Х о р панегіристів (співає)
Світло від світла родиться вічно, так і пресвітлий рід Мецената з променя в промінь переливає сяйво своє!
Коли хор скінчив співати, М е ц е н а т злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.
М е ц е н а т (рухом пальця закликає раба-домоправителя)
Нехай тим часом тут поскачуть міми, а потім ті єгиптянки безкості, що то показують з мечами штуки, але щоб те тривало все недовго; хвилину-дві щоб кожне зоставалось і щоб ніхто не смів виходить двічі.
(До прокуратора і префекта.)
Бо уявіть собі, що й тії мавпи до слави не байдужі: раз плесніть, то потім і прогнати з кону трудно.
Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з'являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими опуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє його почесних гостей розмовляють межи собою. Меценат трохи зниженим голосом, префект рівно, однотонно і трохи недбало, прокуратор голосно і непримушено.
М е ц е н а т
Ся оргія моя, признатись мушу, нагадує щось трошки царство тінів перед Плутоновим тріумвіратом.
Ви не повірите, як я працюю, щоб якось подолати свою дикість і недовірливість, щоб сполучити в одну родину дві частини люду коринфського – римлян і греків.
П р е ф е к т
Друже, ти й так уже великого досяг; взірцевий маєш хор панегіристів, такий і в Римі не щодня почуєш.
М е ц е н а т (махнувши рукою)
Ет, що той хор!.. По щирості сказавши, такій поезії на кухні місце, бо їй недоїдки – миліша плата, ніж лаври… Я прошу в вас вибачення, що вас частую отаким злиденством –
(ще тихше) бо се, властиве, тільки для юрби – та я надолужити сподіваюсь на іншому. Я тут назнав співця справдешнього. Не дуже він славутній, та се вже грекам сором, не співцеві.
Я покажу Коринфові, що треба римлянина для цінування хисту,
інакше хист лишиться неужитком.
П р о к у р а т о р
Співець той хутко прийде?
М е ц е н а т
Я не знаю.
Я запросив його, але відповідь була від нього невиразна.
П р о к у р а т о р
От ще!
Просити їх… ти просто б наказав!
М е ц е н а т
Наказувати тут не випадає,
Антей не раб, а вільний громадянин.
П р е ф е к т
Він римський громадянин?
М е ц е н а т
Се то ні, а все ж він роду чесного. В Коринфі його родину здавна поважають, колись якісь герої з неї вийшли.
П р о к у р а т о р
У гречуків отих усі герої!
Хто кине в зваді миску через стіл і в лоб сусіду влучить – вже й уславивсь discobolos!..
(Сміється.)
Такі ж і їх поети: на грецький лад Горація спартачить,
і вже вінець на чолі – лавреат!
В атенській академії купити двох лавреатів можна за обол – один поет, другий філософ буде!
Обачніше – не витрачать обола.
М е ц е н а т
Не забувай, мій друже, що боги невдячності не люблять. Пам'ятай же, що Рим ходив у Грецію до школи.
П р е ф е к т
Відомо, що поганий той школяр, який учителя не переважить.
М е ц е н а т
Се так, а все ж він мусить мати вдячність.
П р е ф е к т
Рим гойно заплатив за ту науку: він Греції дав спокій і закон, чого вона не мала споконвіку.
П р о к у р а т о р (впадає в річ)
А Греція в своїй преславній школі навчила Рим лиш бабських теревенів, що тільки нам релігію зганьбили, та ще привчила розумом крутити без жадної мети, як пес хвостом.
Оце і вся наука. Більш нічого не знали тії греки й не створили.
В їх навіть мови не було ніколи!
М е ц е н а т
Ну отакої! Як то не було?
Ти, друже, щось нечуване говориш.
П р о к у р а т о р
Авжеж, був іонійський діалект, аттічний, ще не знаю там який, – що не письменник, то й балачка інша, але гартованої міцно мови,
єдиної, всесвітньої, як наша, не мали греки зроду.
М е ц е н а т
Се то так.
П р е ф е к т
Та й їх поезія, скажу по правді, таки супроти нашої не встоїть.
Добірності такої, як Горацій, грек не досяг ніколи й не досягне.
М е ц е н а т
А все ж і рідну мову шанувати навчив нас грек. Поезію латинську почав нам еллін-бранець, не римлянин.
П р о к у р а т о р
Бо мусив мову пана перейняти, а пан мав, певне, поважніші справи, ніж рідну мову сікти на трохеї.
П р е ф е к т (до Мецената)
Мій друже, ти ж не будеш запевняти, що тії вірші не були партацькі, а тая мова не була потворна?
М е ц е н а т
Хто знає, друже, чим була та іскра, з якої на землі вогонь з'явився?
То, може, був нікчемний перегар, а все ж нам шанувать її годиться і поважати батька Прометея, хоч, може, він і був звичайний злодій.
П р о к у р а т о р (до префекта, киваючи на Мецената)
Оце ж і плід від грецької науки!
П р е ф е к т
Наш Меценат відомий філеллен, – коли б іще не відділив од Риму Коринфської республіки!
(Сміється.)
П р о к у р а т о р
Жарт жартом, а Римові з такого філелленства все ж може вийти шкода.
М е ц е н а т
Не турбуйся, стара учителька те добре тямить, що їй при старощах підпорки треба.
Якби так Рим на Грецію розсердивсь і відштовхнув, то закричала б "гину!".
П р е ф е к т
Все ж друг наш має рацію: є шкода.
Замилування наше до чужинців до того довело, що ми сами на варварів якихсь перевернулись, навчившись "африканської латині" від чорновидих "римських громадян".
М е ц е н а т
Ба, що ж, без варварів не обійтися, бо ми вже мусим обновляти кров, знесилену від праці та розкошів.
Чи ти б хотів, щоб наші всі народи по-варварськи довіку говорили?
Навряд чи з того буде слава Риму.
П р о к у р а т о р
Нехай мовчать, поки як слід навчаться поправної латині!
М е ц е н а т
Се трудненько!
Навчитись мовчки доброї вимови – сього б і Демосфен не доказав.
П р о к у р а т о р
Так що ж робити?
М е ц е н а т
Те, що я роблю: привчати ласкою, дарами навіть, всіх видатних чужинців Рим любити.
Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.
П р о к у р а т о р
Розніжило тебе те філелленство!
Цікавий знати, як би ти, наприклад, збирав податки "ласкою й дарами"? Багато б назбирав!
М е ц е н а т (сміючись)
Ну, тут я мушу зложити зброю. В сьому ти найдужчий.
Р а б – а т р і є н з і й (увіходить)
Прийшов Антей-співець.
М е ц е н а т
А! Клич сюди.
Стій! Як Антей уже почне співати, я знак подам, тоді хай танцівниці сюди увійдуть. Тільки ж не раніше.
Гляди мені! Рушай.
А т р і е н з і й виходить.
Оці раби псують мені раз по раз лад усякий.
На їхню думку, оргія – то скоки.
А н т е й (у порога)
Вітаю вас, преславні.
М е ц е н а т
А, здоров!
Та ближче приступи. Коханцю музи в порога перестоювать не личить.
Антей підходить ближче, але місця йому при столі нема і він лишається стояти перед лежачими гостями.
М е ц е н а т (до гостей)
Се, друзі, найкоштовніша перлина Коринфської затоки.
А н т е й
Ти, преславний, надмірну ласку положив на мене.
Коринфові ж віддав замало честі.
М е ц е н а т
Чому замало честі?
А н т е й
Бо не можна злічити перлів нашої затоки і зважити, котра з них найдорожча.
П р е ф е к т
Любити рідне місто – се годиться, але ж не треба забувати правди і вдячності. Якщо в Коринфі дійсно є скілька перлів хисту і науки, то се є Меценатова заслуга.
М е ц е н а т
Моя заслуга півняча, мій друже.
П р о к у р а т о р
Як розуміти сеє, Меценате?
М е ц е н а т
Бо я на всяких смітниках громаджу і там вишукую коштовні перли.
П р е ф е к т
Та ти ж їх не ковтаєш так, як півень, але даєш в оправу.
Антей мовчки рушає.
М е ц е н а т
Стій, Антею!
Куди ти йдеш?
А н т е й
Туди, куди належу.
М е ц е н а т
Я бачу, ти образився.
П р о к у р а т о р
Се дивно, які ті греки всі вражливі!
А н т е й
Справді, се дивно, як ми досі не привикли, що переможцям вільно називати країну нашу смітником, а нас, поки ми не в "оправі", просто сміттям.
М е ц е н а т
Моєму слову ти дав колючки, але не я. Уся моя вина, що мій язик був якось послизнувся, але ж його боги слизьким створили.
Винуй Юпітера чи Прометея, – ти краще знаєш, хто з них більше винен.
П р е ф е к т
А я, минаючи усякі вини, вертаю до заслуг, Мій Меценате, сей раз я маю затягти позов супроти тебе.
М е ц е н а т
Як?
П р е ф е к т
Бо сю перлину не ти, а я відкрив уперше.
М е ц е н а т
Справді?
П р е ф е к т
І в тім моя заслуга є ще більша, що перли я не проковтнув, знайшовши, хоч, власне, я повинен був ковтнути.