М е ц е н а т
Я хтів би сеє краще зрозуміти.
П р е ф е к т
О, се не таїна! Колись я тута відкрив, чи, краще мовити, закрив гетерію співецьку потаємну.
Товаришем у ній був наймолодшим осей співець. Я ощадив його, вважаючи на молодощі ніжні,
і він один лишився з товариства, бо, знаю добре, більше в цілім краї гетерій не було, нема й не буде.
А н т е й
Ти помиляєшся, ще є одна.
П р е ф е к т
Де?
А н т е й
На Парнасі. Дев'ять і оди там сходяться на оргії таємні і закриваються від ока влади густими хмарами.
М е ц е н а т
Ха-ха! Се влучно!
П р е ф е к т (змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)
Не так-то вже і влучно, Меценате,
Ті "дев'ять і один" – Феб і Камени – зовсім то не гетерія таємна, а хор панегіристів. Їм же треба амброзію та нектар заробити то й мусять панегірики співати.
А н т е й
Кому?
П р е ф е к т
Звичайно, генієві Риму.
Парнас, Олімп і всі святії гори тепер в його імперію дістались,
і тільки тим богам живеться добре, що мають гідність римських громадян або принаймні ласку Мецената всесвітнього, а той є геній Риму.
Котрі ж боги йому не покорились, ті вигнані були або й розп'яті.
А н т е й
І що ж? Вони від того повмирали?
М е ц е н а т (нишком, нахилившись до префекта)
Мій друже, вибачай, але юрбі сі жарти можуть видатись блюзнірством.
П р е ф е к т (знов здержано)
Нехай боги простять, не міг римлянин остатнє слово полишить за греком.
М е ц е н а т (голосно до Антея)
Людською мовою ми наситились.
Час обізватись мовою богів тобі, Антею.
А н т е й
Вибачай, преславний, мені не хоче муза помагати, либонь, вона сьогодні не голодна, а я без неї – мов безструнна ліра.
М е ц е н а т
Невже се друг мій відібрав їй настрій?
П р е ф е к т
За правду перепрошувать не буду, а музі, що сьогодні не голодна, слід пам'ятать, що й у богів є завтра лише тоді, коли його заслужать.
А н т е й
Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.
В атріумі чутно гомін.
М е ц е н а т
Що се там за гомін?
А т р і є н з і й (з порога)
Преславний пане, там якась грекиня прийшла й дозволу просить уступити, щоб тут постояти коло порогу, поки співець Антей співати буде.
М е ц е н а т
Та хто ж вона? Якого стану?
А т р і є н з і й
Каже, що єсть вона Антеєва жона.
М е ц е н а т
Що ж, хай увійде.
А т р і є н з і й виходить. На порозі з'являється Н е р і с а і вклоняється мовчки.
А н т е й
Нащо се, Нерісо?
Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.
Вернись додому!
М е ц е н а т
Вибачай, Антею!
Тут я господар і не дозволяю своїх гостей нікому проганяти.
Ти вільний зоставатися чи ні.
Але й твоя жона так само вільна, поки вона в гостині в Мецената.
А н т е й (до Неріси)
Ти хочеш тут лишитись?
Н е р і с а (тихо, але твердо)
Я лишуся.
П р о к у р а т о р (стиха до Мецената)
Се ти не дурно так, – вона зграбненька.
І звідки він узяв собі сю німфу?
М е ц е н а т
Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.
Мені повір, я знаюся на тому.
(До Неріси.)
Чи ви давно по шлюбі?
Н е р і с а
Перший місяць.
М е ц е н а т (до Антея)
О, то невже тобі, Антею, треба ще й муз до помочі в медовий місяць?
Ти й так повинен би співать, як бог, коли ся грація перед тобою!
Але чого ж вона під покривалом?
А н т е й
Так звичай еллінський жінкам велить.
М е ц е н а т
Але в моїй господі звичай римський,
і він свої вимоги має. Мусиш дозволити дружині відслонитись.
Неріса, не ждучи Антеевої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.
Боги мої! Ви подивіться, друзі!
Се ж тая мармурова Терпсіхора, що я купив учора від Федона!
Се випадок? Ні, випадків таких не може бути!
(До Неріси)
Він різьбив із тебе?
Н е р і с а
Так, пане.
М е ц е н а т
Що ж, ти й танцювати вмієш?
Н е р і с а
Не знаю…
М е ц е н а т
Як не знаєш? Терпсіхора не знає, що вона богиня танцю?
А н т е й
Се значить, що вона не танцівниця і поза домом танцювать не вміє.
М е ц е н а т
То я прийду колись до твого дому.
А н т е й Се буде честь мені. Але не знаю, чи трапиться тобі Нерісу бачить, бо мати, жінка і сестра у мене перебувають завжди в гінекеї, а я ж тебе не смію там вітати.
М е ц е н а т
Недобрий звичай ваш!
А н т е й
Такий він здавна, – не я його, преславний, встановив.
П р о к у р а т о р
Але ти радо з нього користаєш!
М е ц е н а т
Що ж, се не диво. Заздрощі Антея я розумію. Отже й я поставив не в атріум камінну Терпсіхору, а в свій таблін, щоб не профанувалась.
А н т е й (щиро)
За се тобі я справді винен дяку!
М е ц е н а т
Так докажи ж нам ділом тую вдячність, а власне, співом.
(До раба.)
Принеси, Евтіме, ту ліру, що сьогодні я купив.
Евтім приносить велику, пишно оздоблену ліру.
Антею, сяя ліра – дар всесвіту, бо роги в неї з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з кості, край арабійський золота прислав, а дерева – індійський ліс таємний, мозаїка прийшла з країни сінів, найкращі в світі струни італійські оправлено в британське ясне срібло.
А н т е й
Лиш еллінського в ній нема нічого?
М е ц е н а т
Вся буде грецька, як твоєю стане, бо ти її дістанеш в дар від мене, коли вподобаєш. Торкни їй струни.
А н т е й (торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним і чистим голосом. Антей здригається від подиву)
Який прекрасний, надзвичайний голос!
Дай ліру, хлопче!
(Бере до рук ліру).
Ох, яка важка!
М е ц е н а т
Ти сам її держать не потребуєш,
На те є раб, Евтіме, на коліна! ! так держи, як сей співець накаже.
Евтім стає на коліна і піддержує Антеєві ліру.
А н т е й
Ні, їй не слід звикати до такого.
В своїй оселі я рабів не маю,
і прийдеться їй висіть на повітрі на ремінці.
М е ц е н а т
Рапсодів давніх спосіб!
Се дуже гарно! Почепи, Евтіме,
її отам, де тая лампа висить.
Евтім чіпляє ліру на великий канделябр, знявши з канделябра велику лампаду.
Антей зіходить на примост і торкає струни сильніше, ніж уперше. Почувши той акорд, Хілон і Федон схоплюються на рівні ноги.
Х і л о н (до товаришів-хористів, що сидять там же за задніми столами, зайняті їдою і балачками)
Товариші! Мовчіть! Антей заграв!
Ф е д о н
Антею! Заспівай епіталаму!
Антей спиняється, спускає руки і схиляє голову. Пауза.
М е ц е н а т
Антею, що тобі? Чи ти недужий?
Чи, може, ліра ся тобі незручна?
Н е р і с а (до Мецената, озиваючись від порога)
Мій чоловік недавно встав з недуги.
(До Антея дбайливо і ніжно.)
Антею, ти зовсім не розважаєш своєї сили. Краще вже дозволь мені за тебе доказати вдячність преславному. Хоч я не танцівниця, та потанцюю, як в Танагрі звичай, як матінка навчила. Хай пробачать.
М е ц е н а т
Я згоджуюсь, хоча було б ще краще, якби в особах ваших поєднались музика і танець в одно подружжя.
А н т е й
Моя жона зовсім не розважає своєї мови. Чуюся на силі і гратиму, й співатиму без танців.
Так прошено мене, так обіцяв я, а твій танець, Нерісо, не для оргій.
Спинився я тому, що добирав у пам'яті своїй доречних співів.
Ф е д о н
Співай епіталаму! Се до речі!
А н т е й
Ні, не до речі, – ми не на весіллі.
М е ц е н а т
Чому ж? Ти уяви, що в сьому домі шлюб відбувається Еллади з Римом.
А н т е й
Я бачу оргію перед собою, то й спів пригадується не весільний, скоріш вакхічний.
П р о к у р а т о р
Ба, воно ще й краще!
Антей звов првступає до ліри, Меценат подає знак гостям, щоб мовчали; гомін розмов стихає, тільки часом чутно бренькіт посуду там, де гості п'ють.
Антей першу стрічку промовляє повагом і без музики, далі раптом, без прелюдії, почиває співати, приграючи собі гучно, впевнено, в темпі вакхічного танцю.
А н т е й
Тепер, всесвітній даре, послужи мені,
Дзвени! дзвени! грай! грай!
Духа оргії нам збуди!
Голос дай німоті рабів!
Розворуш нам оспалу кров, розмах дай нашій силі скритій!
Меценат дає знак атрієнзієві, вбігають танцівниці і корибанти і пускаються у вакхічний танець.
Ми вакхічний почнем танець!
Змінить оргію шал весни!
Зникне холод і жах із душ, як від сонця нагірний сніг!
Діонісе! з'яви нам диво!
Грає в тім же темпі пригрив без слів і не завважає, що Неріса незамітно опинилася в гурті танцівниць. Згодом Антей міняє темп на повільніший і лагідніший, з іншого тону.
Мірного танцю лад гармонічний, тихе та яснеє літо прийде по буйній, гучній весні,
і запанує урочисте свято.
При зміні темпу танцівниці спинились, одна Неріса танцює, все держачись позад Антея; танцює безгучно, тихо, плавко, мірно, Антей все не бачить її, захоплений грою, і знову бере попередній темп, тільки з більшим завзяттям.