Покукальський від заздрості викликав з Одеси берегову охорону.
17 лист. Охорона не доїхала. Може, через хуртовини, а може й через китайців, що, незважаючи на хуртовини, будували на самісінькому небокраї вже третю взуттєву фабрику. Покукальського відмолотили. Доглядати його лишилися дві феміністки. Діти-сироти підірвали ще один склад, цього раз з підводними мінами. Зеник із Митром катали феміністок на бетеерах, а Ільо на полуторці. Ображений на ненаситних феміністок, які деморалізували військо, пан Каправка у кутку читав свої революційні вірші Марусяковій тещі. Життя буяє!
18 лист. Дзвонив у Центр. Почув коротку відповідь не по-нашому: ґоу ту… ґоу ту… і ще коротші гудки. Наближається другий тур виборів. Революційна ситуація наростає. Феміністки зовсім пустилися берега, вимагають на підмогу козакам спецназ. Отець Миколай, нарешті, згадавши про матінку Мирославу, що десь у Львові в’яне без любові і ласки, лякає феміністок Содомом і Гоморрою, але ті не бояться.
23 листопада. Пан Каправка викликав спецназ і феміністки, які вже почали вимагати сауни, гарячої води, цивілізації і скликання міжнародного форуму з ґендерної політики, розтанули разом з ними у густих снігопадах. Втомлені козаки не мали сили навіть провести дорогих гостей до хвіртки.
28 листопада. 8-ма ранку. Другий тур виборів 26 витка Великого Перманенту. Привезли урни. Погрожували репресіями, безробіттям, інфляцією, корупцією в медицині і занепадом культури й духовності. Нічого нового, тим паче страшного. Залишили спостерігачів із нейтральних туристів, які тут же розділили погляди повсталого козацтва. Тепер разом із козаками співають і хвалять місцевих виробників і брата Маре-Паприкашу, в якого віднайшовся з такої нагоди третій оберіг.
Покукальському теж привезли урни, фіолетові прапори і кульки, певно й провіант, бо знов запахло в повітрі благородною вепрятиною (гади фіолетові!) і смаженими оселедцями. Одна з феміністок, яку Покукальський врятував від спецназу, і яка від злості за це на урода старого перебігла на бік козацтва, доповіла, що поріділі ряди фіолетових виборців примножили банабаками (репрезентантами східних цивілізацій) із довколишніх базарів і артистами, які, ще й влна не доказала, перебгли від банабаків на козацький горб.
Стало знов весело. Палили багаття. Лякали зайців з китайцями. І співали хором молдовські і румунські дойни, зокрема “Фойє вєрде папушой…”
27 лист. 8-а вечора. Підрахували голоси. Покукальський з банабаками переміг, нарахувавши 3789 голосів. Стало сумно. Цього разу озвірів уже сам пан отаман Каправка, не кажучи про Зеника з Ільом і Митром та решту козацтва. Артисти рвали на грудях бузкові футболки з вепром на грудях і співали “Ще не вмерла”.
Того ждня, але опівночі. Цього разу бій був ще коротший: банабаки розбіглися, контрі Покукальському набили й так фіолетову морду і відпустили в нічні простори, щоб не порушувати Конституцію.
Адмін управу спалили разом із фіолетовою фаною, сфальсифікованими голосами і підробленими протоколами. На вугіллі смажили вепрятину і заїдали несмаженими оселедцями. До ранку співали козацьких пісень, били в бубни, водили із артистами хороводи. Пан Каправка читав власні філіппіки на безчесний бандитський режим.
29 листопада. “ Бандитський режим” відреагував: підірвав решту боєприпасів на території приватизованих Культяпкіним складів, а бетеери віддав китайцям, які причепили до них ззаду волокуші і тепер роблять на наших теренах свої снігозатримання.
1 грудня. По телевізору з центру Революції оголосили про третій тур виборів. Бандитський режим на чолі з Покукальським вірвалися в корчму, побили телевізор і телефон, гади фіолетові! Артисти порозбігались. Пана Каправку госпіталізували в кабінет Мркчт…тяна. Доглядати лишилася Марусякова теща, навчена феміністками.
Революційна ситуація не спадає. Відпочивши від борні, козаки тужно поглядають на засніжений небокрай, за яким в напрямку Коломиї зник спецназ разом з феміністки.
10 грудня. На передодні третього туру піарщику Джі Аю вдалося по Інтернету сповістити усьому світу про нескорених козаків.
Першою почула та сама американська тележурналістка, яку тут же привезли гелікоптером і спусти просто з Вашингтону на засніжену веранду корчми, де вже чекав її сам отаман, перебинтований, засніжений шапці-вушанці, в оточені польових козацьких командирів, мов Кутузов у Філях.
Разом із журналісткою ввійшов у хвіртку і ререпатріант із сектора Газа в Палестині Філя Муха, що назвався нащадком основоположника Козацької корчми запорізького козака Хаїма Мухи, якого на неісторичну батьківщину повернула бузкова революція. Оскільки несподіваний палестинський ререпатріант на корчму не претендував, то його впустили на зло зраднику Мркчт…тяна козаки.
