15.10.02.
— Не трахни друга свого…
Друг поміж тим розповідає, як уперше запхав собі пальці до ануса:
— Карочє, почав кричати, так класно було, а через стінку на кухні батьки картоплю смажать…
Друг ще багато чого розповідає, але я в основному переконую його, що трахатися нам не варто. Так, я гей, так, він — мого типу, але як тільки я пересплю з ним, його рейтинґ почне падати.
— Ну от, ти ображаєшся… Ніхто не витримує мого уїбанства, лише найзапекліші уїбани… — Кажу йому.
— Ну от, – зітхає він, – вибір простий: або тебе поголять, або станеш уїбаном…
19.10.02.
У лекторки астма. Я сиджу на її лекції, ховаюся за монітором, їм ковбасу з хлібом і, quel dommage*, готуюся до наступного семінару. Феноменологія замість коґнітологія.
Ноема, ноезис. Модно. Кому? Кому в Кумрідж, кому по дрова. Певно, вибираю друге. Писати про Данте на деревах водою. Не в Кумрідж, а в Кембрідж. Misspelling.
*Як шкода (фр.).
19.10.02.
Я не можу бути сукою чи стервою. Я — істота андроґінна. Тобто, означена божественністю. Зрештою, як і всі ми.
Починаю вчитки твою мову, Скандинавська Квітко, щоб звучала вона в німотності моїй. Outona omilla mailla. Чужинець на моїй землі. Чи швидше, на твоїй, niin mie mieltynen. Я стану на твою рідну землю обома своїми чужинськими ногами і щосили кричатиму:
— Гельсінкі, я прийшла вполювати вас! — і з далекого берега відгукнуть луною древні поганські капища моїх предків…
— [ ], — таке твоє мовчання. Пустка, що чекає на кулю.
Я пережовую горіхи. Осінь і хмари попротискали мені шибу, силкуючись запхати поперед себе потворні (повторні?) будинки спального району. Я люблю Київ. Брудний і деколи чистий, як і моє помешкання.
Скільки можна отакої нудіти? Попечений зсередини писок, часникові привіти шлунку після легкого національного сніданку, риба з вимоченої в чаї слонової кістки, все рухається з амплітудою в сраку (ірраціональна величина). Так же можна і до ручки дійти. («Ручка» — заняття на кшталт гортання жіночих журналів, фарбування нігтів, випікання яблучного пляцка, хоча останнє — ідея непогана).
Знову докучають думки про те, з якого би фонду збити бабло. Проекти на кшталт «Алхімія в українських народних піснях» і привид непочатої маґістерської не дають спокійно спати. Ґранти, стипендії… як всьо в падло. Якесь безнастанне тикання то в кіно, то в науку, то на ТеБе, то в модну індустрію… Знову-ж таки, останнє — весело:
Концепція показу моделей «Маша’S і Капна»
Мета: Смерть конякам (худопатикатим бабегам химерного зросту). Такою ж є неофіційна назва. Доказати, що істина краса й сексуальність жінки повинна поміститися в зрості 160-165 см (виняток лише за перешкалом інтелектуальності. Див. «Форс-мажор»), а не в тичконогих і пласкогрудих модельках, на яких «і мішок сидить». Повернути модоспоглядальне людство в рамки естетики здорового тіла з реґіональними сантиметровими відхиленнями, за винятком відхилень у бік дистрофії.
Гасло: Булімія й анорексія — ганьба!
Розрахунок: Розміри 90-60-90 розраховані на зріст 160, а не 190. Розміри, що перевищують (переширюють) даний сантиметраж, мають, відповідно, співвідноситись зі зростом. Більше санитметрів — більше кілограмів, але то і вівцям єсно.
Робочі обов’язки: Марія Согомонова («Маша’S») підбирає пристойний авторський одяг людського покрою і добірної тканини для ретельно (а інколи і чисто випадково) підібраних дівчат-модельок. Іпега Капна («Капна») ретельно (або за браком часу й вірою у щасливий випадок — зовсім необдумано) підбирає вищезгаданих дівчат-модельок. Також вона підшукує до пристойного одягу найневідповідніші аксесуари, а за необхідності й сама конструює кілька моделей одягу. Займається постановкою і змушує дівчат кричати ті непристойності й робити ті пики, які вже зараз розробляються іміджмейкерами концерну «Маша’S і Капна». Іпега Капна, за браком модельок (а їх має бути 13) і сама може гордо продефілювати подіумом, так як її параметри реально втискаються в концептуальні рамки.
Форс-мажор: 1. Якщо бракуватиме модельок, і на подіум доведеться виходити Іпезі Капна (Капні?), спонсор зобов’язується ґарантувати присутність психолога. Психолог повинен пояснити Іпезі, що «Дєнєг за це не буде», так як організатором (одним із двох) являється Іпега Капа. (Та ж сама Іпега Капна, № паспорта СС 237884). 2. Якщо раптом у зависокої й захудої дівчини виявиться зависокий рівень інтелекту й завищена самооцінка, її прохання щодо участі в показі може бути розглянуте апеляційною комісією, що знаходиться за адресою вул. Пискувата, 22, (Поліклініка №8, Кабінет боротьби з підлітковим парадонтозом та булімічним ботулізмом).
Поради: Музика повинна гармоніювати з постановковими жестами модельок (викиданням окремих пальців рук, плювками, істеричним наглим сміхом і зумисним шпортанням на подіумі). Пропонуємо музику гуртів « Sonic Youth», «Фактично Самі» та проекту «Гроші»).
А ще на пораду мого приятеля, коханого сина голови однієї поважної політичної організації, можна збити бабло з цієї організації, написавши гіперактуального трактату на тему:
«Літера «Ґ»
і
входження України до Євроспільноти»
If one cannot have what one loves, one must love what one has*. Так казав Вілсон. Не думаю, що це вже геть-чисто по-лузерськи, нє. Але чого ж у мене серденько і мліє, і болить, що я не шугнув із оперної гальорки на голови партеру? Ген аж понад оркестровою ямою, над освітленими партитурами, під недограну увертюру…
— Ага, і впав би-с, як міх із гівном, не встигши і перднути в бік оркестрової ями…
— Істина, друже. Але ж сам знаєш, як воно: «Si tu ne m’aimes pas, je t’aime, si je t’aime, regarde-toi!»
— Щось тебе, старенький, геть не ті проблеми харять.
— Та пішов ти…
— Я не про твої кар’єрно-мазохістичні запари. Ти ж знаєш, про ЩО я.
— Не треба так акцентувати слово «Що». Це приспане питання. І некрасиво це… А за два тижні я до Львова поїду, оперу «Мойсей» слухати.
— Або до Хмельницька, шмутки «Найк» купувати…
— Слухай, досить вже мене підйобувати, не видиш, неньові кєшко?
— Лягай вже спати, батьку-тарасе, чекаю ж на тебе.
— Сам лягай, мені ще уроків до фіґа… Ех, непотріб я дірявий…
— І я теж. Ми два непотреби діряві. Давай спати будемо.
— Нє, ти почитай іще.
— Ага, Віан — кльова шняга, але що ти там мені обіцяв, як запізнився? Міньєт і півника на палочці?
— И…
— Ага, от тепер уже «И»! Впєрьод!
— Слухай, відколошкайся від мене десь хоч на півгодини, бо ше зара твої мамі позвоню, скажу, шо ти з хлопчиками спиш.
— Ом.
— Га?
*Якщо чувак не годен мати то, що любить, мусить любити то, що має (англ.)
— Хлопчик ОМ. Однина єдинна.
— Запахло Віаном…
— Ага бля, осінню в Пекіні.
— Чуєш, як шумить хард диск?
— Ну?
— Там музика. І голос. «Не стрррашшшно…» — співають.
— Голоси в голові — перша ознака шизофренії. Хоча на неї хворі всі, якщо вірити описові проявів. Хоч книжечку цікаву почитати? Медицинську, наукову.
— Нє вже, мерсіба, луччє ви к нам…
Раптом помічаю, що він уже із добру хвилю спить. Ну той, із ким я нібито говорив. Упс?
25.10.02.
Написано тобою з Африки:
Фінською, лексичні значення слів невідомі. Морфологія вражає. Синтаксис як такий відсутній.
Мною, з Києва:
Англійською, і коням зрозумілою: «Знаєш, я ще не зовсім пересікаю лінґвістичні кордони до тебе… Були колись слова, що я знав їх фінською, та вони, боюся, втомили тебе. Приймай поцілунки піску і забудь про води поцілунки.
Vesihiisi.
По тому було щось ще від твого брата, запропонував приїхати на пиво до Берліну чи на рибалку у Вестервік, Швеція.
Rakastansinua. Добре, що ти цього вже не почуєш. Я просто ходжу на фінське кіно.
Дежавю? Акі Каурісмякі.
Моя дівчина (коханка? подружка?) Саша сьогодні відмовилася вийти заміж. За чувака з Канади. Перспективного такого, економіста. От блядь, яка халепа… Сказала мені це і подивилася так в очі. Я, дебіл, іще спитав, чого вона відмовилась. Промовчала. Ну так, я ж НІЧОГО їй не обіцяв. А потім, коли я овочево лежав на ліжку горілиць, вона спитала, чи не за тобою я сумую. Ні, я просто думав, що вже ніколи не скажу тобі ракастансінуа чи чогось іще довшого а тільки так терве що українською здоров. І букви «Ю» замість крапок. Яка потворність. Схоже на обірвані крильця мух у жирному тістечку.
Її мати мене ненавидить. Ненавидить.