(Сміючись, цілує матір і випростується.)
Як, мамочко, заправить голуб'ята?
Я вже зварила їх.
Г е р м і о н а (встає)
Не руш, не руш, я їх сама заправлю – ти не вмієш!
(Поспішно йде в хату.)
Е в ф р о з і н а (підходить до Антея і кладе йому руку на плече)
Чого ти, братику, так засмутився?
Се знов матуся тута воркотіла?
Ти не вважай – то вже стареча звичка.
А н т е й (відповідає не одразу, мов не почув її слів. Слова після паузи прориваються у нього, мов не своєю силою)
Хілон мене одбіг.
Е в ф р о з і н а (здивована)
З якої речі?
А н т е й
Вступити хоче в хор панегіристів.
Е в ф р о з і н а
Та що ти кажеш?!
(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою.)
Ба, я не дивую.
Він розумом хисткий.
А н т е й
А таланом всіх переважив, мовби на наругу!
Е в ф р о з і н а
Мені здається, той Аполлодор, що втік до тебе з школи Мецената,
Хілона й таланом переважає, не тільки розумом. Я наслухала, як він проказував із "Антігони" Гемонову промову – далебі, я ледве сльози здержати здолала!
А н т е й (з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)
Бо ти сама у мене Антігона!
Здається, я б Хілонові пробачив, якби він вчинок свій зробив для того, щоб вивести з біди таку сестру.
Е в ф р о з і н а
Зате вже я сестрі тій не простила б!
А н т е й
О, ти б не прийняла ні сеї жертви, ні іншої. Але, моя сестричко, якщо я хтів би стати багачем, то тільки задля тебе.
Е в ф р о з і н а
І даремне, бо я того не хочу.
(Сміється.)
Мама зараз мені б за гроші жениха купила,
і, певне, то було б лихе придбання.
А н т е й
Та де вже там багатство! Хоч би міг я тебе від злиднів вибавить…
Е в ф р о з і н а
Від злиднів? а де ж ти бачиш їх?
А н т е й
Що я не бачу, то се завдячую тобі самій.
Е в ф р о з і н а
І мамі ж, і Нерісі.
А н т е й
Ні, ти знаєш… Матуся відробила вже своє… Що ж до Неріси…
Е в ф р о з і н а
Їй ще час робити.
Невже твоє життя таке солодке, що і медовий місяць в ньому зайвий?
А н т е й
Мені мов сором тішитися щастям, як здумаю, що ти за нього платиш тяжкою працею… Ми маєм щастя, а ти що маєш тут у рідній хаті?
Е в ф р о з і н а
Я маю брата. І нехай довіку я дівуватиму – я не позаздрю ані жінкам, ні матерям щасливим, бо їх любов лиш їх родині служить, моя ж – Елладі всій. В тобі, Антею, уся надія наша.
А н т е й
Евфрозіно, як можна всю надію покладати в комусь одному?
Е в ф р о з і н а
Алоллон один з усіх богів не розлюбив Еллади,
і є ще їй надія на життя… А поки Алоллон є на Парнасі, то й музи будуть з ним.
А н т е й (з усміхом)
Я не безславний, хоч ти одна мені даєш тріумфи, бо ти для мене Ніке!
Е в ф р о з і н а
Ніке мусить свою роботу знати. Постривай,
(Виломлює з лаврового куща дві галузки, зв'язує їх у вінець і стає на постаменті колони в позі богині перемоги Ніке, простягши руку з вінцем.)
Ходи сюди! Схили прегорде чоло!
Антей підходить, все усміхаючись, і схиляє голову перед Евфрозіною, а в неї усміх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братові лаври на голову.
Н е р і с а (молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, стає на порозі гінекея і здивовано скрикує)
Се що таке?
Евфрозіна засоромлена зіскакує з постаменту.
А н т е й
Се Ніке увінчала свого поета. А коли й харіта йому додасть гранату чи троянду, він буде обдарований усім, чого дозволено бажати смертним.
Евфрозіна (почуваючи себе ніяково під холодним поглядом Неріси)
Троянда он цвіте…
(До Антея.)
Одначе Ніке до кухні мусить – помогти матусі, – бо в нас сьогодні оргія правдива: купили риби, а якраз нам тітка дала вина і пару голуб'яток.
Як я ще напечу медяників, то й Меценат на оргію позаздрить!
(З трохи примушеним сміхом зникає в дверях гінекея.)
Н е р і с а
Чудна та Евфрозіна – все їй смішки!
А н т е й
Що ж, молода.
(Здіймає лаври з голови, держить їх в руці, в дальшій розмові кладе на лавці коло себе, сівши.)
Н е р і с а
Та я ж, либонь, молодша, проте…
А н т е й
"Проте часами химерую", – так хтіла ти сказати?
(Сміючись, обіймає її, вона здержано приймає його пестощі.)
Що тобі?
Нездужаєш, чи хто тебе образив?
Н е р і с а
А ти й не знаєш? Певне, вже й сусіди напам'ять вивчили оту промову про викуп мій, про посаг Евфрозіни, що мати виголошує щодня.
