як змолоду пiдперiзувала. Ти був тогдi такий бравий! Чи впам'ятку тобi, як колись раз, ще ти парубком був…

П р о к i п (слушая ее, разнежился). Ге! як на току? – знаю, знаю. Згадав! (В большом духе). Що то тогдi гарно було!

Iще того не забув,

Як я парубком був.

З дiвчатами женихався,

Цо вулицям усе я щлявся.

А тепер уже не так;

Вже не той у мене смак.

Цур йому вже женихатись.

От на вольну швидч забратись.

Ой жiнки ви, цокотухи!

Не смашнiш ви вiд сивухи!

Хоч як хочеш, так цiлуй;

А смашнiш. як: буль, буль, буль!

О д а р к а.

Давай же пояс сюди, мерщiй…

ДУЭТ

О д а р к а (ласково).

Ке лиш пояс сюди, моє серденько!

П р о к i п (нежась).

Озьми пояс, пiдв'яжи, та легесенько.

О д а р к а (с большою ласкою).

Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.

П р о к i п.

А що ж? скажу: голубочко! Нема пояса в мене.

О д а р к а.

Адже ти в шинок ходив викупати його?

П р о к i п.

Коли ж грошей не було, знов заставив його.

О д а р к а.

Бодай тебе заставляла лихая година!

П р о к i п.

А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!

О да р к а (засучивая рукава).

Та хоч грiх, хоч i два, поб'ю, я п'янюгу.

Ох,, був колись чоловiк, тепер спився з кругу!

О д а р к а.

Поб'ю тобi морду всю,

(Вместе).

Хоч я тобi й жiнка,

Бодай лучше iсказивсь!

Ох, бiдна я жiнка!

П р о к i п.

Та чим би я похмеливсь,

Якби не горiлка?

Та чим же я винуват,

Дорога горiлка.

О д а р к а (в большом сердце). Так оце у тебе i грошей нема? О, гаспидський чоловiк! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так притасувала, що б тебе i чорт не пiзнав! Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опiсля серце вiдiйде. (Бросаясь к нему с кулаками). Я тобi, стара собако!.. Я тобi сивi патли пообриваю!.. (Стук в дверь). Ох, менi лихо… Сiдай швидше… Цур тобi! нехай опiсля… (Садится с мужем и отдыхает).

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

Те же и Олексий входит с покойным духом.

О д а р к а. Е! се Олексiй.

О л е к с i й. Дай боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре!

П р о к i п (очень важно). Спасибi.

О д а р к а. Просимо до господи. Сiдай, Олексiю, щоб, як кажуть, старости сiдали. Ти таки прийшов до нас?

О л е к с i й. Прийшов, тiтко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собi по вулицi та ось що змороковав. Не вiддаєте Уляни? так i бить, бог з вами! Дядько каже: не тiльки свiта, що у вiкнi, не во гнiв вам сеє слово. Є дiвчат по усьому свiту; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Улянi – найду собi другу. А менi подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь i собi.

О д а р к а. Добре се ти, Олексiю, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки i вона, побачивши твоє роздум'я, i сама схаменеться i полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дiвчата -прийдуть на сватання, i музику достанемо, от i ти з ними потанцюєш i Улянi розвадиш.

О л е к с i й. А де вона? Я б з нею поговорив i навiв би її на розум.

О д а р к а. От там у кiмнатi убирається. – Уляно! Уляно! А ходи вже сюди! (Стучит три раза крепко в дверь). Ох, менi лихо! Оце вже старости! (Суетится). Ти, Олексiю, сядь тут окроме бiля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола). Уляно, Уляно! Iди пiч колупай; старости вже прийшли. (Опять тот же стук). Та iди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи). От тут стiй, та соромся, та почервонiй-бо; бач, яка блiдна, та нi на кого не дивись, усе колупай.

У л я н а (с горькими слезами). Ох, боже мiй – i Олексiй тут!

О л е к с i й (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою пiдожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своему месту и садится).

(Опять так же стучат за дверью)

О д а р к а (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсiм. Починай, старий!

П р о к i п (громко и важно). Коли добрi люди, та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собi, то вибачайте.

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: