***
(Інколи я думаю, що їй не місце поряд зі мною, на всіх цих псевдобогемних вечірках із шаровою їжею. Така врода більш пасувала б до коштовного авто та вбрання, до вечері в дорогому ресторані й білосніжного спокою вишуканих спалень).
— Що ти тут забула, коло мене?
Ти кажеш, що любиш мене, я дістаю з наплечника шматок поцупленої для тебе піци, ти посміхаєшся й жадібно з’їдаєш його. По тому я раджу тобі не паритись із приводу роботи, й не казати всім, що за півмісяця ти будеш працювати.
— Просто розслабся собі і живи, а ліпше приготуй мені чаю. Ліпше б ти була німа, тоді би краса твоя була найчистішою річчю у цьому кварталі.
Твоє фото чорно-біле. Моє брунатне. Як всьому дати раду?
Я йду спати. Надобраніч, Скандинавська Квітко, в тебе вже зо три чверті години, як північ настала.
06.09.02
Пусто. Я нічого не скажу. Я просто варю горох. Я пакуватиму тебе веґетаріанським їдлом. Я усвідомлюю всю жорстокість власних дій: ти чоловік (великих розмірів чоловік), у тебе потужне тіло, потужна ерекція, потужне бажання до всього. Коротше, тобі потрібно м’ясо. Я також чоловік. Низький, хирлявий, з затяжними депресіями й огидою до самого себе. Я навіть не хочу з тобою кохатися. Мені не потрібно м’яса. Я перетворююсь на цапа. Тож їстиму веґетаріанські корінці і зернята. Моя мати знає, що я живу з тобою… не просто, як із другом. Вона каже, що ти жереш утричі більше, ніж я, але, сміючись, передає спечені пляцки своїй «невістці». Думаю, вона й сама б не проти переспати з тобою, красунчику.
Урра! Бог почув мої молитви. Мої тупі й захланні молитви: «Пошли мені, Господи, хоч трохи грошей, бо здехну на пси…» Ні з того, ні з сього дзвонить старий приятель і пропонує сто баків практично за ніщо. Сталося. Дякую, Господи. Тепер би ще хай здійснилась воля Твоя на іспитах…
«Ку-ку!» — сказав Том Вейтс.
В тебе чергова геніальня ідея з приводу заробляння бабла, ти кудись помівся, як завжди, проспавши. Ти дзвониш мені з автоматів щопівгодини, я сиджу почергово то на підлозі, то в Жовтому кріслі, пишу гівняні сумні листи подрузі в Берлін, варю, варю, варю тобі їсти.
Ввечері ми танцюємо на кухні. Ти і я, однакові симетричні рухи. Мої пальці пахнуть ганчіркою для миття посуду. Дивно, адже посуд завжди миєш ти. Тепер ти намагаєшся ввімкнути телевізор у спальні. Маєш дуже органічний вигляд поміж тамтешнього пурпурного оксамиту і японських лямп. Чому ти не хочеш піти в порно-бізнес?
Перша вісімнадцять ночі. Наше спільне життя скидається на вечірку гандикапів: в моїй кімнаті Rammstein (якого дідька?), в кухні ти крутиш ручку тюнера червоного магнітофона, ми поїдаємо грінки з бринзою і базиликом, ти повдягав усі шапки й картузи нараз, ти знову в моїх штанях, ми сперечаємось, хто завтра виповзе за хлібом і танцюємо в холодильнику танґо. На сніданок у нас буде вівсянка з кефіром. Сніданок — то показник нашого фінансового становища. Коли воно покращиться, будуть мюслі з йогуртом. «Мюслі» звучить як «Мальмьо». «Мальмьо» звучить сексуально. Артим сказав.
Ми з тобою два дорослих мужика, правда ж? Два пєдріли, як подумки зве нас більшість «нормальних». Слава Богу, гопота у нашому районі надто тупа, щоб щось про нас дошарити. Інакше тобі довелося б попрощатися з твоєю красивою пичкою. Та й чи тільки з пичкою?
Ти стовбичиш біля телевізора. В ньому все двоїться. Ти чекаєш на «Бівіса й Батхеда». Я чекаю листів Скандинавської Квітки.
А ти не пишеш мені своїх блядських листів! Це пісня така.
07.09.02.
Ми всі чужі одне одному. Закохані люди смішні й жалюгідні. Ти дратуєш мене (я чесно борюся з роздратуванням), я дратую Скандинавську Квітку (вона роздратування не показує, воно веґетативне). Понурий-понурий вигляд з вікна, дощ совковими дахами. Брудно-жовтий, брудно-червоний. До завтра рівень води підійметься й винесе мене звідси. Не буде жодної музики, тільки тихе хлюпання.
Датські пиріжки. Ти любиш?
08.09.02.
Здається, ти від мене втік. Зараз ніч, а ти десь волочишся, а я дивлюся тупе телебачення. Ти не взяв моєї кредитки, сказав, що маєш гроші, взяв лише свою камеру і поїхав фоткати на Поділ. Тебе немає вдома в мами. Ти говорив зі мною російською перед виходом — то явний знак твоєї образи. Я говорила російською з твоєю мамою — то знак стьобу й небажання бути нею впізнаною. Щиро бажаю, щоб зара’ ти просто валанцався темними вулицями, й почувався, як останнє лайно — то дуже обіцяючий для душі стан. Я знаю, повір. Як тільки нестерп сягне найвищої точки — прийде нове звільнення. Я навіть заздрю, що ти тепер страждаєш. Я почуваюся байдуже. Ну так, для мене ти практично «м’ясо», як ти кажеш. Але дуже красиве м’ясо. Ґенофонд, як каже про тебе моя найліпша подруга (а твоя колишня дівчина). Ще я по-дитячому чекаю миті, коли ти вже нарешті скажеш мені щось на кшталт «Ятебенекохаю і наврядчикохавраніше. Це була ілюзія». Я тоді скажу: «Краса не здатна до кохання. Краса порожня всередині. Краса суть ілюзія». І ти знов почуватимешся м’ясом. Можливо, мармуровим.
Де ти? Зроби мені міньет…
09.09.02.
І залишилось від нього тільки дві варені картоплини. І сказав тоді цар: так от буде з кожним, хто в моєму королівстві раніше раннього називатиме себе «Ми з…» і розвішуватиме сорочки по чужих шафах!
О так, нас іще чекає процедура забирання твоїх речей. Запросити друзів?
Я укурений організм.
І от тепер в нас стався бум стервофонічної любові.
Тьху, крутиться таке у баняку. Слухай, а ти справді пішов від мене чи «панарошку»?
Я знайшов англійську лікувальну цукерку десяти років непридатності. В старому плетеному пуделку. Зі смаком її поїдаю.
Ти? Та йди ти, та пішли вони. Хай бігають. Сподіваюся, ти тепер забиваєш такий самий болт на все, як і я. Зате Скандинавська Квітка палає любов’ю. Ай-яй, як невчасно. Хоча й вона, можливо, смокче на ніч свої ілюзії. А я? Я любив свого собаку.
Скандинавська Квітка має геть бузкові очі. Вона їх прикриває. Фоксі Браун матюкається.
Who needs my socks, guys?
А взагалі,
It’s just
PORN
MUM
Та, мама щойно дзвонила. Всі, розумієш, бідкаються з приводу мого вступу до маґістратури. Всі, крім мене. Хай здійсниться воля Божа. А ти до мене ліпше не вертайся, бо страждатимеш ще більше.
Я хочу, щоби було завтра. Я кохаю це життя, і мені не потрібно жодного іншого fucking кохання. Хіба що лиш…
Не можу витягувати з тебе слова. Можу зі стін, а з тебе не можу. Скандинавська Квітка підписала листа «Твій пес». Звідки вона то взнала?
Черговий іноземний набіг на моє помешкання, курва мать. М-да, готельний біз — то явно не моя справа. Ці ублюді ходять взутими по хаті, поширюючи-розсіюючи гепатити, гайморити й простатити. Прости, Господи. Щось трава вже попускає, гониво не смішне робиться. Ото таке. Це вже як у статтях із моїм грьобаним авторством. (Див. мої калічні роздуми «Шкідливість позитивної інфляції»). Зітхаю. Допоможи мені, Скандинавська Квітко, допоможи. Полікуй мій порізаний синтаксис.
Спати. Треба спати. Лікар так порадив. Років вісім тому. Безсоння солодше за м’ятні цукерки. Крізь мої пальці ллється кава.
10.09.02.
Без тебе. День №3. Дуже вдалий день.
У мене подерті нігті і такий самий мозок. Хо-хо!
Любий, любий, любий… (Це я не тобі). Ну якого рожна ти щось там намагаєшся сказати про свої почуття, хе-хе, до мене? Та ж я — сука-одиначка, я мастурбую власні мізки і почуваюся абсолютно задоволеною. Принаймні, не відчуваю себе винною в тому, що краду чиєсь життя, змушуючи проживати моє. І навпаки, ти знаєш. Тому давай краще просто поп’ємо пива й попатякаємоо про друзів.
Життя моє, прекрасна зрадлива коханко, з кожним днем ти все більше норовиш покинути мене, а я, дурень, ще палкіше віддаюся тобі, звикаю до тебе, як до старої канапи, дивуюсь тобі, як побаченому з-під води сонцю.
13-те, п’ятниця.
День як день. Щасливіший за добрячий кавалок інших днів. Чого всі достьобуються до П’ятниці Тринадцятого? Я, скажімо, сьогодні взнаю, що мене зараховано до маґістратури, до мене повертаєшся ти і печеш млинці, і багато не пиздиш, поки я їм. Коротше, ідеальне життя і помитий посуд. Ти палахкотиш вродою, як аґонізуюче літо, до того ж у тебе шмарки, ти трохи кашляєш і п’єш зелений сиропчик. Абсент. Qui est absent? Хард-кор власного споживання. Докторе, ви де?!!