ТРЕТЯ І ОСТАННЯ ІСТОРИЧНА ЗГАДКА ПРО КОРЧМУ,
яка потрясла світ.
А 12 грудня 2104 року. світ здригнувся від потрясіння. Усі світові телеканали, які висвітлювали події чергового, на цей раз Бузкового Витка Великої Країнської Перманентної Революції, у свої репортажі з Площі Усіх Свобод і Усіх Героїв вклинили сюжет про унікальне поселення в глибокій глибинці “цієї ще недавно незвіданої терра-інкогніта”, яке складалося виключного з одних чоловіків різного віку, і яке теж повстало проти Фіолетового Режиму. Американська тележурналістка, яка перша натрапила на дивовижне чоловіче село під романтичною назвою “Козацька Корчма”, захоплено порівнювала “цей форпост бузкової революції на західних кордонах Країни” з“чоловічим монастирем, зимівником сибірських мисливців-ведмежатників, осідком клондайківських золотошукачів і воєнізованим табором болівійських заколотників або міражними піщаними оазами ловців Алькайди”.
– Ці чоловіки, – говорила журналістка у мікрофон на цілий світ, – покинули заради перемоги демократії і справедливості десь далеко в горах і степах свої сім’ї, жінок, дітей, і отаборилися у невеличкій корчмі край інтенсивної магістралі. Тут вони сплять, їдять, борються і кажуть дружно: – Но пасаран, бля! А-а-а…, пардон, блю, а-а-а, що в перекладі означає щось приблизно: – Голубі, тобто фіолетові, не пройдуть! Бузкових не здолати!” Тобто – прогресивних демократів, національно-радикальні відгалуження яких називають себе також волошковими, фіалковими, ліловими, залежно від…а-а-а перепрошюю… ні від чого не а-а-а… залежно. Просто, їм так хочеться! І їх, справді, важко здолати, адже, що цікаво, таких суто чоловічих поселень зараз в Країні справді багато. Чоловіки об’єднуються в групи, так звані сотні, паланки, полками, коші, а себе називають козаками, або ще титульними країнцями. Цей унікальний феномен нагадує феміністичний рух в кінці позаминулого і на початку минулого століття, лиш мускулінистичний, а тому його ще вважають відродженням традицій Запорізької Січі, яка, як свідчить їхня історія, складалася теж з одних чоловіків, які боролися за демократію, свободу слова і вибору президента, якого ви називали… а-а-а… Гетьман, як і ці, яких ви ..а-а… бачите перед собою. Цих нащадків давнього, а-а-а… майже вимерлого народу, колись мужнього і а-а-а… великого, саме так – великого народу зосталася зовсім мало. Але ми віримо, вони не порушать свою чоловічу, тобто козацьку клятву, і достеменно переможуть заради дітей, своїх малих, навіть часом дуже малих дітей, що час від часу, як ви бачите, забігають у корчму, тобто в Інтернет-кафе, де тепер знаходиться… а-а-а… і виборчий штаб, з криками: “Тату, їсти!”. Ось ви їх бачите, цих нещасних дітей, ради щастя яких повстали їхні батьки!
Помилувавшись немитими личками веселих дітей, камера переповзла на здерев’янілі суворі обличчями повстанців на фоні заквітчаної букетиками садових фіалок і ще нерозквітлого бузку, корчми, зупиняючись на кожному, але найдетальніше – на орденах і медалях поважного пана, певно, головного повстанця, під якими титри написали: Otaman Kapravka.
– Як ви помітили, серед цих мужніх чоловіків є герої минулих перемог Великої Перманентної Революції, яка продовжується уже понад дві сотні літ, але вони готові знову вмерти, тільки б жила у їхній країні демократія, свобода і справедливість, – раділа далі тележурналістка. – Але, як завжди буває під час кожної революції (інакше б їх просто не було), населення цього поселення, як і все суспільство вільної Країни, розділене навпіл. Он на сусідньому підвищенні, горі, як тут кажуть, ви бачите ветхий будиночок, над яким майорить фіолетове знам’я, тоді, як над корчмою – бузково-фіалково-волошкова фана! На тім горбі – управа адмінодиниці, як вони зараз називають свої дуже змалілі і майже безлюдні села, тобто владна структура, в якій засіли прихильники старої влади, так званий адмінресурс. Вождь місцевих фіолетових, ви бачите його на подвір’ї (Pokukalski – написали титри) відмовився з нами спілкуватися, сказавши, що йому (цитата) “пофіґ і фіолетово, що ми… а-а-а-а … американські… а-а-а імперіалісти, але щоб ми уже нафіґ з пляжу, бо будемо… а-а-а сині”. Щоб уникнути можливих конфліктів , а також терактів з боку “пофіґістів”, як тут називають прихильників претендента від фіолетової влади, ми знову повертаємось до наших повстанців і…а-а-а-а…