Кочерга Іван
Майстри часу
ДIЙОВI ОСОБИ:
Юркевич
Лiда
Доктор Карфункель
Таратута
Машинiст Черевко
Оля, його дружина
Лундишев
Софiя Петрiвна
Полковник
Поручик
Комiсар вiйськового поїзда
Секретар партосередку
Капельмейстер Куриця
1-й
2-й – залiзничники.
3-й /
Усачиха
Дiвчинка
Жiнки робiтникiв на станцiї, носильник, залiзничники, червоноармiйцi, робiтники з радгоспу, баби з курми, музики.
Дiя вiдбувається на однiй залiзничнiй станцiї, але в рiзнi часи:
дiя перша – 1912 року
дiя друга – 1919 "
дiя третя – 1920 "
дiя четверта – 1929 "
ДIЯ ПЕРША
Пасажирська кiмната на невеличкiй залiзничнiй станцiї. Два вiкна, канапа, стiл. Годинник. Лiворуч дверi з написом "Дамська кiмната", праворуч – "Вхiд". Лiтнiй вечiр. За вiкнами зеленкуватi станцiйнi вогнi. Доктор Карфункель сидить з ногами на канапi, попиває чай; виймає з футлярiв i знову ховає багато рiзноманiтних годинникiв. Це худорлявий, невизначеного вiку, елегантно одягнений пан. Права щока пов'язана червоною шовковою хусткою.
За вiкнами звичайнi станцiйнi звуки. Миготять вогники, гучно лунають гудки паровозiв.
І
Входить Юркевич, молода людина рокiв 25, а за ним носильник вносить i становить на пiдлогу чималенький-таки чемодан, добре запакований у парусину i зав'язаний вiрьовкою.
Ю р к е в и ч. До Москви бiлет другого класу i плацкарту.
Н о с и л ь н и к. Каси ще не вiдчиняли. Багажу здавати не будете?
Ю р к е в и ч. Нi, нi, чемодан я вiзьму з собою. Чи скоро поїзд, не знаєте?
Н о с и л ь н и к. Ще не дзвонили. Мабуть, скоро. За пiвгодини, якщо не спiзниться. (Виходить, не причинивши дверей).
К а р ф у н к е л ь (роздратовано). Донерветер! Потрудiлься закриваль дверi. Протяг, холодник!
Ю р к е в и ч. Даруйте – свiже повiтря!
К а р ф у н к е л ь. Повiтря, повiтря! Зальбадерей! Безглюздий балакня. Повiтрю i дурням дверi завжди вiдкритi. Зачиняль дверi! Я застудилься, чуєте?
Ю р к е в и ч. Бог з вами – надворi така спека!
К а р ф у н к е л ь. Спека, спека… Я вам казав, що я хворий? Їх габе цаншмерц. У мене пекучий зубний бiль. 0-о-о-у, проклятий країна! Вiчний простуда, вiчний зубний бiль. У-у-у!
Ю р к е в и ч. Вибачте, будь ласка, я не знав. (Зачиняє дверi). Цiлком вам спiвчуваю. Зубний бiль – це така мука, такий пекельний бiль… Цiлком вас розумiю, шановний пане, пробачте, не маю честi…
К а р ф у н к е л ь (трохи пiдводиться, стогнучи). Карфункель, таємний радник i доктор механiки.
Ю р к е в и ч. Дуже приємно. Юркевич, учитель гiмназiї, трохи лiтератор. Значить, ви нiмець, таємний радник – о, це великий чин!
К а р ф у н к е л ь. Справа не в назвах, а в суть. Моя спецiальнiсть – час. Дзигарi, годинники, механiзм…
Ю р к е в и ч. О, то ви, значить, механiк… майстер, що робить годинники? А я думав…
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Годинники роблять ремiсники, дурнi, що не бачать далi свiй нiс. Абер я єсть майстер часу. Майстер, що розумiє життя – життя i його механiзм. Га!
Ю р к е в и ч. Пробачте, я не хотiв вас образити. Хм, напевно, якийсь чудак…
К а р ф у н к е л ь. Робити годинники… Зальбадерей! Для кого – для дурнiв, що не вмiють рахувати час! Ох-ох-ох! (Хапається за щоку).
Ю р к е в и ч. Не перестає? Знаєте, був час, коли я страшенно мучився зубами, найменший протяг – просто хоч плач. I знаєте, що менi допомогло? Краплi! Був я якось в одних знайомих на селi – i ось один старенький лiкар порадив менi приймати краплi. То можете собi уявити – вiд однiєї краплi неначе рукою зняло. Це якiсь стародавнi i дуже мiцнi лiки – здається, беладонна, гвоздична олiя, опiй, але надзвичайно допомагає, надзвичайно. I знаєте – це було давно, зуби тепер у мене не болять, але я навiть в дорозi нiколи не розлучаюся з цими краплями, завжди вожу з собою.
К а р ф у н к е л ь (схоплюється i починає вклонятися, тримаючись за щоку). О, мiй любий пане, майн лiбер гер Юрi-Юрi-кевич! Яке щастя, що я вас зустрiв! Не вiдмовте ж i менi один крапля цього лiкарства. Буду вам надзвичайно вдячний, 0-о-о-у, проклятий бiль!
Ю р к е в и ч (збентежено). О, звичайно, звичайно, з охотою. (Шукає в шкiрянiй торбинцi, що висить у нього через плече). Але… але, ви розумiєте, яка досада – в торбинцi їх немає. Мабуть, я поклав їх в чемодан. Так, звичайно, в чемодан. Тепер я пам'ятаю – вони в японськiй шкатулцi.
К а р ф у н к е л ь. В шкатулцi? О, чудово! Дуже прошу вас, мiй любий друже, один тiльки крапля!
Ю р к е в и ч (починає дратуватися). Та що це ви! Дiстати краплi з цього чемодана? Шкатулка на самому днi! Ви бачите, як вiн запакований? I думати нiчого…
К а р ф у н к е л ь. Абер благаю вас, мiй шляхетний молодий друже, о-о-у! Майн бестер гер!
Ю р к е в й ч (роздратовано). Але ви розумiєте, що я їду? Та щоб тiльки розв'язати цей чемодан, потрiбно принаймнi пiвгодини. А скласти, а знову запакувати? А ви чули, через пiвгодини поїзд? А якщо я не потраплю на цей поїзд, то тодi… фу, навiть подумати жах!
К а р ф у н к е л ь. О-о… ой… який страшний бiль! Благаю вас, мiй любий пане, майн зюсер гер… якби ви знали, який це жахливий… о-о-о!.. який… у-у-у!
Ю р к е в й ч. Але ви розумiєте, що це неможливо? Тепер розв'язувати чемодан! То я не потраплю на поїзд. А коли я не потраплю на поїзд, я втрачу мою найкращу мрiю. Через пiвгодини останнiй поїзд на Москву.
К а р ф у н к е л ь. У… у… о! Один крапля!
Ю р к е в й ч. Та ви чули – останнiй поїзд на Москву. А якщо я завтра вранцi не буду в Москвi, я не потраплю в Париж. У Париж, про який я стiльки мрiяв!
К а р ф у н к е л ь. Париж? Ви їдете в Париж?
Ю р к е в й ч. Так, я купив бiлет в екскурсiю, що їде на виставку! Екскурсiя виїжджає з Москви завтра о дванадцятiй годинi – значить, якщо я спiзнюся, пропали i грошi i всi мої надiї. Ви розумiєте, як я хвилююсь? Потрапити в Париж, за кордон, на виставку – хiба трапиться вдруге така оказiя? Якби ви прожили десять рокiв у нашiй глушинi, ви б знали, чого варта мрiя. Може, тут вирiшується моя доля – я трохи пишу… i, може, в Парижi… е, та що й казати!
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Безглюздий балакня. Вирiшується доля… Розумна людина сам робiль своя доля, у-у-у! (Сiдає край стола). Вi просто не бажаль менi допомогаль. Можна двадцять разiв розв'язаль i зав'язаль двадцять таких чемодан… О… о… проклятий бiль! (Тихенько стогне).
Юркевич, схвильований, ходить по кiмнатi. Пауза.
К а р ф у н к е л ь (раптом скрикує i нахиляється, шукаючи чогось на пiдлозi). А! Донерветер! Тримайте, тримайте, вiн бiля, вас, вiн покотiлься!
Ю р к е в и ч (пiдбираючи ноги). Хто покотився, хто покотився, де?
К а р ф у н к е л ь (лазячи по пiдлозi). Не наступiть з ногами! Один… два… три.
Ю р к е в и ч (шукає, нахилившись). Та що саме?
К а р ф у н к е л ь (показуючи маленьку золоту коробочку). Я розсипаль… дванадцять… дванадцять пiлюльок… такий маленький пiлюлечка. Будь ласка, допоможiть знаходiль!
Обидва нахиляються i шукають по всiй кiмнатi.
К а р ф у н к е л ь. Обережно, не наступiть з ногами! Два… три… цвай… драй…
Ю р к е в и ч. Знайшов, знайшов! Одна, двi, ще одна, ще…
К а р ф у н к е л ь. Дякую, данке. (Шукають). Бiтте нох. Чотири, п'ять… Данке зер. Дякую. Будь ласка, ще трошки. Ага, нох айне…
Ю р к е в и ч (шукає). Всi?
К а р ф у н к е л ь. Нi, ще двi. Ага, ще є! Ще одна, будь ласка, ще один. Зiбен, ахт – ще один…
Ю р к е в и ч. Нiде бiльше немає. Не видно.
К а р ф у н к е л ь. Може, закотiлься пiд чемодан? Подивiться, будь ласка, з очима.
Ю р к е в и ч (штовхає чемодан). Нi, нiчого подiбного.
К а р ф у н к е л ь. Нема? Яка неприємна пригода! А може, пiд порогом?
Ю р к е в й ч. Та годi-бо – скiльки не стає?
К а р ф у н к е л ь. Один.
Ю р к е в и ч. Однiєї? Ну, то чи варто за одну турбуватись? Все одно вона забруднилася на пiдлозi.
К а р ф у н к е л ь. Але його не можна так залишати. Не можна…
Ю р к е в и ч. Не можна? Але чому?
К а р ф у н к е л ь. Дас iст гiфт. Це отрута.
Ю р к е в и ч (дме на пальцi i дiстає хустку). Отрута?
К а р ф у н к е л ь. Дуже мiцний отрута, алькалоїд. Я його добуваль з один квiтка. (Шукає). Якщо людина ковталь один пiлюлька – вiн умiраль за чотири секунди, як один муха, вi айне флiге. Паралiч, удар – жоден лiкар не пiзнає, вiд чого. Я не можу його тут залишити. (Шукає, заглядаючи пiд стiльцi).