Pas une page! (AGENDA publique).
* Жителі Тробріанських островів вважають, що окаста половинка кокосового горіха залишилась у мертвих. На ній є три очка. Через них мертві завжди можуть поспоглядати живих. Big brother is watching you.
*Я знаю, як перемогти світовий тероризм. Тільки не скажу.
*Страшнувато так, коли заплутуєшся з усіма позначеннями «ТИ». Особливо, коли потім вже кажеш про цю особу в третій особі. Особі про особу. Люди добрі, це вже навіть не голоси в голові, нє. Шиза — то цікавіше. «Ти» і «Він». Чи там «Вона». Ніяких чи там, марґінальність померла. А Бубер? Буберу теж було стрьомно називати Бога на «Він».
* Ми тужимо за Богом. Так-так. Інакше ж що? А так усе так (…)
* Обрізала жир із курячих сердець, наварила їх і насмажила. Кіно «Серцеїдки». Де взяти собі другу?
*Докінчила писати план західного сонця на день Неділю. Йду травити їжу і спати. Надоб, ранчо. Путана і Зоряна.
P.S. «Диявол і Андроґін». Цікаво все-таки, ХТО із нас Андроґін?
(…a devil in Helsinki…)
Гельсінкі. Місто-порт. Місто pret-a-porter.
Дата: (Різдво прийшло позавчора, 21-го, всі борщі астрономічні,
ніхто того Різдва не упізнав, не святкував, пісень веселих не заводив.
Тільки я собі ходила квадратами з вулиць, сніг лапала і вуха затуляла від човгання машин асфальтом очманілим).
Ну от. Всьо не так, і всьо не то, коли твоя дівчина слаба. Вона, сарака, шмаркає і блимає на тебе синюшними колесами з-попід очей своїх прекрасних. Щоби не сказати «прозорих». В неї (як побочка простуди) ще попутно розвивається параноя, цікавить її паралінґвістика і паралогія (наука про паралон). Вона думає, що хоче за тебе заміж, і думає, що заміж ти її не хочеш.
А) це правда;
Б) це неправда;
В) ти розумієш, що заміж вона хоче тільки для інсценізації пісеньки Rammstein-а, коли священику в церкві на канонічне «Чи згодна ти ділити радощі і горе, гала-бала-бала-гала з сесим-оно леґінем?» дико репетується «NEIN!!»
Хєр там вас, андроґінів, розбере. Коли я працювала священиком, люди і не таке витворяли. На коминах забагали шлюб брати, на дні криниць, 23-го лютого чи й у день народження Карлоса Кастанеди. Що ти на це скажеш, Скандинавська Квітко?
Як кльово, що ви тута щось хуй просците, імпліцитники йобані, mes chers amis. Прошу дуже, причащайтеся творчим процесом.
Дивно, чого ти мені віриш в усьому, що стосується топографії. Коли мапа каже одне, а я зовсім інше, ти, зітхаючи, згортаєш мапу, і чвалаєш за мною. Дивно… Див-но. Ми завжди у таких випадках губилися, потрапляли в буревій чи просто в яку-небудь дивовижу, натрапляючи замість маркування на деревах на безмовних голих людей, що до половини повростали в ті дерева, і лиш очами на нас глипали. Чому ти завжди мені віриш? Одкровення якого чекаєш?
…Упс, дежа вю. І дежа антандю також. Моя екс-дівчина приходить до мене, коли я хворий, готує яєшню опівночі. Прибирає і миє тарілки. А, Боже, коли ж вас усіх здихаюся??? Янголиця Саша пішла в короткочасну відпустку за власний рахунок, кохана чорнявка тікає до себе у східну країну на свято зими, а ти, Скандинавська Квітко, приїдеш до мене на самісіньке наше Різдво. Та-та-та-там… (судьба стучіцца в двєрь). Ну і так далі.
А що, цікаво, буде, як почати смажити власну свою кров? Колись у школі на уроці хімії, здається, нам розповідали про хлопця, що збирався виплавити коханій каблучку із заліза, взятого з його власної крові. Він помер, так і не вцідивши із крові вдоста металу. Знаєш, завтра я почну кувати тобі мідну корону, Скандинавська Квітко. Корону до хімічного весілля.
P.S. Ти як мед, ти як мідь:
Take off your dress
I’ll shake off your flesh…
Something must be written definitely for you as it is about you, n’est-ce pas? I don’t care at all about textual incompatibility, that’s my stuff, alright? And I can give the word «alright» the look of some «olrait» or «all rite», nobody will punish me for this. Well, well (sounds like a movie). Now I wanna be your dog. Be your doll as well. Your doc. Donc, cela commence, mes cheres chemises. Let’s play honeymoon. Do you know this game, dear? Oh, it is really an old one. A moth-eaten one. Like a … wait… Rococo! That’s right. I see the moon right in another sky for you baby. Or something closer to the original version. We can entrust to each other how bloody the moon was the day-before-beforehand. It must sound stylish, as we are stylish. I mean both of us, my coconut. OK, I’m buzzing off. Right now.
You and me — what does it mean?
Always — what does it mean?
I’m hiding pieces of bread in the folders. Soon I’ll have 2 dozen universal texts. Isn’t it exiting? I wish you could see me now, standing against the window, curtained off with purple. Me as a blue bear, me as a blue berry. The berry singing so sa-a-adly, sadly! I’m so scared to look in the mirror when midnight comes…
Flower, flower, gold and brown,
Who will pick you up and run?
Скидай свою сукню,
Я позбавлю тебе плоті…
Щось же мусить бути писане єдино для тебе і про тебе, еге ж? Мені начхати на текстуальну несумісність, то вже моя халепа, пра’? І я можу обдарувати слово «пра’» виглядом якого-небуть «п-ра» чи «пора», ніхто мене за це не каратиме. Гаразд-гаразд, звучить, як кінушка. Тепер я хочу бути твоїм псом. Бути також твоїм пасом. Твоїм P.S.-ом. Пс-с! Це починається, любі мої льолі. Давай побавимося в медовий місяць. Знаєш таку гру, любий? Ой, вона таки направду стара. Нафталінова, міллю поїджена. Як… зачекай… Рококо! Стопудово. Я бачу місяць прямісінько в іншому небі для тебе, малий. Або щось ближче до ориґінальної версії. Ми можемо довіряти один одному те, яким кривавим був місяць у день напередодні передвиборчих аґітацій. Це мусить виглядати стильно, бо ж і ми стильні. Кажу, ми обоє стильні, мій коко-горішку. Гаразд, я звалюю. Просто зараз.
Ти і я,- що це значить?
Завжди,- що це значить?
Заховую шматочки хліба у файли. Скоро матиму десятки зо два універсальних текстів. Чи ж то не збуджує? Шкода, що ти не годен бачити мене тепер, коли я стою навпроти завішаного пурпуром вікна. Я як блакитний ведмідь, я як блакитна вишня. Вишня, що співає так блаже-е-енно, блаженна! (в ориґіналі: «як блакитна ягода (чорниця). Ягода, що співає так су-у-умно, сумно!) мені так лячно дивитися у люстро, коли приходить північ.
Квітко, Квітко, злотко моє,
Хто тебе…
Вьо, карочє, замахалася перекладати.
…несподівано світлий момент (як то часто буває з наближенням півночі), лист від кревної сестри. Пише про школу, культмасові заходи і шмарки з носа. Зимова тематика:
«…я наковталася різних жаропонижуючих гальмівних піґулок, написала два реферати і набридла собі диханням крізь рот, схожим на викиди водяної пари з водневих німецьких балонів (…) Думки про виступ у суботу в нудистських костюмах не встигають податися до першої сигнальної системи, а в йоґурті загубилась чиясь коротка волосина (чи не ведмедика Бо?), слава Шумахеру, якщо я її проковтнула: не дуже приємно було розглядати її горді обриси на бежевому тлі (йогурт, певно, з гівна, а коси дівочі з шовкового рясту, а матері очі прекрасні, мов ласти…) Фу, мабуть стру цю туфту і піду відхаркувати волосок над унітазом, адже СНІД у туалеті не передається — там середовище особливе, але я дурна!! Прикинь, на історії автоматично розшифрувала Раду Народних Комісарів як рибонуклеїнову кислоту. (…) Усьо. Цьомки-бомки. Може, піду спорожнюся за участю перманґанату калію — і трохи попустить. Завтра їду в Станіслав з очима.
Хворі діти».
Кажуть, що у лікарів діти хворі, а у вчителів дурні. Останнє чесно справджувалось протягом усіх моїх шкільняцько-вузівських спостережень. А навіщо Гапа бере з собою очі в Станіслав? Їх же й так під окулярами не видно… Хворі діти. І я! І я. Написала тобі ес-ем-еску, що тусую в шпиталі після струсу мозку. Ясен пень, що ні в який шпиталь мене не випхаєш. Чи то пак, не впхаєш. Сиджу собі тихесенько вдома, побльовую, зайчиків сонячних балабехою пускаю. Скоро слину пускатиму… Янгол Сашко тим часом помер (тимчасово). Його продовгувате тіло скоцюрбилося на підлозі. Очі-щілини (закриті). Рот їм паралельно вигнутий (відкритий). В динаміках колошкається Мерелін Менсон. Музика малих дітей і янголів (чит. мою лекцію «Мас-культ у житті незрілої особистості). Янгол Сашко сідає на підлозі й сутужно кашляє на діда мороза, вимальованого на паперовій шмаркачці. Я не маю на увазі дівчинку з пап’є-маше, котру ми зробили напередодні астрономічного Різдва. Ні, шмаркачка належить до синонімічного ряду носовичкових. До семіотичного ренітових. Ну і всьо таке.