Кочерга Іван
Алмазне жорно
ДIЙОВI ОСОБИ:
Стеся
Василь Хмарний
Остап Макосiй
Прокiп Скряга
Мусiй Шенчик
Лук'ян Iлько
Дубровський, суддя Житомирський
Лабенцький підсудки.
Виверський /
Княгиня Вiлькомiрська
Граф Ружинський
Графиня Брагiнська
Авраам Цвiкловiц
Лiя
Пан Пшепюрковський
Пан Пауша
Пан Лозка
Пан Прозка
Пан Мишка
Возний
Корчмар
Бабуся з дiдком
Секретар Дубровського
Лейзер
Особи в балетi: цехмiстер, пiдскарбiй, лавники 1, пан Круп'янка, 6 кравцiв i 6 кравчих.
1 Л а в н й к – невисока службова посада в середньовiчному ремiсницькому цеху.
Шляхтичi, гайдуки, жовнiри, городяни i городянки. Дiється в Житомирi 1768-1769 рр., крiм II дiї, яка вiдбувається в корчмi.
ДIЯ ПЕРША
Зала в палацi пана Дубровського, суддi гродського Житомирського. Товстi мури, дужна стеля, глибокi лучковi вiкна, важкi меблi, пишна, але хмура розкiш.
Лiворуч – стiл, покритий оксамитним килимом, що спускається до самої землi. На столi канделябр, розп'яття, пісочний годинник, великi книги, папери. Бiля стола – важке готичне крiсло. Позад нього готичний монументальний камiн. Праворуч – вхiднi дверi, просто – великi важкi дзерi, обабiч яких стоять два вартових гайдуки з топiрцями.
І
Пiдсудок Лабенцький, стоячи край стола, розбирає папери та перегортає велику книгу у важкiй оправi.
Увiходить жовнiр i подає Лабенцькому листа з великою печаткою.
Ж о в н i р. Лист до вельможного пана суддi вiд його мосцi регiментаря Стемпковського. (Виходить).
Лабенцький розпечатує листа i кладе його на стiл.
Г а й д у к (увiходить). Там знов прийшла та дiвчина, що питалася пана суддi. Плаче i дуже просить.
Л а б е н ц ь к и й. Нехай чекає. Зараз не можна. Пана суддi ще немає?
Г а й д у к. Немає.
Л а б е н ц ь к и й. Iди. (Гайдук виходить). Не бачили тут твоїх слiз – теж… вештаються…
Увiходить суддя Дубровський, невелика на зрiст, суха людина з живим блискучим поглядом, гордою поставою, тонкими рисами нервового обличчя. Чорне волосся трохи посивiло на висках, а чорнi, довгi вилискуватi вуси опускаються вниз iз бокiв червоних уст, вiдтiняючи матову блiдiсть рiвно виголеного обличчя. Суддя вдягнений у чорний старопольський жупан, а поверх нього оксамитний недовгий кожушок. Шаблi при ньому немає. Пiдiйшовши до стола, вiн киває Лабенцькому, що поштиво вклоняється йому, i сiдає в своє крiсло.
Д у б р о в с ь к и й. Готовi ордери до возного?
Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане суддя. Готовi. (Подає).
Д у б р о в с ь к и й (пiдписує). Зараз же надiслати. Далi що? Листiв не було?
Л а б е н ц ь к и й (подає). Лист вiд регiментаря Стемпковського про виконання екзекуцiї до карання на горло по декрету вельможного пана. (Читає). "По всказанню декрету Суду Житомирського екзекуцiя карання на горло виконана i суть постинанi нижчеменованi гайдамаки i свавольнi люди: Василь Прокопенко, Гнат Бiлий, Степан Пiотровський, Iван Ботвиненко, Федiр Козан, Василь Шевчук, Семен Лобода, Якiв Руденко, Рiзниченко Iван i Рiзниченко Тимiш… Роst haec * (* Пiсля цього (лат.).) – серпня двадцять шостого теж постинанi суть – Андрiй Середа, Прокiп Чередниченко, Швець Iван i Швець Явтух, Куцопалий Тарас, Гладиженко Степан, Римаренко…"
Д у б р о в с ь к и й (перепиняє). Як Римаренко! Я не декретував Римаренка на смерть – це той Римаренко, здається, швець, що проводив гайдамакiв до якогось хутора – Римаренко Петро…
Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане.
Д у б р о в с ь к и й. Петро Римаренко з Гайсина. Його декретовано лише на 100 канчукiв пiд шибеницею. Зараз же подивiться в книзi. Пан Стемпковський дозволяє собi ламати мої декрети – чи я вже не суддя в Житомирi? Годi вже з цим листом, що далi?
Л а б е н ц ь к и й (подає). Резолюцiя про Якима Сикуненка з Баранього Поля, що впустив до себе двох гайдамакiв i не заважив непристойно забити й замордувати в своїй хатi шляхетного пана Плавського.
Д у б р о в с ь к и й. До карання на горло?
Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане, – яко гвалтiвника i бунтiвника in causa iniuriae publicae* (* У справi державних злочинiв (лат.).) зловленого, на стинання шиї декретує.
Д у б р о в с ь к и й (пiдписує). Далi.
Л а б е н ц ь к и й (подає). Item* (* Так само (лат.).) Грицько Лобода з Новоселицi, що проводив закордонну ватагу до козацької долини i забрав собi чужi казани… іtem Воробченко Iван iз Кам'янки, що ходив за ватагою Залiзняка, за кiньми, – потiм забрав i зарiзав чиїхсь волiв.
Д у б р о в с ь к и й (вагаючись). Щось я не пам'ятаю. Хiба цих теж на горло? Вони ж, здається, нiкого не забили.
Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане, але по силi параграфiв першого i другого артикулу сьомого роздiлу 14 Статуту, яко злодiї, що зловленi на шкодi i generaliter* (* Загалом, взагалi (лат.).), за гайдамацькi ексцеси i лотровськi звичаї, – виннi суть смертi.
Д у б р о в с ь к и й. Так, так, ну, що ж, наварили пива, то треба його пити. (Пiдписує). Далi.
Л а б е н ц ь к и й. Суплiка до вельможного пана якоїсь Стефанiї Бражнюк.
Д у б р о в с ь к и й. Чого вона просить? Певно, кого-небудь помилувати?
Л а б е н ц ь к и й. Так, ясновельможний пане. Вона просить помилувати її нареченого, Василя Хмарного, що нiбито нi в чому не винний… просить допитати свiдкiв – Романченка Павла, Ложку Вонiфатiя, Мелешку Михайла i Джурджу Якима, шевця.
Д у б р о в с ь к и й. Хмарний – Василь Хмарний… А, пам'ятаю – це той вродливий козак, що його допитували позавчора. Могутня людина – не дивно, що за нього дiвчата просять.
Л а б е н ц ь к и й. Так, вельможний пане. Цей Хмарний є найшкiдливiший злочинець, можна сказати, всiєї лотровської справи принципал* (* Принципал – глава, господар.).
Д у б р о в с ь к и й (задумливо). Так, так, я пам'ятаю. Здається, вiн зухвало вiдповiв на судi. А де його справа?
Л а б е н ц ь к и й (подає). Резолюцiю вже написано – винен єсть смертi…
Д у б р о в с ь к и й (перегортає справу). А, вiн i хлопiв теж бунтував?
Л а б е н ц ь к и й. Так – в Лисянцi, Саражинцях, Вербiвцях – скрiзь до бунту, до повстання i ребелiї* (* Ребелiя – заколот.) пiдмовляв, скiльки куп до Залiзняка вiдiслав. О, то шпак, шпаками годований.
Д у б р о в с ь к и й. Так… (Гризе перо). А де ж ця наречена, що просить за нього? Вона тут? Пан її не бачив? Ходiть спитайте, i якщо вона тут, – покличте її сюди.
Г а й д у к (увiходить). До ясновельможного пана княгиня Вiлькомiрська, граф Ружинський i графиня Брагiнська.
Д у б р о в с ь к и й (пiдводиться). Княгиня Вiлькомiрська – ординатка* (* Ординатка – власниця маєтку.) Вроцлавська? Ну, то проси їх сюди.
Подай менi пояс з кинджалом. (Гайдук подає. Дубров-ський застiбає пояс. До гайдука). Проси.
Гайдук виходить.
II
Увiходять: княгиня Вiлькомiрська, граф Ружинський i графиня Брагiнська. Княгиня зараз же сiдає у високе готична крiсло праворуч. Поруч неї, по цей бiк – графиня Брагiнська. Граф стає поки за її крiслом.
Д у б р о в с ь к и й (цiлує руку княгинi). Вiтаю найяснiшу княгиную. Чим можу служити ясновельможнiй панi?
В i л ь к о м i р с ь к а. Всiм! Єдина надiя на пана. Пан суддя знає, що гайдамаки зруйнували мiй Липовецький замок – вдерлися i пограбували геть усе: золото, срiбло, червонi грошi, клейноди, перли i самоцвiтне камiння – все пограбували, зруйнували, спалили. Десять мiльйонiв злотих коштує менi ця шкода, але гiрш за все – це втрата славетного алмаза, що важив 123 карати i був першим каменем на Українi i в цiлiй Польщi.
Д у б р о в с ь к и й (скрикує). Як! Алмазне жорно! То невже ж i вiн був у Липовцях?
В i л ь к о м i р с ь к а (зiтхає). Так, мiй пане, – i вiн. Але хто ж мiг сподiватись такого лиха? Отже, пан чув про цей незрiвнянний камiнь. За великiсть та через плескувату форму його прозвано "алмазне жорно". I ось це жорно пропало. Камiнь лежав у моїй опочивальнi в окремiй скриньцi на подушцi блакитного оксамиту.
Р у ж и н с ь к и й. I подумати, що цей незрiвнянний алмаз потрапив якому-небудь гайдамацi в намазанiй дьогтем сорочцi, що й не дiзнається нiколи, який скарб попав у його руки, i продасть його першому корчмаревi за чотири грошi або за пiвкварти горiлки.
В i л ь к о м i р с ь к а. Я вже обiцяла нагороду в тисячу червiнцiв тому, хто вкаже, де цей камiнь. Але, мiй пане, менi казали, що замок грабувала ватага якогось Хмарного, i кажуть, що цей Хмарний…