П л а т о н. Сподобалося.
М а л я р. А тепер – дiло! Триста цiлкових… П'ять днiв… Я знаю, що ви тугодум. Завтра забiжу, скажете – так чи нi. Ходiм, Клавочко.
П л а т о н. Може, ще в кого є iсторiя з епiлогом?
М а л я р. Ще пляшку на стiл, i в мене вистачить iсторiй до свiтанку. (Наливає чарку). Клаво, пий для спiльностi духу. Сердься, Клавочко, але люби мене. (Цiлує).
Пауза.
К л а в а. Я люблю Федора.
М а л я р. I я люблю Федора, хороший хлоп'яга. (Хотiв випити, потiм поставив чарку). Клавочка жартує, хороша ознака.
К л а в а. Я не жартую. Федiр – дорога менi людина, я все -думала, як це тобi сказати, i ось тепер ти знаєш все.
М а л я р. Що за театр?! Що за комедiя? Позбиткуватися вирiшили над п'яним. Та я тверезiший вiд вас усiх, тверезих! А п'ю, бо хочу, бо так душi хочеться!.. Я живу!.. Живу сьогоднi!.. П'ю сьогоднi!.. Завтра – нiхто не знає, яке воно буде. Що таке завтра? Його може й не бути. Бомбочка… атомка шарахне – i немає Федора, нi стола, нi мене, нi навiть Клави, навiть Платона Микитовича теж… Тiльки купка попелу. Немає нiкого на свiтi. Нi амеби, нi президента!
К л а в а. Ти зрозумiв, що я тобi сказала? Люблю Федора…
Пауза.
М а л я р (iншим, протверезiлим, недобрим голосом). Мене розлюбила Клава-Клавочка. Я ще тебе називав муращечкою, ха-ха… Чого, мурашечко, розлюбила?
К л а в а. Ти божевiльний! Не можу бачити щодня вдома божевiльного.
М а л я р. Бив? Щипав? Кусав?
К л а в а. Тихий чи буйний, але п'яний, божевiльний. Божевiлля твоє не злюбила, а потiм зненавидiла.
М а л я р (пiдвiвся, пiдiйшов, наче краще хотiв роздавитися Клаву). Колись цей божевiльний купив тобi червону шкIряночку, ти одягла i, щоб побачити себе у дзеркало, стала на табуретку… Понаравилося, сподобалося, прямо з табуретки повiсилась у мене на шиї. Ледь не задушила, цiлувала: "Коханий, рiдний мiй трудiвник, спасибi…" Пам'ятаєш?
К л а в а. На першому курсi. Восьмого березня…
М а л я р. А квартиру менi дали, я її розмалював пiд бурштин, пiд синь небесну… Руки цiлувала, ха… ха… Мурашко, було?
К л а в а. Було.
М а л я р. Федоре, подивися в мої очi: що ти в них бачиш?
Ф е д i р. Вилупкуватi.
М а л я р. А Клава побачила, що то озера, а в них iскорки сонця… Так, бувало, говорила, точно так, у мене пам'ять гостра, i мрiяла, аби донька була на мене схожа. Так i сталося – схожа, особливо очима. Тепер мурашечка-хвойдоч-ка переметнулася… Тепер Федiр – коханий-рiдний, у нього озера, i в них плавають сонця… Тепер мрiятиме, щоб на нього були схожi дiти… ха… ха…
Пiдленький, довгий смiх. Федiр не витримує, пiдвiвся, пiдiйшов до Маляра.
П л а т о н. Сядь, Федоре!
К л а в а. Кохала, було. Потiм ти почав кожного дня давати коханню отрути по краплi, по крапелинi. Труїв, труїв… Я його лiкувала, рятувала, ночами над ним плакала, а воно все кволiшало i померло.
М а л я р. Де ж ти його поховала? Пiду на могилку погляну, пом'яну, вип'ю, загородочку, пам'ятничок поставлю.
К л а в а. Кохання там, де народилось, там i хоронять. У серцi!
М а л я р. Поетеса, а я й не знав. А може, не поетеса, а просто шлюха! (І вже зовсiм iншим голосом). Пора додому! Донька сама боятиметься.
К л а в а (пiдвелася). Пора.
Маляр виймає iграшкову машинку "Волгу", заводить її i ставить на стiл. Iграшка об'їхала стiл.
До побаченая. Дякую за чай! (Швидко виходить).
Маляр схопився услiд за Клавою, але Федiр заступив йому дорогу.
Ф е д i р. Не смiй! Не смiй доторкатися Клави, Маляре! Не один, сто вас, малярiв, стане мiж нами – всiх змету! Люблю Клаву… Вона моє життя! (Виходить).
М а л я р (аж задихнувся, аж знесилiв вiд лютi. По мовчанцi з неприхованою ненавистю). Платоне Микитовичу, оце так ви надумали розважитися, театр на дому? А я й справдi подумав – потрiбен ремонт, могорич приготував старий… Наслухався її, тепер мене послухай! Усе, що вона тут натякала, Клава, Клавочка, квiточка, мурашечка, я зiбрав усе! Зiбрав до останнього слова i поверну, запхну їй в горлянку, щоб не було охоти знову пускати їх на волю вольну!.. Я це зроблю! Бо це наше сiмейне дiло! А коли ви, поряднi люди, Ангели, будете руйнувати моє гнiздо, я вашi крила вогнем обпалю! Любить, не любить – хай це нiкого не обходить. У мене сiм'я, дочка! А Федоровi своєму передайте: боротися з ним не буду, вiн сильнiший. Боротися не буду, а вбити – вб'ю! (Пiдводиться, криво посмiхнувся). Iсторiя з епiлогом!. А хто її розповiв? Я? Федя? Клава? НI! Ти мовчки розповiв, старий каїн! Ти!. (Посмiхнувся), Iсторiя з епiлогом.
Завiса
ДIЯ ДРУГА
КАРТИНА ДРУГА
Подвiр'я. Платон майструє. Заходить Крячко.
К р я ч к о (сiдає на ослiнчик). Дай випити!
П л а т о н (кивнув на пляшку). Пий, якщо там лишилося!
К р я ч к о. Не того, валер'янки…
Платон iде до хати.
Все частiше й частiше хапає. (Бере пляшку). Чим це вони запивали? Може, могорич давали Маляру, щоб жiнку уступив Федоровi…
Входить Платон, подає шкалик i чашку з водою.
П л а т о н. Скiльки крапель? Тридцять? (Подає Крячковi).
К р я ч к о (випиває). Бридке! Це вже мене втретє чи вчетверте так. Начебто гвiздок пiд лопатку. (Пауза). Хочу, Платоне, поговорити, як далi жити. Тебе трохи дiти трусонули… Тепер i мене краще зрозумiєш. Учора ввечерi мого взяли. Назюзюкався, бешкетував… Пострижуть, мiтлу в руки i – пiдмiтай на виду у всiх… Що робити? Ну що?.. (Бере чашку, виливає рештки горiлки, п'є). Як менi, батьковi, в такiй ситуацiї? Говори… Ти ж думаєш, що ти розумний, то говори… Що робити? Вiн на виду у всiх вулицю пiдмiтатиме, а менi?
П л а т о н. Дiстань i собi мiтлу, станьте вдвох поруч i пiдмiтайте.
К р я ч к о. З якого це ти боку заїжджаєш?
П л а т о н. З того, що треба.
К р я ч к о. Нi, не туди вернеш. Ось я скажу! У вихованнi молодi помилочки були i є. Учиться, бовдур, нiкудишньо, а йому все рiвно трiєчки ставлять. Бо школа змагається з iншою школою – треба перемогти в успiшностi. Не вчив i не учить, а його переводять з класу в клас, бо треба перемогти в соцзмаганнi. В комсомол затягли, бо треба, щоб зростала органiзацiя… Вiзьмемо мiлiцiю… Ось мiй потрапив у погану компанiю. А чому ця компанiя iснує? Бо мiлiцiя ходить – руки в кишенi. А нема того… Зустрiв мiлiцiонер хулiгана – по макiтрi, по макiтрi! А вiн засюрчить i тiкає. Ось тобi страж порядку.
П л а т о н. А ти сам пробував сина по макiтрi?
Пауза.
К р я ч к о. Уже не подужаю… Та й жаль. Змалку треба було вчити. Але як?
П л а т о н. Трудом! Здорову руку прив'яжи, щоб вона не рухалася мiсяцiв зо два, а потiм вiдв'яжи, склянки води до рота не донесеш нею. А коли твiй син не два мiсяцi, а двадцять рокiв нiчого не робить, то ясно – калiкою став… Їсти, пити хоче, а робити – нi. Калiка з калiк.
К р я ч к о (спалахнув). Iнших учиш, а в самого… Федiр з докторшею… Молодшого з жiнкою прогнав! Мабуть, царство твоє вже розвалилось, а, я все ходжу сюди на екскурсiю – на останню сiмейну монархiю дивитися. (Пауза). Твої ж трудилися! Ти ж їх з трьох рокiв примушував трудитися, а тепер – що?! Ну що? Ти для них нуль без палички! Десять нулiв без палички! Нiчого в тебе вчитися, i не хочу! Бувай здоровий! Мене учить, а в самого розпадається монархiя.
Перемiна свiтла.
Ранок. Уляна порається бiля столу. Платон сидить осторонь, розглядає Павликову куртку.
У л я н а. Базар був хороший, i м'ясо дешеве, i городина, я й для Крячка купила дещо. А машин тих понаїздило i з города, і з села… Один у "Ладi" поросят привiз продавати.
П л а т о н. Гудзики прикрiпи, а то загубляться, таких не знайдеш. Це ж нiмецькi.
У л я н а. Забув покласти.
П л а т о н. Забув, та й усе.
У л я н а. Питаю, куди ж ви? Куди, Павлику, а вiн мовчить… Сiдає в автобус… Кажу, заходь, а вiн мовчить! I вона, горобеня, горнеться до нього. Вигнали дитину! I бог, i люди нам не простять.
П л а т о н. На самостiйне життя пiшов.
У л я н а. Душi в тебе немає!
П л а т о н (пiдiйшов, увiмкнув репродуктор, тiльки почув: "Поставьте ноги на ширину плеч" i вимкнув). Люди давно працюють, а воно каже: "…ноги на ширину плеч".
У л я н а. Де їстимуть, де житимуть, що одягатимуть?
П л а т о н. Женився… думав.
У л я н а. Надiявся, ми допоможемо.