Шкураток – шматок шкіри
Шпетний – гарний, чепурний
Штоф – старовинна міра рідини, переважно вина, горілки, яка дорівнює 1/8 або 1/10 відра; чотиригранна скляна посудина з короткою шийкою, яка вміщує таку ж кількість вина, горілки та ін.
Шуйця – ліва рука
Шумиха – тонкі пластинки золота, якими що-небудь оздоблюють; сріблясті або золотисті металеві нитки.
Шушун – старовинний верхній жіночий одяг – кофта, тілогрійка або сарафан особливого покрою
Ю – її
Юпка – верхній одяг, жіночий – у вигляді довгої корсетки, переважно з рукавами; чоловічий – короткополий каптан, пошитий у талію, із складками і стоячим коміром
Юхтові чоботи – чоботи з юхти – шкіри, яку одержують особливою обробкою шкур великої рогатої худоби, коней, свиней
Ядєніє – вживання їжі
Яти – брати
Ятір – риболовне знаряддя (сітка, натягнена на обручі), що його встановлюють на дні водоймища
Ятка – палатка на ярмарку
Ятрівка – жінка чоловікового брата
Примечания
Вперше надруковано окремим виданням: Козир-дівка. Спб., типография 3 департамента государственных имуществ, 1838, 144 с.
Автограф невідомий.
Присвяту письменник позначив «11-го июля 1836. Основа». Цензурний дозвіл П. Корсакова датовано 9 лютого 1837 р.
«Козир-дівка» – соціально-побутова повість, в основу якої лягли безпосередні життєві спостереження письменника. Працюючи совісним суддею, Квітка зустрічався з численними фактами бюрократизму, хабарництва, зневаги до простих людей. З листування письменника видно, що у своїх творах він використовував матеріали, спостереження, пов'язані з діяльністю в суді. Після того як рукопис було надіслано до Петербурга, Квітка довгий час нічого не знав про його долю. У численних листах він звертався до цензорів І. М. Снєгірьова, П. О. Плетньова, книготорговця І. Т. Лисенкова з проханням прискорити друкування повісті. І лише 26 квітня 1839 р. він пише Плетньову: «Вышла «Козир-дівка» – и судья сердится на меня, что он никогда бубликов не принимает от просителей» (Квіт ка-О сное''яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 218).
У журналі «Современник» (1840, т. XVII, кн. 1, отд. «Повести», с. 1 – 103) був надрукований автопереклад повісті, а вже після смерті письменника, в 1858 р., П. Куліш здійснив друге видання твору, в якому до тексту першодруку вніс істотні правописні і стилістичні зміни. Однак у наступних виданнях повість давалася у редакції Куліша, і лише у Зібранні творів у семи томах (т. 3. К-, 1981, с 216 – 260) текст «Козир-дівки» подано за виданням 1838 р.
Після виходу повісті Гребінка у листі до Квітки від 14 вересня 1838 р. з захопленням відгукнувся про новий твір письменника: «Ще недавно отце я вам казав, та й не я один, а всі наші – превелике спасибі за «Козир-дівку»; з біса, десь була гарна дівчина! Я читав ваше також рукописне, у цензурі […]. Та й подумав: «Господи мій милостивий! Як то народ пише гарно по-нашому…» (Гребінка Є. П. Твори, У 3-х т., т. 3. К., 1981, с. 593). Високо оцінив повість І. Франко. Він писав, що «найглибше до основи тодішнього селянського життя сягають повісті «Козир-дівка» і «Сердешна Оксана» (Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р., с. 89).
Подається за першодруком. 1
Кашинцова Ольга Яківна – племінниця Г. Ф. Квітки-Основ'яненка. 2
…скажуть: «Лоб!» – тобто пострижуть у солдати.