Заходить Клоков, зупиняється на вiдстанi, придивляється до Платона. Клацає фотоапаратом. Платон мовчки спостерiгає за ним.
К л о к о в. Доброго здоров'я. Якщо не помиляюся, Платон Микитович Ангел? А я Клоков, з газети. Ось…
Простягає посвiдчення. Платон навiть не подивився.
Хотiв ближче з вами познайомитися. Дещо менi вже вiдомо. Стаж роботи, висока квалiфiкацiя. Син i дочка на заводi. Словом, потомствена робiтнича сiм'я.
П л а т о н. Так.
К л о к о в. Попередньо хочу з'ясувати кiлька питань. Але домовимося, вiдповiдати так, нiби ви розмовляєте з добрим приятелем.
П л а т о н. Давай, як з приятелем.
К л о к о в(вiдходить далеченько, фотографує, потiм виймає блокнот, приготувався записувати). Коли почалася ваша трудова дiяльнiсть?
П л а т о н. З двох рокiв.
К л о к о в. Тобто?
П л а т о н. Штайцi сам одягнув, потiм iграшки собi майстрував, потiм по господарству, потiм школа, потiм завод…
К л о к о в. На вiйнi були?
П л а т о н. Був.
К л о к о в. Героїчнi вчинки, приклади?
П л а т о н. Вся вiйна-приклад.
К л о к о в. Ваша мета в життi?
П л а т о н. Добре жити.
К л о к о в. Що, на ваш погляд, для цього треба?
П л а т о н. Мати здоров'я i грошi.
К л о к о в. Уточнiть про грошi.
П л а т о н. Або заробити, або вкрасти. Третього путi немає.
К л о к о в. Громадська робота, коли працювали на заводi?
П л а т о н. Бiля верстата.
Пауза.
К л о к о в. У багатотиражцi я читав, що ви любите грошi.
П л а т о н. Не люблю, а поважаю.
К л о к о в. Там вас намалювали ангелом, а замiсть крил – п'ятiрки. Пiдпис – "Стяжатель".
П л а т о н. Правильно, все тягну до себе, а що ж, до сусiда тягти?
К л о к о в. Вища мета вашого життя?
П л а то н. Ото ж i є вища – жити як слiд.
К л о к о в. Через багатство держави до свого власного.
П л а т о н. А ми разом з державою i плануємо, i багатiємо… Правда, я трошки попереду. Бо в неї є ще чимало дармоїдiв: або не працюють зовсiм, або багато балакають i мало роблять… А в моїй державi цього немає… Як заробив, так і їж! Як заробив, так i одягайся. Будемо кiнчати, приятелю.
К л о к о в. Що ви стружете?
П л а т о н. Ложку.
К л о к о в. Давайте зробимо кiлька фото. Гадаю, ви часто згадуєте роботу, свiй верстат. Станьте так, наче задумалися.
П л а т о н. Думки не сфотографуєш.
К л о к о в. Тодi вiзьмiть пенсiйну книжку й дивiться так, нiби це вам подарували велику радiсть i спокiй на старостi…
П л а т о н. Не подарували – заробив! I не в нiй радiсть i спокiй.
К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, – поганий кадр!
П л а т о н. Яка в тебе зарплатня?
К л о к о в. А що?
П л а т о н. Я тобi все кажу, а ти таїшся.
К л о к о в. Сто п'ятдесят.
П л а т о н. Непогано. За такi грошi треба метикувати. (Пiшов до хати).
К л о к о в. Бурбон.
Клоков вийшов з двору. В цей час пiдгйшла Таня.
Т а н я. Здрастуйте!
К л о к о в. Привiт!
Т а н я. Побачилися з татом? Не пiдходить, негативний тип. Так?
К л о к о в. Майже.
Т а н я (усмiхнулася). А я не годжуся в героїнi вашого нарису?
К л о к о в (теж усмiхнувся). Гадаєте, цiкаво буде читачевi?
Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу закiнчила з медаллю i пiшла працювати на завод. Цiкаво?
К л о к о в. Бал не добрала?
Т а н я. Навiть документи не подавала.
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Зайдете в цех – на Дошцi пошани. (Жест, мовляв, мiй портрет).
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Люблю лiтературу. Толстой, Достоєвський, Джек Лондон, Фiцджеральд, Сент-Екзюперi, Распутiн, Гончар, Загребельний…
К л о к о в. Цiкаво.
Т а н я. Мрiю стати стюардесою, поглянути на планету з височини польоту лайнера. Звiдти люди менi будуть бачитись, як крапочки, i навiть ви, кореспондент зi своїм фотоапаратом, здастеся менi меншi за сонечко, за мурашку, навiть за блоху!
К л о к о в (стримує образу). Балакуча. До зустрiчi.
Т а н я. Сподiваюся, її не буде. (Пройшла кiлька крокiв услiд кореспонденту, iмiтуючи його оригiнальну ходу).
Перемiна свiтла.
Раннiй ранок. Платон, як завжди, щось майструє. Заходить Крячко.
К р я ч к о. Не спиться? Я теж не сплю. Уяви собi, на всiй землi люди сплять, а пенсiонери, як сови, очi повитрiщали – не сплять! А коли й перевертаються на другий бiк, то тихо, щоб iншим не заважать. (Пауза). Вчора я ото позавидував, що Павлик на роботу пiшов, а мiй лайдакує. А воно, виявляється, усе не так. Павлик женився, а ти його прогнав… Привiв жiнку, а ти їх з хати. Я свого п'яницю терплю, а ти тверезих з хати… Сина з двору! Дикий ти чоловiк! Добувати копiйку, може, i навчив своїх дiтей, а щоб зовсiм їх пiд своє керiвництво повернути – теж пас! У нас, батькiв, до них стiльки ж прав, як у англiйського короля: що напишуть, те й читай! Он мiй два роки не працює, а я що? Побити вже не здужаю. Мати нагодує. Сорочка, джинси, пляшка "чорнила" – i над панами вiн пан. А може, воно так i треба?
П л а т о н. Поступися перед дiтьми раз, вдруге, вони тебе i запитувать не будуть.
К р я ч к о. Пiду. (Виходить).
На ганку з'являється Лiда.
Л і д а. Не набрид вам цей в'їдливий сусiд?
П л а т о н. Звик до нього, як до задавненої хвороби. Розбудив тебе?
Л i д а. Я мiцно сплю, коли знаю, що не треба поспiшати.
П л а т о н. Виходить, завжди довгенько спиш — куди людинi поспiшати, раз не працює.
Л i д а. У мене складна робота.
П л а т о н. То ти працюєш, а я й не знав.
Л i д а. Працюю.
П л а т о н. Що за професiя?
Л i д а. Бути дружиною – це професiя. Складна професiя!
П л а то н. Вперше чую про таке.
Л i д а. Умiти любити свого чоловiка – не так просто i не так легко.
П л а т о н. Приклад, як казав один кореспондент.
Л i д а. Вiзьмемо нас з Петром. Хоч би що там на роботi сталося, вiн певний: удома на нього чекає спокiй, i затишок, i тепло. Я вивчила його звички, його смаки. Знаю, який костюм йому подобається, яку сорочку приготувати, якi вузли вiн любить на галстуцi. Знаю, якi любить книжки, вгадую, що б вiн хотiв на вечерю, на обiд, на снiданок! Яке освiтлення любить, якi кольори не терпить. Вiн вибирає менi сукню, черевики – я дозволяю. Це йому приносить радiсть, а я вдвiчi рада. Вiн часто подовгу затримується на роботi. Але хоч як пiзно прийде, знає, його чекає гарячий чай. Не сам риється в буфетi, шукає цукор, хлiб, масло, варення. Я йому все приготую, подам. Коли прийде роздратований, засмучений чи обурений, – усе ж буває на роботi, – треба вмiти повернути йому спокiй. Холод з душi прогнати. Думаєте, мiщанська фiлософiя?
П л а т о н. Збирався подумати.
Л i д а. Коли чоловiк знає, що в нього в тилу, тобто вдома, все гаразд, вiн i на роботi краще працює. (Усмiхнулася), Треба б завести порядок: коли беруть чоловiка на роботу, вимагати характеристику не тiльки на нього, а й на його дружину. Бо якщо дружина лиха, то який же з нього працiвник? Увесь, час голова буде зайнята, що його чекає вдома.
П л а т о н. Твоя лекцiя менi, Лiдо, сподобалася. Аплодувати не буду, а питання є. Виходить, жiнцi й працювати не треба? Хай у тилу порається?
Л i д а. Ото в тилу i є її робота.
П л а т о н. А щоб пiдмогти чоловiку грiшми?
Л i д а. Iнколи заробити вiсiмдесят карбованцiв утричi легше, нiж поратися в отому тилу. Але, на жаль, не всi жiнки мають таку можливiсть, доводиться їм теж iти на трудовий фронт. (Пауза), Крячко про Павлика взнав?
Пл а т о н. Правди не сховаєш.
Л i д а. Павлик, може, завтра й повернеться.
П л а т о н. Не повернеться.
Л i д а. Звiдки знаєте?
П л а т о н. Син.
Пауза.
Л i д а. Пiду скупаюся в озерi.
П л а т о н. Обережно, воно глибоке.
Лiда виходить. Платон кинув майструвати, видно, втомлений; знесилений сiв на стiлець.
П л а т о н. Думав, мої дiти слухнянi… А Павлик… (Бере куртку, знову вiшає на стiлець). Чи щось недобачив… або не розумiю їх, молодих…
Заходить Крячко.
К р я ч к о. Повернувся я, побачив, Лiда пiшла, i повернувся. Павлик – ще не все твоє горе… Хотiв був не казати, але псовi, i тому хвiст не кожен день потрошку обрубують, а зразу весь. Отак i це: хай би все зразу, все знай! Про твого Федора мова… Я спочатку не повiрив. Роботяга з роботяг, не п'яниця, розумний. I в цьому ж загадка. Та ще в такiй сiм'ї, як твоя. А бач, i Федiр з морального боку непевний. Ну, я коротко, Платоне: лiкаршу нашу дiльничну знаєш? Її чоловiк маляр, квартири розмальовує, бiлить, знаєш чи нi?