Зайшов у двiр, нiби в хату, зняв кепку. Дивиться на батька, вiд хвилювання слово приготовлене загубилося.
П а в л и к. Тату…
Платон не оглянувся, може, недочув, а може, думає, що почулося. Тату!..
П л а т о н (оглянувся). Це ти?.. Павлику… (Пiдвiвся).
П а в л и к. Я, тату…
П л а т о н. Повернувся… (Пiшов, зачинив дверi майстернi). Де пропадав?
П а в л и к. Як мама?.. Дома все благополучно?
П л а т о н. Помаленьку, все благополучно… Iнститут не кинув?
П а в л и к. Домовився на вечiрнiй… А канiкули i оце трохи вересня захопив – на Пiвночi у будiвельному загонi…
П л а т о н. Таки поїхав?
П а в л и к. Поїхав i не шкодую… Важко було, а потiм оговтався.
П л а т о н. А Оля?
П а в л и к. Зi мною. їсти бригадi варила… Заробили ми там, тату, чимало… Близько двох тисяч…
П л а т о н. Такi великi грошi?
П а в л и к. Великi? Подивiться на руки…
П л а т о н. Пробач, синку, що тодi так…
Пауза. Батько i син наче в душi пережили ту пам'ятну розлуку.
П а в л и к. Було i минуло.
П л а т о н. I Петро живе з нами…
П а в л и к. Переїхав сюди на роботу?..
П л а т о н. Додому приїхав i на роботу тут влаштувався.
П а в л и к. А Лiда?
Пауза.
П л а т о н. Оля чого ж не прийшла?
П а в л и к. Ми завтра, на суботнiй обiд.
П л а т о н (якимсь голосом, наче стримуючи i плач і радiсть). Збирається сiм'я… Синку, Павлику, драстуи! (Підійшов, обняв сина).
Перемiна свiтла.
З протилежних бокiв виходять Таня i Вiля. Вони вже до цього помiтили одне одного. Наблизились, зупинились. Очi в очi, наче їм не розминутися, наче вичiкують, хто перший скаже слово.
Т а н я. Так вдивляєтесь, наче впiзнаєте?
В i л я. I пiзнаю.
Т а н я. Мене?
Пауза.
В i л я. Свою суджену в тобi.
Т а н я. Ви…
В i л я. На цьому й зупинимось, дiвчинко. (Рухом руки наче зняв з очей полуду). Буває ж таке, наче долю свою зустрiв… А тепер спокiйно подивлюся. Когось ти нагадуєш… Чи не донька Ангела Платона Микитовича?
Т а н я. Так… (Нiяк не може отямитись вiд враження зустрiчi).
В i л я. Де вiн живе?
Т а н я. Тата зараз немає вдома.
В i л я. Коли буде?
Т а н я. На обiд. Сьогоднi о п'ятiй на обiд ми всi збираємося.
В i л я. То я зайду о сьомiй.
Т а н я. Можна й зараз.
В i л я. Менi пообiцяли номер у готелi… За пару годин.
Т а н я. Що татовi сказати?
В i л я. Приїхав Вiля. Портрет його писати.
Т а н я. Татiв?
В i л я. Скажи, вiн засвiтився…
Т а н я. Засвiтився?.. Не розумiю.
В i л я. Платон Микитович зрозумiє. Таню, ви теж будете о сьомiй? (Виходить).
Т а н я. Художник… Малювати портрет тата, а може, як той кореспондент, утече. Везе ж менi на зустрiчi. Татовi не буду зараз говорити, скажу пiсля обiду.
КАРТИНА П'ЯТА
Подвiр'я Платона. Уляна накриває на стiл. Таня зачiсується. Федiр лагодить стiлець. Платон миє руки, бiля нього стоїть Оля з рушником. Павлик вносить батькове крiсло.
У л я н а. Федоре, залиш той стiлець. (Пiдраховує стiльцi бiля'столу). Тут уже всiм вистачить…
Ф е д i р. Пару хвилин…
П л а т о н. На Пiвнiч злiтали. Мама знає?
О л я. Ми з Павликом написали.
Т а н я.. Тату, тiльки пиво чи й вино можна? На честь приїзду Павлика.
П л а т о н. Обiйдемося.
Ф е д i р (вiдремонтований стiлець ставить бiля столу). Хай буде вино на столi.
П а в л й к. А борщ як пахне!
Заходить Лiда, як завжди, модно вдягнена, але без речей. Усi здивованi, аж очам своїм не вiрять.
Л i д а (усмiхнулася). У театрi це називається – нiма сцена. Дивуєтесь, нiби я з того свiту, i ви теж, Платоне Микитовичу, здивованi?
П л а т о н. Без речей?..
Л i д а (мовляв, як бачите). Без речей легше.
Входить Петро, не бачить Лiди.
П е т р о. Хто допоможе? Розучився галстук зав'язувати.
Помiтив Лiду, довга пауза. Тиша. Лiда пiдходить до Петра, зав'язує галстук. Вiдступила на пiвкроку i майже закричала.
Л i д а. Петрику, поцiлуй же, клята душа твоя. (Кинулася, обняла Петра).
У л я н а (перехрестилася). Слава богу!..
Ф е д i р (усмiхнувся). До того йшлося…
Л i д а (до Платона). Хотiла розлучитися, щоб не бачити його. Знаєте, що устругнув ваш синок? Написав: "Можеш до мене не повертатись, я тебе зрозумiю i прощу, мене вже зняли…" Та напиши, що старцювати пiшов, однаково ж любити буду…. Доленько моя ти ясна.
Т а н я. Лiдо, давай я вiд усiх присутнiх розцiлую тебе. (Цiлує). Ти наша!
П л а т о н. Наша…
Т а н я. А ти ще бiльша модниця…
Л i д а. Бо тепер я маю ще бiльше подобатися чоловiковi… Бач, пробував вiдмовитися.
П л а т о н. А речi на станцiї? У камерi?
Л i д а. Не дотягнула сама, набрала всього, ще й машинку друкарську… Я ж до замiжжя вчилася стенографiї i друкування. Тепер вiзьмуся.
П л а т о н. Ти ще й така?
Л i д а. I така…
У л я н а. За стiл, дiти.
Т а н я. Оце сьогоднi свято так свято!
Уляна пiдраховує стiльцi. Це зайвий…
Ф е д i р. Хай стоїть.
Коли вже всi сiли, Платон Микитович дiстає
блокнот, надiває окуляри.
Т а н я. Тату, заради гостей можна б було експропрiацiю перенести на завтра.
П л а т о н. Тут гостей немає, всi свої.
Федiр, що весь час поглядав на дорогу, пiдвiвся. Заходить Клава.
К л а в а. Добрий день, моя доля не вмерла, на обiд потрапила.
Платон (пiдвiвся, пiшов назустрiч). Не вмерла! Може, тiльки народилася… (Пiдiйшов, пiдвiв до вiльного стiльця). Сiдай обiдати з нами. Оце, запам'ятай, Клаво, твоє мiсце буде i стiлець твiй. (Повернувся до свого крiсла).
Т а н я. Тату, перенесемо на завтра.
П л а т о н. Навiщо переносити?
Т а н я (подає грошi). Сто сiмдесят. Тридцять залишила на курси.
П л а т о н. Вже нiчого.
Т а н я. У складальний перейшла.
П л а т о н. Мовчала?
Т а н я. Сюрприз.
Ф е д i р (подає грошi). Двiстi вiсiмдесят…
Т а н я. Росте людина… Похвалiть, тату.
П л а т о н. Йому багато й треба.
П е т р о. Вiзьмiть, тату, й мої.
Платон подивився на Лiду.
П л а т о н. Я вже завiв графу на тебе, Петре. Скiльки ж?
П е т р о. Сто сiмдесят п'ять.
П л а т о н. Малувато…
П е т р о. Гола зарплата… Прогресивка в кiнцi кварталу.
П л а т о н. Придивляйся, як можна приробити.
П е т р о. Придивляюся.
П а в л й к. Тату, а вiд нас з Олею вам подарунок.
Л i д а. Берiть, берiть. Традицiї Ангелiв порушувати не треба.
Оля i Павлик виносять вузол, розв'язують, там кожух. Павлик накидає батьковi на плечi.
П л а т о н. Оце кожух, зносу йому не буде… Павлику, Олю, спасибi вам… Але, Павлику, цим не вiдбудеш. (Повертається у крiсло). Ото ви заробили з Олечкою близько двох тисяч, теж треба сюди. (Стукає пальцем по блокноту).
Т а н я. Тату, це вже недозволений прийом.
У л я н а. Лише в пiр'ячко вбиваються.
Ф е д i р. Вони ж студенти.
П л а т о н (наче й не чув, що говорили). Треба сюди. У Федора назбирано, вистачить на кооперативну квартиру. А в Петра, як у Сковороди, тiльки книжки. Треба йому допомогти на кооператив. Ти, Павлику, житимеш у нас. Учитесь обоє, треба вам i їсти, i все приготувати. Словом, житимете у нас.
Т а н я. Тату, це порада чи директива?
П л а т о н (ледь усмiхнувся). Постанова. (Згорнув блокнот, окуляри, пiдвiвся). Сьогоднi пообiдаєте, дiтки, без мене. Пiду вiдпочину… (Пiшов до хати, на ганку оглянувся на своїх, нiби хотiв повернутись, i пiшов до хати).
Л i д а. Платоне Микитовичу, як же…
У л я н а. Хай трошки полежить, притомився.
Т а н я. Постанову будемо обговорювати?
О л я. Ми з Павликом згоднi, як тато сказали.
В цей час вривається пiсня "Мой дед – разбойник"… Вона глушить усе, через деякий час обривається.
Т а н я. Ванько повернувся!
Ф е д i р. Йому ж три роки колонiї дали.
У л я н а. Схаменувся, i помилували…
Т а н я. Прийшов – i знову за свою музику.
Подзвоню.
У л я н а. Хай грає, перетерпимо…
Музика уривається.
Ф е д i р. Вiзьмусь я за Ванька.
Т а н я. Поб'єш?
Ф е д i р. На завод поведу.
Т а н я. Я допоможу.
Заходить Крячко.
К р я ч к о (про себе). Зiбралося стiльки, що й не полiчити. Доброго вам дня!
У л я н а. Син повернувся? Це вам радiсть…
К р я ч к о. Де там повернувся… Ще в колонiї бути та бути…
Т а н я. А музика?
К р я ч к о. Така туга найшла на мою душу, туга за сином… Взяв та й увiмкнув його музику. Хоч на секунду, наче вiн у хату… (Пауза).
У л я н а. Сiдай, пообiдаєш з нами.
К р я ч к о. А де Платон Микитович?
У л я н а. Вiдпочиває.
К р я ч к о. Платон вiдпочиває? Свiт не бачив. Пiду до нього.
У л я н а. Усе прохолоне… Обiдайте. Федоре, наливай вино.