А н т е й
Уже й щодня!
Н е р і с а
Та що ж, в тому є правда.
Мені самій ніяково дивитись у вічі Евфрозіні.
А н т е й
Евфрозіна тебе ні в чім не винуватить,
Н е р і с а
Знаю.
Вона недарма в тебе Антігона…
А н т е й
Нерісочко! от се вже справді сором, – підслухати, а потім ще й корити.
Н е р і с а
Підслухати! В нас не такі палати, щоб не було з кутка в куток все чутно!
А н т е й (трохи вражений)
Палати є тепер лиш у римлян.
Було тобі піти за Мецената.
Н е р і с а (лагідніше, ніж досі)
Я не корю тебе, що ти убогий, але яка ж дружина не бажає своєму чоловікові достатків?
А н т е й
Ну, і собі при тому.
Н е р і с а
І собі.
Хіба то зле? Я справді не вдалася до того, щоб весь день в ярмі ходити так, як твоя сестра.
А н т е й
Ти ж і не ходиш.
Н е р і с а
А думаєш, мені від того легше?
А н т е й
Якби не легше, ти б сама робила.
Н е р і с а
В людей на те рабині є…
А н т е й
Нерісо, від тебе трохи дивно сеє чути.
Н е р і с а
Бо я сама рабинею була?
Так що ж, я б і на волі заробляла тим, чим тоді, якби ти допустив.
Як я тепер нікому не потрібна, всім на заваді, мов поріг високий, то з того винен ти!
А н т е й
Ну, годі, люба…
Н е р і с а
Дозволь мені вступити до театру, то я твою сестру озолочу і буду матері невістка люба, бо, певне, більше зароблю за танці, ніж ти за спів та за науку хисту.
А н т е й
Нерісо, годі! Се твій жаль говорить,
із сього справді винен я. Прости.
(Цілує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини.)
Моя кохана! Скарбе мій! Не дам, не дам тебе юрбі тій безсоромній!
Не підеш ти на оргії до неї, – вона не тямить, що то є правдива святая оргія, встанова божа!
Н е р і с а
Ти був коли на оргії?
А н т е й
Давно.
Ще підлітком. Ще як була в Коринфі гетерія співців, таємна, звісно, бо всяке ж товариство є злочин, на римську думку.
Н е р і с а
Що ж? і дуже пишні були в вас оргії?
А н т е й
Зважай сама.
Збирались ми все по таких господах, як от моя…
Н е р і с а (розчаровано)
Ах, так!..
А н т е й
У нас в кратерах вода все панувала над вином.
Квітки бували в нас лише в ту пору, коли вони цвіли в садках та в полі, а як верталась в тартар Персефона то забирала нам усі покраси.
Н е р і с а
Хіба ж бувають оргії без квітів?
А н т е й
У нас бували, ще й які буйні!
Н е р і с а
Але ж вони були таємні, кажеш?
То як же буйних оргій тих не чули знадвору люди?
А н т е й
Чи ж вони могли знадвору чути, як серця в нас б'ються?
Чи ж сяйво наших поглядів проймало камінні мури та загони щільні?
Н е р і с а
А ваші співи?
А н т е й
О, вони були потужнії натхненням, а не гуком.
І в стриманім зітханні тихих струн ми вгадувати вміли урагани, що нуртували в грудях у співця.
В нас буйні кучері були, мов тирси, гукали погляди: "Evoe Bacche"! Хоч би сама вода була в кратерах, ми ще б розходились додому п'яні.
О, я хотів, щоб ти хоч раз попала на оргію таку! В святім безумстві ти б у танку зайшлася, як менада!
Н е р і с а
Бувала я на оргіях не раз.
А н т е й
Але не на таких!
Н е р і с а
Либонь, на кращих.
А н т е й
Того не може бути.
Н е р і с а
Я не знаю, які були ті ваші, але тії, що я на їх дитиною ходила, були мов сни розкішні.
А н т е й
Се злочин – на оргії такі дітей водити!
Н е р і с а
Моя матуся мусила.
А н т е й
Я знаю… Пробач, я мовив нерозумне слово.
Повинен би я тямити, як тяжко рабині-танцівниці серце рвалось, коли вона свою єдину доню, що ледве виросла із немовляток, вела на те позорище.
Н е р і с а
Нічого мені про те матуся не казала.
Я завжди йшла на оргію весела, там ласощів я їла досхочу, та й забавки перепадали часом, бо гості пестили мене…
А н т е й
Не згадуй!
Аж холодно, як здумаю… Запевне, ті їхні пестощі були масні і кожне слово брудом перейнято!
Н е р і с а
Не знаю, я тоді не розуміла ні слів масних, ні поглядів брудних, але красу я тямила й малою,
і серденько тремтіло від хвали, як струночка під плектроном на лірі.
На примості високім ми обидві були немов веселки – більша й менша на ясній верховині. Покривала, прозорі та барвисті, легким луком перекидалися понад хмаринки злотистих курев запашних. Тоді мені здавалося, що я танцюю на хмароньках небесних, а з землі до мене долітають тільки квіти.