Дикі білі коні – Іван Білик

Тимна почав і Велеславові перев'язувати рану, додерши свою сорочку майже до підпахов, і по першому ж перев'язуванні помітив у густому карому волоссі вистрижене пасмо, про яке в шаленій водоверті останніх днів був геть забувся.

— Хто відтяв?

Отрок лише стенув плечатами, та се не впокоювало. Стріла, пущена в голову жупаничеві, протяла тільки вухо й здерла шкіру за вухом, і Тимна думав, що добре було б, якби се була та стріла, котру наврочено. За всіма ознаками, на те й виходило, бо він завчасно скропив малого сечею жеребної кобили й збив майже всю силу чар. А що стріла влучила Велеслава, то саме через те, якби був знайшов жону, стріла й геть би не подряпала, навіть не влучила б.

— Дякуй Дані, що сим відбувся! — мовив Тимна.

— Якій Дані? — не второпав отрочук.

— Ну, Лелі по-древлянському. Дякуй своїй Лелі.

Велеслав не відав, за що дякувати, бо в нього боліла голова й од хиткої води за плотом нудило. Та Тимна був радий, що волошіння не здогнало малого жупанича, й почав знову думати про своє. Оте велике щастіння, коли їм в один день трапивсь і вбитий лелека, й навіть вогонь, і досі його непокоїло. Щось лихе мало статися з ними, бо щастя ніколи не дається людині за так. Хоч дні й минали, та воно мусить окошитися колись, і Тимна плював тричі назад і тричі поперед себе.

Вони побачили їх десь аж на сьомий день, коли, за словами оратаїв, у яких Тимна розпитував дорогу, мало по праву руку з'явитися гирло Здвижу. Молодий дружинник іще не знав і не відав, як повестись і куди йти. Найлегше було б одвезти жупанича додому, в його рідний город Іскорость. Отак Тимна збув би сей тягар і, полегшено зітхнувши, подався б шукати рать і своїх товаришів, які вже десь напевно січуться з персіянином. Про свою поранену руку він і не думав, але від однієї згадки за нічних волошбитів під стіною темного жупанського хорому серце поймав смуток. Тимна дивився на малого, й той, щось відчувши, теж позирав на свого старшого товариша повними запитання й муки очима.

Й коли молодий дружинник правував жердиною на бистрині між двома острівцями, Велеслав торкнув його за поранену руку, Тимна скрививсь од болю, та, глянувши на берег, забув про все на світі. Над високою кручею з правого боку стояло двоє комонів, і се були ті самі перси з довгими щитами. Власне, щит уже тримав один з них, кощавенький, а гладкий почепив свого до конячої холки, й Тимна тільки тепер здогадався, чому вони тоді не погналися за ним у воду: ліва рука гладуна висіла підв'язана до шиї.

Перси стояли над самою кручею, лук у кощавого лежав упоперек сідла, й Тимна пристав до меншого острівця, на око вимірюючи відстань. Так минуло з годину, і ті й ті, пантруючи одні одних, не рушали з місця. Стріла сюди, звичайно, долетить, міркував Тимна, півпоприща, та її на сухому з такої відстані можна якось уникнути.

Й раптом він почав одштовхуватися. Плотик виплив на стрижень, але молодий можик не поправував до персів, а дав волю воді. Й коли з берега загалакали, він підняв очеретну мату, поставив її сторч і кивнув жупаничеві, щоб і той сховався за нею. Й саме вчасно: з берега дзизнула стріла й уп'ялася жалом у тріскучий очерет.

Можик виглянув і побачив гладкого, який сердито махав кощавому й сварився. До них було кроків зо двадесять, і Тимна мало не крикнув од несподіванки, впізнавши в гладунові сіверського болярина Малка з Мени. Приголомшений таким відкриттям він устав на ноги, Малк теж зрозумів, що його впізнано, й почав гукати:

— Видибай, хлопе! Видибай сюди, не бійся, ми не перси!

Тимна лише дививсь і правував далі, Малк же їхав берегом верхи й умовляв його видибати. В можиковій голові вовтузилася згадка про той давній напад сіверян біля могили десь там, над Ужем, і він вирішив не йти на жодні вмовляння. Тимна нічого не розумів, але тут належало шукати якихось болярських хитрощів, і в сьому він був уже переконаний.

— А чого ви нападали тоді? — нагадав він по якомусь часі Малкові.

Малк, закликаючи в свідки свого кощавого супутника, який їхав горою, вигукнув:

— Бо Батура хотів запродати жупанича персам, дурню!

Тимна згадав про нічне волохування, та тут знову щось не плелося докупи.

— Я бачив сам, як Батура січеться з персами.

— Видів, та не всього свідомий! — розпачливо гукав Малк.

— Речи, то й відатиму, — сказав Тимна, та той почав погрожувати стрілами, й молодий можик остережливо погріб далі від берега.

— Не горни туди! — заволав Малк.

— Пощо?

— Там персіяни!

Але Тимна відгрібався. Кощавий почав лаятися з Малком:

— Для чого ти з ним панькаєшся? Потнемо сього здорового телепня, та й годі!

— Не руш! — огризнувся Малк. — Улучиш малого!

— Тоді лізь у воду, та й полапаємо їх!

Але тут Тимна вже був цілком певний. На плоту жоден комонник його не візьме, навіть двоє, тим паче, що в одного рука перев'язана. Він гріб жердиною й гріб, лише тримав жупанича поряд себе, збагнувши, що Велеслав потрібен сим сіверянам тільки живий. Про якусь там Іскорость уже й не йшлося, бо коли сі двоє не витягнуть їх із води, то на сухому впіймають одним помахом. А боронитися не мав ні оріжжя, ні змоги, слабий і хворий, ще й з хворим отроком на потилиці.

Тоді Велеслав байдуже махнув рукою:

— Річка…

Се було гирло 3движу, вони пливли все далі й далі від Іскорості… Тимна важко зітхнув і ліг на очеретяну мату. Болярин зі своїм придружником стали на косі між двома річками, й кощавий люто посварився вслід плотові кулаком.

— Поправуй трохи, — сказав Тимна жупаничеві, й малий узяв жердину, нахиляючи заповиту полотниною голову на праве плече, певно, щоб не так боліло вухо.

— Втечемо!.. Втекли вже! — зрадів отрок, та Тимна тільки кволо махнув рукою, певен, що коли не сього вечора, то вранці Малк знову їх наздожене.

На ніч вони сховались у заростях верболозу під лівим берегом, і Тимна й хвильки не спав, бо не відав, звідкіля чекати нападу; та й вогонь міг виказати втікачів, але Тимна не зважився заливати жар. Удосвіта Тетерів оповило туманом, однак щойно рушили й зійшло сонце, як туман розтав, і Тимна побачив Малка Менського та кощавого сіверянина на тому березі.

— Утекли? — поглузував гладкий болярин, і Тимна нічого не відповів йому.

Сонце вже піднялось і так його розморило, що він далі не міг сидіти.

— На тичку! — сказав можик Велославові. — Й стережи вогонь. А якщо тамті почнуть щось… ти мене ногою! Зрозумів?

Малий кивнув, а Тимну сон ґвалтом потяг у свої чорні прірви.

Та нічого не сталося, коли не лічити найбуденніших речей. Житній сніп скінчився ще вчора, й відтоді ні Тимна, ні Велеслав не мали в роті й ріски, поблизу не видно було ні села, ні хлібної ниви, пускатися ж річки Тимна не міг. Малий Боримислич стійко мовчав і за прикладом старшого друга час по час нахилявся пити воду, від якої різало в порожньому животі.

На третій день Тимна витрусив чиїсь ятері з лящами та підустами, їли цілий день аж до нудоти несолону рибу, а наступного дня решта попсувалася, й мусили кинути в річку, яка тут геть заросла очеретом.

Краєвид нагадував околиці його рідного Межибожа, й Тимні боляче стислося серце, та він узяв себе в руки, бо коли людина починає недоречно згадувати такі щемоти, вічі їй наливаються слізьми, й вона нічого не бачить попереду.

Тоді очерети скінчились, пліт почало метляти й виштовхувати то під лівий, то під правий берег, у чорториї, й молодий можик одпихався жердиною, а Малк із кощавим сіверянином кидались аж у воду. Та далі сього болярин не йшов, бо мав лише праву руку, а ліва висіла на перев'язу.

Так тривало ще день, а потім береги раптом розступилися й переплутались, вода під плотом завирувала, вогонь зашкварчав і згас, а Малк Менський, мов несамовитий заволав:

— Сюди!.. Сюди, йолопе, невіголосе!.. Персіяни!..

Тимна зіп'явся навшпиньки й мало не впав. До лівого берега неслося десятків зо два комонців, і се вже були правдиві перси. Він і справді зашарпав жердиною, щоб підгребтися до правого берега. Хоч там був Малк Менський, але людина з двох лих обирає завжди менше. Проте тичка не могла вже боротися з такою глибокою й кипучою водою, пліт понесло на середину, й Тимна збагнув, що се вже Славута, на якого сіверяни мовлять Данапр, і що лише кумири могли врятувати їх у такий спосіб. Але чи надовго?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: