Дикий ангел – Олексій Коломієць

КАРТИНА ТРЕТЯ

Раннiй ранок. Дача Петра. Повне враження, що це подвiр'я Платона. Ганок будиночка з прибудовою. Дощаний стiл, стовпчик з умивальником. Лише впадає в око вибагливе крiсло-гойдалка та лiтнi кольоровi стiльцi навколо столу. Платон стоїть посеред двору, оглядає подвiр'я. Пiдiйшов до стiльця, сiв i тут же пiдвiвся, нiби злякався, що вiн розвалиться пiд ним. Попробував, чи мiцно вкопаний стiл. Пройшовся двором, наче шукає собi роботи. З'являється Вiля, молодий хлопець у джинсах, довгоносий, з гiтарою, сорочка в пальмах, вiн деякий час спостерiгає за Платоном Микитовичем.

В i л я. Привiт, батьку! (Заходить у двiр). Столяр? До Петра Платоновича завiтали? Ви ж обiцяли прийти ще на тому тижнi. А де вашi iнструменти? Правда, тут усе є. Оно прибудова – майстерня, там i матерiал, i iнструмент. Я чув, господар хотiв, щоб зробили ослiнчик, а головне, на ганку вгорi – пiвник, а по боках отакi… (жест) вiзерунки з дерева.

П л а т о н. Навiщо воно здалося?

В i л я. У його батька так. А вiн хоче, щоб усе, як у батька. Примхи великих!

П л а т о н. Це ж не його дача, я так розумiю?

В i л я. Цю дачу вiн кожне лiто орендує. Iди, старий, у майстерню i вирiзуй пiвникiв, курочок, мережки, грошей тобi дадуть, скiльки заправиш. Вони у них водяться. Але щось менi здається, ви теж не з бiдних.

П л а т о н. На лобi написано?

В i л я. Друкованими лiтерами.

П л а т о н. Дачник?

В i л я. Так.

П л а т о н. Державний?

В i л я. Батько – державний, а я при ньому.

П л а т о н. Вiдпочиваєш?

В i л я. Кайф ловлю.

П л а т о н. Слово яке чудне!

В i л я. Щастячко, задоволення, насолода, приємнiсть, легкiсть, радiсть.

П л а т о н. Збагнув. (Пауза). Щасливий батько!

В i л я (посмiхнувся). Одержати задоволення хочете?

П л а т о н. Хочу.

В i л я. Повчiть мене, як треба жити. Я – весь увага. (Сiдає, наче зiбрався три днi слухати).

П л а т о н. Досi не навчили, то вже не научиш. Як тебе звуть?

В i л я. Вiля.

П л а т о н. Спiвак?

В i л я. Заспiвати?

П л а т о н. Безкоштовно?

В i л я. Для вас. (Спiває, акомпанує на гiтарi).

…А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!..

Якось стара ворона

Знайшла шматочок сиру

I вчила молоду,

Як сир той не вiддати

Лисицi!

…А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!..

I молода ворона

Взяла шматочок сиру,

Щоб за хвалу собi

Той сир подарувати

Лисицi…

…А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!..

Концерт закiнчено, приємно було познайомитися. Можете приступати до роботи. Скоро господар прибуде. До зустрiчi. (Виходить. Наспiвує: "…А вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.."')

П л а т о н (провiв його поглядом). Нiби воно й не зовсiм дурне. (Оглядає двiр). Прямо-таки як у мене. Ослiнчика, правда, бракує.

Заходить Лiда.

Л i д а. Рано ж ви встаєте. Де були? Я вже думала, чи не в мiсто майнули.

П л а т о н. Луки подивився. Райськi мiсця.

Л i д а. А я в село сходила, молока взяла. Тихо тут у нас. А в будень i людей не побачиш.

П л а т о н. Я вже одного бачив. Сюди заходив.

Л i д а. Хто ж це?

П л а т о н. Якесь хлопеня з гiтарою. Патлатеньке, Вiлею називається.

Л i д а. То он з тiєї дачi.

П л а т о н. Батько – шишка?

Л i д а. Шишка.

П л а т о н. А синок – телiпай-хвiст?

Л i д а. Помиляєтесь. Вiдомий художник. Його роботи експонуються на виставках, навiть за кордоном. Талант!

П л а т о н. Часом глянеш на людину i спершу побачиш, дурний вiн чи розумний, а потiм уже – блондин чи чорнявий. А тут не доглянув.

Л i д а. Находилися. Вiдпочинете трошки?

П л а т о н (посмiхнувся). Пiвника та мережку буду вистругувать.

Л i д а. Петро сказав?

П л а т о н. Вiля.

Л i д а (жест). Петро все хоче, як удома! I прибудiвочок спорудив. У вихiднi щось майструє, i маленький Платончик привчається.

П л а т о н. У батькiв мале зимуватиме?

Л i д а. На осiнь привезу. Коли синок з нами, i дишеться легше. (Iде до хати),

П л а т о н (про себе). Не вернеться Павлик! (Пауза). I Федiр заплутався. "Розвалюється сiмейна монархiя", – каже Крячко. А хто її розвалює? Прогледiв ти десь, Платоне. Як .буває в життi. От батько – шишка, а син роботящий, художником став. А в Крячка з худої кишенi син вино точить.

Л i д а. З ким ви говорили?

П л а т о н. Уголос роздумував. У нас гостi будуть чи сама в гостi зiбралася? Так вичепурилася.

Л i д а. Петро з хвилини на хвилину прийде. До гостей можна сяк-так, а до чоловiка треба прибратися. Мене Петро нiколи не бачив розпатланою чи недбало одягненою.

П л а т о н. Як на свято…

Чути сигнал машини.

Л i д а. Це Петро. Але не на своїй, а на якiйсь iншiй машинi.

П л а т о н. Життя – будень…

Заходить Петро з пакунками.

П е т р о (цiлує Лiду). Добрий ранок! Як почуваєте себе, тату?

П л а т о н. Нiчого.

Л i д а. На чиїй машинi приїхав? Сигнал iнший.

П е т р о. Нову "Волгу" дали.

Л i д а. Нова – не грiх i шампанське на стiл. (Виходить).

П л а т о н. Це ж як дали?

П е т р о. Службова машина.

П л а т о н. А дача?

П е т р о. Теж службова.

П л а т о н. Безкоштовно?

П е т р о. Плачу.

П л а т о н. Здорово ти живеш, Петре. Квартира, машина, дача i зарплатня чимала. Держись, Петре, такої роботи! Держись! Зайву годину-двi на роботi побудеш, не злиняєш. Думав, ти непогано влаштувався, а щоб так – i гадки не мав. Держися!

П е т р о (засмiявся). Постараюсь!

П л а т о н. Ото держава дає тобi так багато, може, й зайве. (Пауза). То ти вже дивись, не пiдведи. В добрi i шанi син, а батько вдвiчi щасливий!

П е т р о. Все, що я маю, то все завдяки вам… (Наспiвує).

I сказала стиха мати:

– До роботи, бо йде тато! –

I повчала стиха мати:

– А як жити, скаже тато!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: