Дикий ангел – Олексій Коломієць

П л а т о н. Чому б i нi? (Iде до хати).

М а л я р. Бачиш, не мiг вiдмовити, запросив на роботу – i чарку на стiл.

К л а в а. Пий i другу, i третю, i четверту…

М а л я р. Ти лаєш мене, а я тебе люблю. Знаєш, за що?

Красива ти! Я ж справжнiй художник, хоч i пiшов у маляри, але талант художника в менi живе… I досi мене хвилює твiй стан, твої губки, такi рухливi, пожадливi, як п'явки.

К л а в а. Не патякай.

М а л я р. А молодцi ми, Клавочко, гиркаємося, гиркаємося, а живемо! (Налив чарку).

Входить Платон, вносить самовар.

П л а т о н. Чаю вип'ємо. Спасибi, що завiтала, Клаво, зараз я чашечки…

К л а в а. Дозвольте, я допоможу.

П л а т о н. Чашки на кухнi.

Клава виходить.

М а л я р. Правда, у мене красива жiнка?

П л а т о н. Дружно живете?

М а л я р. Не без сварок, але нiчопо… Вона менi зобов'язана, взяв її горобеням задрипаним, вивчив, iнститут закiнчила, лiкар… Не так просто було…

Входить Клава, ставить на стiл посуд. Заходить Федiр. Побачив гостей, на якусь мить – здивованiсть i розгубленiсть.

Ф е д i р. Добрий вечiр…

М а л яр. Ось буде з ким чарку випити. Я не люблю з пляшкою один на один.

П л а т о н. Iди до нас, Федоре!

Федiр сiдає за стiл.

М а л я р (наливає i пiдсовує Федору). Давай.

Ф е д i р. Я не п'ю.

М а л я р. Поки не жонатий, пий… Оженишся – вже буде пiд боком мiлiцiонер у спiдницi. До речi, знайомся, це Клава. Може, знаєш? Вона лiкар. Моя жiнка. (Цiлує Клаву). I люблю я її, i вона мене, i вип'ємо за неї. (Бере чарку).

К л а в а. Тобi досить.

М а л я р. А мiж iншим. Клавочко, бiльше пити не буду… Сьогоднi ми вiзьмемо доченятко, пiдемо в парк… Я вас покатаю на колесi, люблю догоджати сiм'ї. А сьогоднi просто щастя: прийшов, заключив контракт, могорич, i тут дружина. От iсторiя з епiлогом. Давайте вип'ємо всi. (Бере пляшку, наливаѕ).

П л а т о н (забирає пляшку). Встигнемо.

М а л я р. Уже жаль стало. От чоловiк!

П л а т о н. Встигнете випити, а зараз поговорiть… Вам е про що поговорити.

Довга пауза. Федiр i Клава зрозумiли, на що натякнув Платон. А Маляр не розумiє.

М а л я р. Хитрун Платон Микитович, влаштував театр на дому. Хоче цiкавих iсторiй послухати. Ось я розповiм одну: у СМУ-3 хлоп'яга дiзнається, що товаришок до його жiнки, скажем, не байдужий, вона теж взаємно… Що робить хлоп'яга? Купує дружинi квиток на БАМ i каже: "Їдь, там прохолонеш, подумаєш, повернешся через рiк, станеш передi мною навколiшки, а я подивлюся, простити тебе чи нi". А що було далi – не вгадаєте! Вона взяла квиток i поїхала, а далi… Ще дивнiше! Його дружок теж махнув на БАМ. I зовсiм уже незрозумiле. Чоловiк кинув усе i дременув за ними… Що там мiж ними трьома вiдбувається в тайзi, мабуть, тiльки ведмедi знають. От вам iсторiя з епiлогом! Сподобалось?

П л а т о н. Сподобалося.

М а л я р. А тепер – дiло! Триста цiлкових… П'ять днiв… Я знаю, що ви тугодум. Завтра забiжу, скажете – так чи нi. Ходiм, Клавочко.

П л а т о н. Може, ще в кого є iсторiя з епiлогом?

М а л я р. Ще пляшку на стiл, i в мене вистачить iсторiй до свiтанку. (Наливає чарку). Клаво, пий для спiльностi духу. Сердься, Клавочко, але люби мене. (Цiлує).

Пауза.

К л а в а. Я люблю Федора.

М а л я р. I я люблю Федора, хороший хлоп'яга. (Хотiв випити, потiм поставив чарку). Клавочка жартує, хороша ознака.

К л а в а. Я не жартую. Федiр – дорога менi людина, я все -думала, як це тобi сказати, i ось тепер ти знаєш все.

М а л я р. Що за театр?! Що за комедiя? Позбиткуватися вирiшили над п'яним. Та я тверезiший вiд вас усiх, тверезих! А п'ю, бо хочу, бо так душi хочеться!.. Я живу!.. Живу сьогоднi!.. П'ю сьогоднi!.. Завтра – нiхто не знає, яке воно буде. Що таке завтра? Його може й не бути. Бомбочка… атомка шарахне – i немає Федора, нi стола, нi мене, нi навiть Клави, навiть Платона Микитовича теж… Тiльки купка попелу. Немає нiкого на свiтi. Нi амеби, нi президента!

К л а в а. Ти зрозумiв, що я тобi сказала? Люблю Федора…

Пауза.

М а л я р (iншим, протверезiлим, недобрим голосом). Мене розлюбила Клава-Клавочка. Я ще тебе називав муращечкою, ха-ха… Чого, мурашечко, розлюбила?

К л а в а. Ти божевiльний! Не можу бачити щодня вдома божевiльного.

М а л я р. Бив? Щипав? Кусав?

К л а в а. Тихий чи буйний, але п'яний, божевiльний. Божевiлля твоє не злюбила, а потiм зненавидiла.

М а л я р (пiдвiвся, пiдiйшов, наче краще хотiв роздавитися Клаву). Колись цей божевiльний купив тобi червону шкIряночку, ти одягла i, щоб побачити себе у дзеркало, стала на табуретку… Понаравилося, сподобалося, прямо з табуретки повiсилась у мене на шиї. Ледь не задушила, цiлувала: "Коханий, рiдний мiй трудiвник, спасибi…" Пам'ятаєш?

К л а в а. На першому курсi. Восьмого березня…

М а л я р. А квартиру менi дали, я її розмалював пiд бурштин, пiд синь небесну… Руки цiлувала, ха… ха… Мурашко, було?

К л а в а. Було.

М а л я р. Федоре, подивися в мої очi: що ти в них бачиш?

Ф е д i р. Вилупкуватi.

М а л я р. А Клава побачила, що то озера, а в них iскорки сонця… Так, бувало, говорила, точно так, у мене пам'ять гостра, i мрiяла, аби донька була на мене схожа. Так i сталося – схожа, особливо очима. Тепер мурашечка-хвойдоч-ка переметнулася… Тепер Федiр – коханий-рiдний, у нього озера, i в них плавають сонця… Тепер мрiятиме, щоб на нього були схожi дiти… ха… ха…

Пiдленький, довгий смiх. Федiр не витримує, пiдвiвся, пiдiйшов до Маляра.

П л а т о н. Сядь, Федоре!

К л а в а. Кохала, було. Потiм ти почав кожного дня давати коханню отрути по краплi, по крапелинi. Труїв, труїв… Я його лiкувала, рятувала, ночами над ним плакала, а воно все кволiшало i померло.

М а л я р. Де ж ти його поховала? Пiду на могилку погляну, пом'яну, вип'ю, загородочку, пам'ятничок поставлю.

К л а в а. Кохання там, де народилось, там i хоронять. У серцi!

М а л я р. Поетеса, а я й не знав. А може, не поетеса, а просто шлюха! (І вже зовсiм iншим голосом). Пора додому! Донька сама боятиметься.

К л а в а (пiдвелася). Пора.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: