Микола. Нi про що не дбати? А думаєш, що се можна?
Жандарм. А чому би не можна? Певно, що можна. Повiр менi, друже! Я багато свiту сходив, багато дечого видiв i знаю. Так ось що я тобi скажу: тисячi людей живуть от так, як ти, i не питають навiть, як воно склалося, вiдки пiшло, хто тому винен? Де би чоловiковi голови стало, щоби се все розiбрати? Сталося, склалося – що порадиш? Треба брати життя, яке є, треба жити, як можна.
Микола. Iз розбитим серцем?
Жандарм. Дурниця серце. У кого воно цiле?
Микола. I на людськiм посмiховищу?
Жандарм. Наплюй ти на людей! Чого тобi вiд них потрiбно? А як ти з них будеш смiятися, то вони з тебе не будуть. Ще самi до тебе прийдуть.
Микола (в задумi). Що ж, мудра рада. Тiлько, мабуть, замiцна на мою слабу голову. (Хапає себе руками за голову i починає ридати.) Ой, замiцна, замiцна! Не видержить моя голова!
Жандарм. Не бiйся, видержить. Я тобi поможу. Я кождому голову скручу, хто би посмiв з тебе смiятися.
Микола. Багато буде скручених голiв.
Жандарм. Не бiйся, се вже моє дiло! А тепер, друже мiй, Миколо, знаєш що?
Микола. А що таке?
Жандарм. Я бачу, що ти дуже ослаб. Сон тебе клонить. Пiди собi на тiк та засни.
Микола. А ти?
Жандарм. Про мене не турбуїйся. Я також троха вiдпочину, а потiм пiду додому.
Микола. То, може би, Михаиле, ти сам пiшов на тiк i там заснув?
Жандарм. Ну, ну, не роби комедiї! На тобi кожух (бере з жердки кожух i кладе йому на плечi), подушку i верету. (Стягає з постелi подушку i верету i також кладе на його.) Iди! (Випихає його за дверi. Мовчанка. За сценою чути важке зiтхання i повiльнi кроки Миколи).
ЯВА П’ЯТА
Жандарм i Анна.
Жандарм (обнiмає Анну). Ну, тепер ми самi.
Анна. Цить! Я боюсь, щоб вiн там собi якого лиха не заподiяв.
Жандарм. Не бiйся! Вiн тепер занадто ослаб, розкис! Зариється в солому i засне.
Анна (припадає до нього). Михаиле, Михаиле! Що буде з нами? До чого воно дiйде? Чим воно скiнчиться?
Жандарм. Дурна! Ось вона чим турбується! Нiбито хтось у свiтi знає, чим що скiнчиться i до чого дiйде? Жий та дихай, доки жиєш! Зле тобi? А коли не зле, то дякуй богу. Як буде зле, тодi час буде думати про те зле! Чим скiнчиться! Нiчим не скiнчиться. Будемо жити, доки можна. Будемо любитися, доки можна. Будемо людям в пику смiятися, доки можна, доки вони нас пiд ноги не вiзьмуть. А потому? Потому один кiнець: всi помремо i чорту в зуби пiдемо. Ось чим воно скiнчиться, коли хочеш знати. (Обiймає її.)
Заслона спадає
ДIЯ П’ЯТА
Хата Миколи. День. Стiл вiдсунеiiпй, за столом i на ослонi селяни i жiнки, мiж ними Бабич i Настя. Микола, пiдпитий, з келишком у руцi, серед хати. На столi велика пляшка горiлки i хлiб та сiль.
ЯВА ПЕРША
Микола, Бабич, Настя, селяни, жiнки
Селяни (п’яними голосами спiвають журавля):
Ой там у лiсi, ой там у лiсi плужочок,
Плужочок-чок-чок-чок (2), плужочок.
Ой виорав вiн (2) ланочок,
Ланочок-чок-чок-чок (2), ланочок.
Ой насiяв вiн (2) конопель,
Конопель-пель-пель-пель (2), конопель.
Та впронадився (2) журавель,
Журавель-вель-вель-вель (2), журавель.
Ой я, я тому (2) журавлю,
Журавлю-влю-влю-влю (2), журавлю
Та бучком ноги (2) поломлю,
Поломлю-млю-млю-млю (2), поломлю.
Селяни i селянки при остатнiх куплетах похитуються, торкають однi одних плечима та кивають головами, позираючи на Миколу, що стоїть зi звiшеною головою i держить чарку в тремтячiй руцi. Коли спiв скiнчився:
Микола. Ну, куме, дай боже здоровля! (П’є.)
Бабич. Дай боже всього доброго!
Микола. Нi, сього не кажiть! Чого доброго? Я доброго нiчого у бога не прошу. Досить уже того доброго зазнав, буде з менеї (Наливає i передає чарку Бабичевi.) Ну, прошу!
Бабич. Дякуємо красно. Нi, кумцю, не гнiвiть бога! Що бог дасть, то не напасть. Не раз чоловiк гадає, що не знати яка на нього бiда впала, аж за день, за другий озирається, а воно вже йому на добро вийшло. Ваше здоровля, сусiдо! (Обертається до iншого селянина i п’є.)
Перший селянин. Дай господи й вам!
Микола. Ну, вже ви менi сього не кажiть. Уже я то на своїй шкiрi витрiбував, яке воно добро виходить. Нi, кумове чеснi, вiрте менi чи не вiрте, а менi здається, що пан бiг часом собi смiх iз нас робить!
Селяни. Бiйтеся бога, куме, що ви говорите! Таже то образа божа!
Микола (махає рукою). Одно мене ще в свiтi держить – отся живиця! (Бере чарку, наливає i п’є.)
Настя (пiд вiкном до другої жiнки, киваючи голо вою). Я то знала, що до того воно дiйде. Бiйтеся бога, тога жiнка анi стиду не має, анi серця.
Перша жiнка. Ой та певно. Мiй старий казав, що буде в радi о тiм говорити, аби її при всiй громадi рiзками висiчи, най не дає злого прикладу.
Настя. Певно, що варто би. Адже й нинi в церквi. -Бiйтеся бога! Таж такого ще свiт не бачив. З чужим парубком аж до самої церкви прийшла, а потому як сама стала, то щоби вам до образiв, до вiвтаря святого лицем обернулася! Де там! До нього обернулася, до нього, ‘окаянна, молитви шепче. Жiнки довкола неї повiдступалися, таке вам колесо зробили, мов вiд зараженої тиснуться, а вона нiчого, мов i не бачить. Так усю хвалу божу й вистояла. Та не всю, бо скоро “Достойно” проспiвали, мiй Вiандар iз церкви, моргнув на неї, та й вона за ним вийшла.
Перша жiнка. Та куди ж вони потяглися?
Настя. Мабуть, до коршми. Там собi обоє в ванькирi запиваються. (Шепче.)
Бабич. Куме Миколо, так ви кажете, що жiнка вас голодом морить?
Микола. Хто? Я? Коли я се казав? Де?
Бабич. Ну, я так чув.
Перший селянин. I я чув. Геть по селу чутка ходить.
Микола (в п’янiм запалi). Бреше тота чутка! Всi брешуть, хто її далi розносить. Кому яке дiло до мене i до моєї жiнки?
Настя. Ну, та певно, що нам дiла нема. Але є хтось такий, що має до неї дiло.
Микола. Кого то обходить, що ми їмо, що варимо, чи ситi, чи голоднi?
Бабич. Та ви, куме, не гнiвайтеся, що я вас спитав, Я прецiнь не зi злої волi. Бо тут, бачите, деякi хотiли на радi громадськiй…
Микола. Що, що, що? Зась радi громадськiй до моєї жiнки. Не має рада права!
Бабич. Ну, як ви собi не кривдуєте – то певно. Тiлько що, бачите, люди собi дуже марикують, кажуть, що вона дуже поганий приклад дає, вибачте, на публiку людську з тим Гурманом волочиться.
Микола (хапає себе за голову). Он, ой, ой! Люди! Не рiжте мене без ножа! Не мучте мене! Не бабрайтесь у моїм серцi! Най вам моя жiнка не стоїть у очах! От пийте, коли-сьте чеснi та добрi, що-сьте до мене прийшли, частуйтеся i говорiть дещо веселiшого. А то тьфу! Чоловiковi й без вас тяжко, а ви ще додаєте.
Настя. Ой кумочку, та чи то ми не знаємо, що вам тяжко? (П’є.)
Микола. Ой тяжко, кумонько, тяжко! (Наливає i п’є.)
Настя. Та кажуть, що вона до вас по цiлих днях не говорить?
Микола. Та що будемо говорити? Вона мовчить, i я мовчу. Отак цiлий день мов тумани ходимо. А вона все тiлько в вiкно зазирає, чи вiн не йде. А до мене хоч би словечко сказала.
Настя. Ой бiдний ти, кумочку, бiдний! (Наливає i п’є.)
Микола. Ой бiдний, кумочко, бiдний, як той мак начетверо! (Наливає i п’є.) Як той горох при дорозi. (Плаче.)
Настя. Та хiба я не знаю, що ти не раз з голоду млiєш, а вона що зварить, то тому поганиновi держить. Куме, таже я твоя близька сусiда. Все знаю, все бачу, хоч би не раз i не хотiла бачити. Не раз аж серце менi крається! Бiгме, кумочку, крається. (Плаче i обiймає його.)
Бабич. Ну, ну, жiнко, може, нам пора додому?
Селяни. Та пора би йти.
Микола. Люди добрi, сусiди чеснi! Посидьте ще троха! Не кваптеся, не розходiться! Я рад, що людський голос у тих стiнах чую. Поговорiть, почастуйтеся. Ну, прошу! Ов, чарка стоїть! Що се такого? Фляшка порожня? Я зараз другу принесу. У мене барилка єсть, схована в половнику. Що має грiшний чоловiк робити? Коли вже таке на мою голову впало, то що дiяти! Не береться мене нiяка робота, вiдiйшла охота до життя, до господарства. Тьфу, нащо воно менi! Взяв я продав конята, грошi сховав та й пропиваю потроха. Най iдуть! Не стане тих, знов щось продам.
Бабич. Ой куме, куме, зле ти робиш! Занадто собi до голови взяв таку дурницю та iз-за такої негiдницi добро своє керваве марнуєш!
Микола. А нащо ж воно менi? Хiба менi життя буде? Не буде, куме! Все пропало! Вже менi господарем не бути, так нехай же iде все! I поле продам, i хату продам, нехай iде.
Бабич. Говори, говори. Продам, кажеш. А потому що буде?
Микола. Коли потому? Як потому? У мене, куме, вже тепер потому. Вже тепер по всьому. Дальше вже нiчого не буде. Нiчогiсiнько. Так цур йому всьому! (Виходить а фляшкою.)