Дикий ангел – Олексій Коломієць

Якось перед людьми нiяково – скажуть, потай женили сина.

Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй кiмнатi? А тут: таксi з прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по районних базарах побiгає, понавозить дешевої свинини, тато розкошелиться, видасть зi своєї скарбницi карбованцiв… Скiльки, тату?

У л я н а. Ти б менш торохтiла.

Ф е д i р. Ольго, а батьки твої де?

О л я. Мама в Iванкiвському районi медсестрою працює.

Ф е д i р. А батько?

О л я. Не знаю. Утiк, ще як я маленькою була.

У л я н а. Мама знає, що ти замiж вийшла?

О л я. Ми з Павликом ще їй не казали.

Платон Микитович пiдвiвся, пiшов до хати.

Т а н я. Ти, Олю, вже зорiєнтувалася, хто є хто? Я – Таня, сестра твого Павлика. А це – Лiда, дружина нашого старшого брата Петра. А ото, до хати пiшов, Павликiв тато. Наш батько!

Л i д а. Здається, гроза пройшла мимо. Платон Микитович угамувався.

У л я н а. Якби-то.

Л i д а. I все ж весiлля будете робити чи ото, як було в тринадцятiй, так i залишиться?

Ф е д і р. Хiба ж то весiлля? Треба, як у людей.

У л я н а. I так усi про нас говорять: "Скупi, корисливi" та всяке…

Та н я. Мабуть, оригiнальне весiлля було в тринадцятiй. Ти, Олю, й фату одягала?

У л я н а. Вони такi дорогi тепер.

О л я. Ми з Павликом не купували фати. Я позичила в одної дiвчини. Вона вже тричi замiж виходила,, а фата нова-новiсiнька.

Т а н я. Мамо, допитайся, може, й Федiр уже оженився, то щоб весiлля разом. Меншi витрати будуть.

У л я н а. I чого ти до Федора причепилася?

Т а н я. Вiн знає.

Ф е д i р. Багато говориш, Таню. Якби стiльки ще й робила.

Т а н я. Все вимiрюєш одним аршином. Жити, Олю, в нас тобi буде добре, але й робити змусять, як каторжну.

У л я н а. Що ж, буде як буде!.. Ти, Олю, збирай свої речi та переходь до нас. Федiр завтра вiльний, допоможе перевезтися.

О л я. Я сама. У мене чемоданчик легенький… Я його взяла з собою, вiн там, бiля ворiт.

Т а н я. Ще хто вкраде посаг… Неси до хати.

О л я. Я все забрала, Павлик так сказав. (Вибiгла).

Л i д а. Пощастило – на весiлля .потрапила.

У л я н а. На ту недiлю, гадаю, упораємося. Напишемо, щоб i Петро приїхав.

Л i д а. На весiлля приїде.

У л я н а. Ох, Павлику, Павлику, не сказав батьковi. Що вiн тепер думає про тебе?

Л i д а. У батькiв серце добре.

Входить Оля з невеличким чемоданчиком, з вузликом книжок i зошитiв.

О л я. Це мої речi. А це – книжки й конспекти. Павлик сказав усе захопити.

Т а н я (усмiхнулася). Ось ми вже й переїхали.

Л i д а. А жити де будете?

О л я (глянула на Павлика). Павлик… ;

У л я н а. У нас, а де ж iще…

Т а н я. Я до мами в кiмнату, а вони в моїй.

Входить Платон з двома чемоданами в руках, поставив бiля столу.

П л а т о н. Ось твої речi, Павле. (Виймає грошi). Ось дев'яносто сiм карбованцiв, це з твоїх лишилося. Бери – i в добру путь! Живiть!

У л я н а. Куди ти його випихаєш?! Отямся, Платоне!

П л а то н. Сам себе випхав. Оженився, своя сiм'я, своє життя. Не радився з нами – виходить, у нього свої плани. Обрав дорогу-хай iде!

У л я н а. Горенько! Куди ж їм iти?

Пауза. Тиша.

О л я. Павлику, то кидай мене, раз тебе з дому проганяють.

Ф е д i р. Тату, хай поживуть…

Т а н я. У нас же мiсця – хоч танцюй.

П л а т о н. Вибрав свою дорогу, хай iде, i квит! (До Павлика). Отак, синку! Живи своїм розумом. (Сiв до столу, обiдає).

Нiма сцена. Всi враженi вчинком Платона. Оля пiдходить до Павлика.

О л я (тихо). Може, ти лишайся, а я пiду.

П а в л и к (бере чемодан). Ходiмо?

Оля i Павлик виходять.

У л я н а. Синку, почекай! Платоне, зупини! Павлику! (Вибiгає),

Ф е д i р. Це вже занадто, тату. (Виходить).

Т а н я. Феодалiзм! (Вибiгає).

Л iд а. Сумнiваюся в мудростi вашого вчинку, Платоне Микитовичу.

П л а т о н (випив чарку). Не втручайся, Лiдо. Павлик мiй син. (Iде до хати).

Л i д а. Невже ви любовi й жалю до сина не маєте? Куди вони всi?.. (Виходить з двору).

З хати виходить Платон з курткою в руках.

П л а т о н. Як же я забув куртку покласти?.. Повернеться, вiзьме… Не повернеться… (Пауза). "Жалю не маю", "Не люблю своєї дитини"… Може, й вона мене не злюбить. (Виходить майже на авансцену). Що скажуть люди? Бува, батьки купують любов своїх дiтей. Поки малi – за iграшку, за морозиво, потiм п'ять, десять копiйок, двадцять, карбованець, троячка. Потiм дитя вже саме лiзе до них у кишеню! А потiм жiнку приведе – годуйте! "Коли хочеш, батьку, щоб тебе любили, не пручайся…" На це я не пiду! "Прогнав сина"! Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя – не батько, не мати – подарункiв не робитиме. "Жалю не маю"! А без мене хто його жалiтиме? Люди? У них своїх клопотiв повно.

Заходить Л iд а.

Л i д а. Пiшли до автобусної зупйнки… Куди дiнеться ТIавлик зi своєю дружиною?

П л а т о н. Його дiло!

Заходить Крячко. Вiн тут частий гiсть. Сiдає на ослiнчику, старанно зачiсується, лише-пiсля цього звертається до Лiди.

К р я ч к о. У гостi, Лiдо?

Л i д а. У гостi.

К р я ч к о. Тодi здрастуй.

Л i д а. Доброго здоров'я.

К р я ч к о. Петро живий-здоровий? У начальствi? Я оно з Платоном у найвищому начальствi – пенсiонери! Живемо найкраще – на всi грошi! Балакаємо i розважаємось на весь розум, який ще лишився! Нiхто вже нiчого не додасть i не вiдбере! Дивлюся: пiшов Павлик з чемоданом, догадуюсь – погнав Платон кудись хлопця грошi заробляти. А навiщо тобi, Платоне, грошi? У тебе й так добра всякого на десятьох. Ось я тебе знаю без малого тридцять рокiв, i все тобi мало. Робиш, заробляєш, приробляєш, надурочнi, премiальнi… На пенсiї, а влаштувався ще в хлiбний магазин приймальником. Уночi товар приймає, або сам, або Федора посилає, аби шiстдесят карбованцiв придбати. Такi, як ти, Платоне, оббирають державу, як липку.

Л i д а (наливає). Випийте, дядьку, пива.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: