Дикий ангел – Олексій Коломієць

П е т р о. Що хотiв?

В i л я. Допомога з квартирою. Не в планi свiтлого майбутнього, а вагомо, грубо, зримо…

П е т р о. Ти заслужив…

В i л я. Краще сказати – заробив… Дуже не люблю слова "заслужив". У ньому якийсь присмак…

П л а т о н. "Заробив" – краще слово.

П е т р о (засмiявся). Змовилися. Коли вже на те пiшло, це ти, Вiлю, мав би ставити менi шампанське. Вважай – маєш квартиру.

В i л я. Менi ця казка подобається. (Наче пiдраховує собi пульс). Аж пульс зачастив.

П е т р о. Поки що йдеться про однокiмнатну.

В i л я. З акварелi на олiвець!

П е т р о. У цьому роцi починаємо будувати.

В i л я. В якому райському куточку?

П е т р о. В кiнцi Качаловської.

В i л я (помовчав – наче в умi оглянув це мiсце). Iнших полотен немає?

П е т р о. На жаль.

В i л я. Спасибi за увагу!

П е т р о. Не влаштовує?

В i л я. Хто буде жити в тому будинку?

П е т р о. Двiстi квартир, двiстi сiмей.

В i л я. Точнiше, близько тисячi невинних – засуджених до каторги…

П е т р о. Замудро висловлюєшся.

В i л я. Петре Платоновичу, вам не пiдходить роль наївненького чиновника. Добра i щастя! (Поклонився, виходить, наспiвуючи пiсню: "…Л вiтер часу пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!")

П е т р о. Перекипить.

Л i д а. Чого йому те мiсце не до вподоби?

П е т р о. Трохи шумно. Але ж мiсто не село, скрiзь шум.

Лiда ставить на стiл шампанське, келихи.

Л iд а.

I сказала стиха мати:

– Їжте, дiти, бо йде тато.

П е т р о. Ця пiсня, здається, i не затихає в душi… Я iнодi працюю i ловлю себе на тому, що беззвучно наспiвую собi нашу сiмейну пiсню. Тату, який я щасливий, що ти приїхав.

П л а т о н. Я теж. Побачив, як живете… Добре живете, Петре, дорожи роботою… Ще раз скажу, не ображайся. Багато тобi дають, тож i ти працюй на совiсть.

Чується далекий чоловiчий голос, що спiває.

(Прислухається). Ану тихiше. (Пауза.) Наче Павликiв голос… Таке вчулося, i снився вiн…

Перемiна свiтла.

Надвечiр'я. Платон бiля майстернi вистругує дерев'яну мережку. Повз двiр проходить Вiля.

В i л я (зупинився). Добрий вечiр. Виходить, не помилився… Ви таки майстер, i тут Петро Платонович зекономив… Вiн любить економити… Своє i чуже.

Пл ат о н. Зайди. Я навiть хотiв тебе шукати.

В i л я. Я вам потрiбний? (Заходить у двiр). Портрет свiй замовите? Не вийде!

П л а т о н. А кого ж ти малюєш, коли не секрет? Кого скажуть?

В i л я. Не так легко пояснити вам.

П л а т о н. Спробую зрозумiти.

В i л я. Шукачi женьшеня довго, дуже довго ходять тайгою, поки знаходять заповiтний корiнь. Отак i я серед людської тайги шукаю того, хто засвiтиться в менi… засвiтиться – того й пишу.

П л а т о н. Гарно сказав… Куди поспiшаєш?

В i л я. Один мудрий чоловiк говорив: "Хочеш скорiше дiйти, не спiши! Хочеш довго прожити, не думай про це! Хочеш, щоб люди тебе любили, – не лiзь їм на очi!"

П л а т о н. З квартирою теж не поспiшав?

В i л я. I не поспiшав, а спiткнувся.

П л а т о н. Що ж воно за мiсцина на Качаловськiй?

В i л я. Цiкавить?.. Може, Петро вам теж квартиру там пропонує?

П л а т о н. Що за мiсцина, розказуй.

В i л я. З одного боку завод, наче зiпсований велетенський шлунок, бурчить день i нiч. З другого – за п'ять рокiв збудують мiст, i весь вантажний транспорт попiд будинком пiде… А якщо врахувати сучасну звукоiзоляцiю…

П л а т о н. Може, ти, синку, не в курсi… Буває, набалакають.

В i л я. Iнформацiя точна!

П л а т о н. Знали i робили?

В i л я. Типовий випадок.

П л а т о н. I жити, кажеш, там погано буде?

В i л я (засмiявся). Весело! Закiнчили iнтерв'ю… Дозвольте вiдкланятися.

Виходить.

Перемiна свiтла.

Ліда в крiслi-гойдалцi гортає журнал. Петро за столом нереглядає газети, помiтно хвилюється.

Л i д а. Петрику, не хвилюйся, Платон Микитович скоро прийде.

П е т р о. Не збагну, що сталося? Тато збирався сьогоднi додому… Раптом забажалося поїхати в мiсто, до того ж одному, без мене…

Л i д а. Може, щось надумав купити.

П е т р о. Недiля, магазини зачиненi.

Л i д а. Не дитина, не заблукає.

П е т р о. Пора б уже й прийти.

Л i д а. Почекаємо. Гадаю, на обiд повернеться.

П е т р о. Лiдок, давай пройдемося перед обiдом.

Л i д а (пiдводиться). До автобусної зупинки.

П е т р о (усмiхнувся). Вгадала. Думаю, зустрiнемо тата.

Л i д а. При батьковi ти ще хлопчакуватiший. Ходiмо, мiй хлопчику.

Виходять. Заходять Платон i Вiля.

В i л я. Оно вашi кудись пiшли.

П л а т о н. Мабуть, на зупинку мене стрiчати.

В i л я. Побачать таксi, догадаються, що ви приїхали. Дивiться, вже повернулися. Пiду. Бо й менi дiстанеться.

П л а т о н. Гадаєш, нiчого не вийде?

В i л я. Якби навiть знали, що завтра та мiсцина провалиться або там вибухне вулкан, все одно будуватимуть, бо є пiдпис, є резолюцiя, є постанова…

П л а т о н. Навiщо перебiльшуєш?

В i л я. Для кращого сприйняття.

П л а т о н. Якi ж то господарi?

В i л я. Всi вони чиїсь сини, чиїсь онуки… Добра i здоров'я, Платоне Микитовичу. (Виходить).

Заходять Лiда i Петро.

Л i д а (глянула на годинник). Без десяти третя.

П л а т о н. Я вчора замiтив, що ви о третiй обiдаєте, ну й старався не запiзнитися.

Л i д а. У мене все готове, навiть вареники з медом. Хто забажає, можна й з сметаною. (Iде в хату).

П л а т о н. Поговоримо, Петре, поки Лiда приготує.

П е т р о. Де ви були?

П л а т о н. На Качаловськiй.

Пауза.

П е т р о. Вiля возив?

П л а т о н. Я його… Вiн менi за провiдника був.

П е т р о. Воно вам треба?

П л а т о н. Колись малим ти просився: "Поведiть, тату, на завод, покажiть, що ви там робите". I я водив тебе. А тепер захотiлося подивитися, що син робить.

П е т р о. Не тiльки я…

П л а т о н. I ти.

П е т р о. Державна комiсiя…

П л а т о н. Державна!

П е т р о. Вiля вас потягнув! Хлопчик хоче чужими зубами мене вкусити.

П л а т о н. На Качаловськiй уже екскаватори морди позадирали.

П е т р о. Ви приїхали до нас на пару днiв у гостi… То вже коли й вести мову, то про своє, про наше… Я все думаю, як Павлик…

П л а т о н. Я теж думаю. (Пауза). А ти, Петре, жив би в такому будинку, як на Качаловськiй?

П е т р о. Припекло – жив би…

Видно, приховує роздратування. В цей час непомiтно входить Лiда, сiдає на стiлець, слухає розмову.

Щоб покiнчити… давайте зараз вiдповiм на всi питання, пов'язанi з цим будинком, точнiше – з його будiвництвом.

П л а т о н. Так би й давно – поговоримо, синку. Ти ж розумний хлопець.

П е т р о. Слухаю, тату.

П л а т о н. Ти теж пiдписувався, що там можна будувати?

П е т р о (посмiхнувся). Пiдписувався.

П л а т о н. Така посада в тебе?

П е т р о. Така.

П л а т о н. А коли б твого пiдпису не було, строїли б чи нi?

П е т р о (завагався). Може, й нi. (Посмiхнувся). Питань у прокурора бiльше немає?

П л а т о н. Є. А чому все-таки пiдписав?

П е т р о. Усе не так просто, як ви думаєте… Ну, як вам сказати… Якби збудували десь подалi – зв'язати його з комунiкацiями коштувало б дорожче, довше тяглося б саме будiвництво. А тут ми вкладаємося в строк. I потiм – цей будинок, так би мовити, прикрасить, увiнчає Качаловську вулицю. Вимальовується певний ансамбль…

П л а т о н. Але ж сотнi людей трудом заробили, чекають на квартиру, на свiй куток, затишок… Квартира не готель – приїхав, поїхав. Там будуть народжуватися, життя проживати, вмирати. А ви: "комунiкацiї", "план", "увiнчати Качаловську".

П е т р о. Живуть, умирають – далеко, тату, заглядаєте.

П л а т о н. Завод гуде. За п'ять рокiв мiст, машини задимлять, заревуть…

П е т р о. Мiст буде за п'ять рокiв. Про нього мало хто й знає.

П л а т о н. I за п'ять рокiв мешканцi поскаржаться, почнуть розбиратися, а там i твiй пiдпис, Петре. I скажуть: совiстi в нього не було, i з роботи наженуть, i все – шкереберть.

П е т р о. Тату! (Пояснює тоном учителя). За п'ять рокiв я, може, й не працюватиму тут, переведуть на iншу роботу. За п'ять рокiв кому захочеться повертатися до будiвництва? А коли й розглядатимуть, то в крайньому випадку – догана. Ось так! (Пауза). Лiдо, ми закiнчили державну розмову. Можна обiдати. Я, тату, дiстав чеське пиво. Спецiально для вас, я пам'ятаю нашi обiди з пивом, раз на тиждень. У вас залишився той кухоль череп'яний, не побили?

П л а т о н. Цiлий.

П е т р о. Пиво з тараночкою – вищий делiкатес!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: