П л а т о н. Знаю. '
К р я ч к о. Так ото твiй Федя за лiкаршею волочиться, а маляр що? Малює й не знає, що його дружина райськими яблучками другого пригощає. Федя потай то на машинi її пiдвезе, то проведе увечерi, а люди все знають: бачать i помiчають, i я теж. Одне слово, крiм тебе i маляра, усiм вiдомий цей ганебний зв'язок. I чому воно в такiй сiм'ї з моральної лiнiї збочення? Отож тримайся, Платоне, я завжди з тобою! (Виходить),
Платон сидить якийсь час мовчки, потiм бере ложку, струже. Заходить Федiр.
Федiр (знiмає пiджак). Смiшна робота розвантажувати хлiб: i легка, а не приловчишся.
П л а т о н. На завод устигаєш?
Ф е д i р. Звичайно. Правда, менi тепер ранiше треба. Хлопчину одного взяв дiла навчити.
П л а т о н. Записали наставником?
Ф е д i р. Сам, по добрiй волi взявся. Заводу хорошi слюсарi-iнструментальники он як потрiбнi!
П л а т о н. Тямущий?
Ф е д i р. Придивляюсь – нiби береться.
П л а т о н. Чомусь думають – до музики треба талант, до пiснi слух, а майстровим абихто… Дивись, людину вчити – не рiзьбу класти.
Ф е д i р. Розумiю. (Хоче йти в хату).
П л а т о н. Зачекай, Федоре. (Помовчав, окинув сина важким поглядом). Правду кажуть, що в тебе з лiкаркою… (пiдшукує слово) шури-мури?
Як глянув на нього Федiр, Платон зрозумiв – образливе те слово для сина.
Називай, як хочеш, по-своєму.
Федiр мовчить.
Що ж ти себе i батька соромиш? Iз замiжньою! На посмiх i пересуди нашу сiм'ю виставляєш… Чого зацiпило?
Ф е д i р. Я люблю Клаву!
П л а т о н. Дiвчат мало?
Ф е д i р. Я Клаву люблю!
Пауза.
Платон (насилу стримує себе). Любиш?.. Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре!
Ф е д i р. Ми з Клавою ще не знаємо…
П л а т о н. Серед дороги зупинилися? Нi сюди нi туди. Життя наїде i розчавить вашу любов, коли вона така!..
Ф е д i р. Ми з Клавою порадимося.
П л а т о н. У всьому, у малому й великому, єдиний порадник – правда! Чуєш, правда!
Ф е д i р. Правду сказати треба. А як?
Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон майструє. Заходить Маляр.
М а л я р. Добрий вечiр, Платоне Микитовичу. В трудi i турботах? Звичайно, треба якось убивати час. Вийти на пенсiю – все одно, що прийти в чистилище – за ним або рай, або пекло. Третього не дано. Трудiться, хай вам буде здоров'я. А де ж не видно ваших?
П л а т о н. Матiр i Таню невiстка повела японцiв слухати. Кажуть, добре спiвають. Федiр скоро буде.
М а л я р. Хай спiвають, а в нас дiло. Коли ви подзвонили – не повiрив…
П л а т о н. Чому?
М а л я р. Грошi ви любите класти в кишенi, а виймати… (Жест). А тут доведеться розкошелитися. Вам побiлка-фарбовка?..
П л а т о н. Так.
М а л я р. Кажу для роздумiв: з конторою офiцiйно домовлятись будете – бiлитимуть мiсяць – два. Коли ж домовимось по-людському-три-чотири днi, знак якост – i будь здоров! Така iсторiя з епiлогом!
П л а т о н. А встигнете i на роботi, i тут?
М а л я р. Асигнацiї вашi – дiло наше. Кожна людина хоче жити, щоб був хлiб з маслом.
П л а т о н. Крадеш, хапаєш?
М а л я р. Кручуся! Де i як людина мотається, шукаючи масло, – темнi, заплутанi стежки, Платоне Микитовичу. У мене сiм'я: жiнка – лiкар, дочка у школу ходить, – грошi менi потрiбнi.
П л а т о н. Жiнка теж заробляє?
М а л я р. Не заробляє, а одержує зарплату! Заробити – це те, що зверх зарплати. А вона ходить, обслуховує, шукає всяку слабину в людинi, а зиску з цього – нуль. У мене – закон: зарплатня до копiйки сiм'ї, а навар – це вже моє.
П л а т о н. На що тратиш?
М а л я р. Ви вже в такому вiцi, що вам треба довгенько пояснювати. Ближче до дiла. Могорич! Потiм розмова, таке правило трудящого.
П л а т о н. Гаразд. (Виносить якусь закуску, пляшку). Чого ти пiшов iз заводу?
М а л я р. Ямку знайшов. (Налив чарку). Коли б ви були рибалкою, то знали б: риба, як правило, любить ямку. Чому? Там корм збирається. Це я одкровенно з вами, бо ви менi майже хрещений батько. Пам'ятаєте, колись у дитинствi мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли? Ще по маленькiй?
Платон наливає чарку.
М а л я р. А собi?
П л а т о н. Не можу.
М а л я р. Примушувати людину не можна. Горiлка – це лiки вiд хандри, вiд горя, вiд щастя, вiд бездiлля, вiд перевтоми, вiд кохання, вiд ревнощiв – єдинi унiверсальнi лiки. (П'є). До них треба звикнути. (Наливає ще чарку, випив). Кажете, хапаю? Хапають усi. Хто може, хто вмiє, кому є де – той хапає. З ними борються, а вони хапають… Один хапне – йому догана. Другий хапне – його з роботи, третiй хапне – в кутузку… А скiльки невловимих? Платоне Микитовичу!
Я належу до тих., хто наче краде i не краде. На межi… Для мене статтi не знайдеш.
П л а то н (когось побачив). Довечеряєш потiм, пiди обмiряй кiмнати, доглянь, щоб знати, яка робота.
М а л я р. Обмiряти… Я оком кину – i дiло в горщику. (Iде до хати).
Заходить Клава, гарна жiнка юкiв тридцяти.
К л а в а. Трохи затрималася.
П л а то н. Пробачте, що у вихiдний вас покликав.
К л а в а. Хвороби не мають вихiдного, та й лiкар теж. Серце, очевидно?
П л а то н. Все, що не є, – на серце, Клаво.
К л а в а. Ходiмте до кiмнати, я вас послухаю.
П л а то н. I тут можна.
К л а в а (розкриває чемоданчик). Помiряємо тиск?
П л а то н. Не трудися, Клаво.
К л а в а. Треба обов'язково.
П л а то н. Обiйдемося.
К л а в а. Ви взагалi iгноруєте медицину…
П л а то н. Людина i сама, без лiкаря, чує, що воно i до чого.
К л а в а. Але ж мене викликали не на чай?
П л а то н. Можна й чаєм пригостити.
Входить Маляр.
М а л я р (побачив дружину). Клаво, Клавочко, Клавусю, за мною прийшла?
К л а в а. До хворого.
М а л я р. Платон Микитович хворий? Вiн iще i в двадцять першому столiттi буде ощадну книжку поповнювати.
П л а т о н. Доживу – буду.
М а л я р. Це добре, що нагодилася: знатимеш, чому я приходжу додому не у формi. Хiба я сьогоднi хотiв випити? Нi! Але Платон Микитович, i той, бачиш! (Жест). Сiдай, Клавочко, з нами…
К л а в а (до Платона). Виходить, я вам непотрiбна?
П л а т о н. Потрiбна. Сiдайте, я вас чаєм пригощу, суницями.
К л а в а. Покликали лiкаря, щоб пригощати суницями.
П л а т о н. Чому б i нi? (Iде до хати).
М а л я р. Бачиш, не мiг вiдмовити, запросив на роботу – i чарку на стiл.
К л а в а. Пий i другу, i третю, i четверту…
М а л я р. Ти лаєш мене, а я тебе люблю. Знаєш, за що?
Красива ти! Я ж справжнiй художник, хоч i пiшов у маляри, але талант художника в менi живе… I досi мене хвилює твiй стан, твої губки, такi рухливi, пожадливi, як п'явки.
К л а в а. Не патякай.
М а л я р. А молодцi ми, Клавочко, гиркаємося, гиркаємося, а живемо! (Налив чарку).
Входить Платон, вносить самовар.
П л а т о н. Чаю вип'ємо. Спасибi, що завiтала, Клаво, зараз я чашечки…
К л а в а. Дозвольте, я допоможу.
П л а т о н. Чашки на кухнi.
Клава виходить.
М а л я р. Правда, у мене красива жiнка?
П л а т о н. Дружно живете?
М а л я р. Не без сварок, але нiчопо… Вона менi зобов'язана, взяв її горобеням задрипаним, вивчив, iнститут закiнчила, лiкар… Не так просто було…
Входить Клава, ставить на стiл посуд. Заходить Федiр. Побачив гостей, на якусь мить – здивованiсть i розгубленiсть.
Ф е д i р. Добрий вечiр…
М а л яр. Ось буде з ким чарку випити. Я не люблю з пляшкою один на один.
П л а т о н. Iди до нас, Федоре!
Федiр сiдає за стiл.
М а л я р (наливає i пiдсовує Федору). Давай.
Ф е д i р. Я не п'ю.
М а л я р. Поки не жонатий, пий… Оженишся – вже буде пiд боком мiлiцiонер у спiдницi. До речi, знайомся, це Клава. Може, знаєш? Вона лiкар. Моя жiнка. (Цiлує Клаву). I люблю я її, i вона мене, i вип'ємо за неї. (Бере чарку).
К л а в а. Тобi досить.
М а л я р. А мiж iншим. Клавочко, бiльше пити не буду… Сьогоднi ми вiзьмемо доченятко, пiдемо в парк… Я вас покатаю на колесi, люблю догоджати сiм'ї. А сьогоднi просто щастя: прийшов, заключив контракт, могорич, i тут дружина. От iсторiя з епiлогом. Давайте вип'ємо всi. (Бере пляшку, наливаѕ).
П л а т о н (забирає пляшку). Встигнемо.
М а л я р. Уже жаль стало. От чоловiк!
П л а т о н. Встигнете випити, а зараз поговорiть… Вам е про що поговорити.
Довга пауза. Федiр i Клава зрозумiли, на що натякнув Платон. А Маляр не розумiє.
М а л я р. Хитрун Платон Микитович, влаштував театр на дому. Хоче цiкавих iсторiй послухати. Ось я розповiм одну: у СМУ-3 хлоп'яга дiзнається, що товаришок до його жiнки, скажем, не байдужий, вона теж взаємно… Що робить хлоп'яга? Купує дружинi квиток на БАМ i каже: "Їдь, там прохолонеш, подумаєш, повернешся через рiк, станеш передi мною навколiшки, а я подивлюся, простити тебе чи нi". А що було далi – не вгадаєте! Вона взяла квиток i поїхала, а далi… Ще дивнiше! Його дружок теж махнув на БАМ. I зовсiм уже незрозумiле. Чоловiк кинув усе i дременув за ними… Що там мiж ними трьома вiдбувається в тайзi, мабуть, тiльки ведмедi знають. От вам iсторiя з епiлогом! Сподобалось?