Дикий ангел – Олексій Коломієць

Платон сидить якийсь час мовчки, потiм бере ложку, струже. Заходить Федiр.

Федiр (знiмає пiджак). Смiшна робота розвантажувати хлiб: i легка, а не приловчишся.

П л а т о н. На завод устигаєш?

Ф е д i р. Звичайно. Правда, менi тепер ранiше треба. Хлопчину одного взяв дiла навчити.

П л а т о н. Записали наставником?

Ф е д i р. Сам, по добрiй волi взявся. Заводу хорошi слюсарi-iнструментальники он як потрiбнi!

П л а т о н. Тямущий?

Ф е д i р. Придивляюсь – нiби береться.

П л а т о н. Чомусь думають – до музики треба талант, до пiснi слух, а майстровим абихто… Дивись, людину вчити – не рiзьбу класти.

Ф е д i р. Розумiю. (Хоче йти в хату).

П л а т о н. Зачекай, Федоре. (Помовчав, окинув сина важким поглядом). Правду кажуть, що в тебе з лiкаркою… (пiдшукує слово) шури-мури?

Як глянув на нього Федiр, Платон зрозумiв – образливе те слово для сина.

Називай, як хочеш, по-своєму.

Федiр мовчить.

Що ж ти себе i батька соромиш? Iз замiжньою! На посмiх i пересуди нашу сiм'ю виставляєш… Чого зацiпило?

Ф е д i р. Я люблю Клаву!

П л а т о н. Дiвчат мало?

Ф е д i р. Я Клаву люблю!

Пауза.

Платон (насилу стримує себе). Любиш?.. Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре!

Ф е д i р. Ми з Клавою ще не знаємо…

П л а т о н. Серед дороги зупинилися? Нi сюди нi туди. Життя наїде i розчавить вашу любов, коли вона така!..

Ф е д i р. Ми з Клавою порадимося.

П л а т о н. У всьому, у малому й великому, єдиний порадник – правда! Чуєш, правда!

Ф е д i р. Правду сказати треба. А як?

Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон майструє. Заходить Маляр.

М а л я р. Добрий вечiр, Платоне Микитовичу. В трудi i турботах? Звичайно, треба якось убивати час. Вийти на пенсiю – все одно, що прийти в чистилище – за ним або рай, або пекло. Третього не дано. Трудiться, хай вам буде здоров'я. А де ж не видно ваших?

П л а т о н. Матiр i Таню невiстка повела японцiв слухати. Кажуть, добре спiвають. Федiр скоро буде.

М а л я р. Хай спiвають, а в нас дiло. Коли ви подзвонили – не повiрив…

П л а т о н. Чому?

М а л я р. Грошi ви любите класти в кишенi, а виймати… (Жест). А тут доведеться розкошелитися. Вам побiлка-фарбовка?..

П л а т о н. Так.

М а л я р. Кажу для роздумiв: з конторою офiцiйно домовлятись будете – бiлитимуть мiсяць – два. Коли ж домовимось по-людському-три-чотири днi, знак якост – i будь здоров! Така iсторiя з епiлогом!

П л а т о н. А встигнете i на роботi, i тут?

М а л я р. Асигнацiї вашi – дiло наше. Кожна людина хоче жити, щоб був хлiб з маслом.

П л а т о н. Крадеш, хапаєш?

М а л я р. Кручуся! Де i як людина мотається, шукаючи масло, – темнi, заплутанi стежки, Платоне Микитовичу. У мене сiм'я: жiнка – лiкар, дочка у школу ходить, – грошi менi потрiбнi.

П л а т о н. Жiнка теж заробляє?

М а л я р. Не заробляє, а одержує зарплату! Заробити – це те, що зверх зарплати. А вона ходить, обслуховує, шукає всяку слабину в людинi, а зиску з цього – нуль. У мене – закон: зарплатня до копiйки сiм'ї, а навар – це вже моє.

П л а т о н. На що тратиш?

М а л я р. Ви вже в такому вiцi, що вам треба довгенько пояснювати. Ближче до дiла. Могорич! Потiм розмова, таке правило трудящого.

П л а т о н. Гаразд. (Виносить якусь закуску, пляшку). Чого ти пiшов iз заводу?

М а л я р. Ямку знайшов. (Налив чарку). Коли б ви були рибалкою, то знали б: риба, як правило, любить ямку. Чому? Там корм збирається. Це я одкровенно з вами, бо ви менi майже хрещений батько. Пам'ятаєте, колись у дитинствi мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли? Ще по маленькiй?

Платон наливає чарку.

М а л я р. А собi?

П л а т о н. Не можу.

М а л я р. Примушувати людину не можна. Горiлка – це лiки вiд хандри, вiд горя, вiд щастя, вiд бездiлля, вiд перевтоми, вiд кохання, вiд ревнощiв – єдинi унiверсальнi лiки. (П'є). До них треба звикнути. (Наливає ще чарку, випив). Кажете, хапаю? Хапають усi. Хто може, хто вмiє, кому є де – той хапає. З ними борються, а вони хапають… Один хапне – йому догана. Другий хапне – його з роботи, третiй хапне – в кутузку… А скiльки невловимих? Платоне Микитовичу!

Я належу до тих., хто наче краде i не краде. На межi… Для мене статтi не знайдеш.

П л а то н (когось побачив). Довечеряєш потiм, пiди обмiряй кiмнати, доглянь, щоб знати, яка робота.

М а л я р. Обмiряти… Я оком кину – i дiло в горщику. (Iде до хати).

Заходить Клава, гарна жiнка юкiв тридцяти.

К л а в а. Трохи затрималася.

П л а то н. Пробачте, що у вихiдний вас покликав.

К л а в а. Хвороби не мають вихiдного, та й лiкар теж. Серце, очевидно?

П л а то н. Все, що не є, – на серце, Клаво.

К л а в а. Ходiмте до кiмнати, я вас послухаю.

П л а то н. I тут можна.

К л а в а (розкриває чемоданчик). Помiряємо тиск?

П л а то н. Не трудися, Клаво.

К л а в а. Треба обов'язково.

П л а то н. Обiйдемося.

К л а в а. Ви взагалi iгноруєте медицину…

П л а то н. Людина i сама, без лiкаря, чує, що воно i до чого.

К л а в а. Але ж мене викликали не на чай?

П л а то н. Можна й чаєм пригостити.

Входить Маляр.

М а л я р (побачив дружину). Клаво, Клавочко, Клавусю, за мною прийшла?

К л а в а. До хворого.

М а л я р. Платон Микитович хворий? Вiн iще i в двадцять першому столiттi буде ощадну книжку поповнювати.

П л а т о н. Доживу – буду.

М а л я р. Це добре, що нагодилася: знатимеш, чому я приходжу додому не у формi. Хiба я сьогоднi хотiв випити? Нi! Але Платон Микитович, i той, бачиш! (Жест). Сiдай, Клавочко, з нами…

К л а в а (до Платона). Виходить, я вам непотрiбна?

П л а т о н. Потрiбна. Сiдайте, я вас чаєм пригощу, суницями.

К л а в а. Покликали лiкаря, щоб пригощати суницями.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: