— Мені слово!
М о к і й
— Мені, я ще не скінчив… Галичина — наша, українська земля, і галичани — наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них…
Т ь о т я
— Слово даю Мині.
М о к і й до батька:
— А твоя теорія, що українська мова є австріяцька видумка, була теорією російських жандармів і царського міністра Валуєва… Ти — валуєвськии асистент, папо!
М а з а й л о, взявшись за серце і заплющивши очі, немов прислухаючись:
— Нікому не вірю і не повірю, нікому в світі! Лише йому одному…
М а з а й л и х а
— Цс-с-с…
Т ь о т я з тривогою:
—Кому?
М а з а й л о
— Серцеві свому! Бо воно ось передчува, що нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє серце.
Г у б а
— Це значить — воно у вас хворе.
Т е р т и к а прибив м'ячем:
— Оце факт!
Г у б а
— А наші всі пролетарські органи, в першу чергу голова наша — партія, навпаки… Передчувають і реально знають, що вийде.
Т е р т и к а м'ячем:
— Капітальний факт!
Т ь о т я
— Ви серйозно чи по-вкраїнському?
Т е р т и к а бах ногою м'яча:
— По-більшовицько-українському!
М'яч ударився об тьотю. Ойкнули всі.
Т е р т и к а до тьоті:
— Простіть, мадамко… Я не хотів цього… Це сам м'яч якось вирвався і бузонув вас…
Т ь о т я, отямившись, — до люстра, до Тертики:
— Подивіться, я вся стала біла!
Т е р т и к а
— Вибачте!.. Ви й до цього була біла.
Т ь о т я
— Проте я не злякалась, ні! І не злякаюсь! Хоч бомбу шпурляйте — не злякаюсь! Будь ласка! Будь ласка!
М а з а й л о
— А я не повірю вам, не повірю! І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.
Д я д ь к о Т а р а с
— Їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!
М о к і й
— Провокація. Хто стане нищити двадцять мільйонів самих лише селян-українців, хто?
Т ь о т я
— А хіба селяни — українці?.. Селяни — мужики.
Дядько Т а р а с аж підскочив:
— Га? Наші селяни не українці?.. Слово мені! Слово або хоч води, бо я не можу більш терпіти (став пити воду і захлинувся).
Г у б а до Мазайла:
— Невже ви справді не вірите?
— Не вірю!
— Радянській владі не вірите? Партії?
Мазайло замість відповіді став пити воду.
Дядько Т а р а с, прокашлявшись після води:
— Наші селяни не українці? Га?.. Та тому вже тисяча літ, як вони українці, а їх все не визнають за українців. Та після цього й ідійот не видержить, не тільки я. Вимагаю слова! Слова мені!
Т ь о т я М о т я владно зацокотіла каблучкою:
— Слово маю я! (Теж захвилювалася, випила води). Милії ви мої люди! Яка у вас провінція, ах, яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нічого подібного!
Скажіть, будь ласка, у вас і партійці балакають цією мовою?
М о к і й
— Так.
Д я д ь к о Т а р а с (про себе)
— Балакають так, що вже мене люди перестали розуміти. Мене, українця з діда-прадіда… (Загарчав). Гм!..
М о к і й
— Так! І партійці, і комсомольці.
Т ь о т я
— Не розумію. Тоді у вас якась друга партія. У нас, у Курську, нічого подібного! Нічого подібного! Всі говорять руською мовою. Прекрасною московською мовою, жаль тільки, що нам її трошки попсували євреї, що їм тепер дозволено жити у Курську. Та не про це, мої милі, я взялася вам сказати. Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрі "Дні Турбіних" — я бачила в Москві. Ах, мої ви милі, "Дні Турбінах". Це ж така розкіш. Така правда, що якби ви побачили, які взагалі осоружні, огидливі на сцені ваші українці, ви б зовсім одцуралися цієї назви… Грубі, дикі мужлани! Телефон попсувався, дак вони… Ха-ха-ха… трубку чоботом почали лагодити, об стіл, об стіл її, — бах, бах. Ідійоти! І хоть би один путній, хоть трішки пристойний був. Жодного! Ви розумієте? — Жодного! Всі, як один, дикі й жорстокі… Альошу, милого, благородного Альошу вбили, та як убили!… Якби ви, панове, знали, яка це драМ а т ична сцена, коли Альошина сестра довідується, що брата її вбито! Я плакала… (Утерла сльози). І тобі, Моко, після цього не сором називатися українцем, не сором поставати проти нового папиного прізвища! Та в "Днях Турбіних" Альоша, ти знаєш, як про українізацію сказав: все це туман, чорний туман, каже, і все це минеться. І я вірю, що все оце минеться. Зостанеться єдина, неподільна…
М о к і й. Г у б а. Т е р т и к а, навіть Д я д ь к о Т а р а с:
—Що-о?!
Т ь о т я хитро:
— СРСР…
Губа до Тертики:
— Баба з кованим носом!
Т ь о т я
—А якби ви знали, якою огидною, репаною мовою вони говорять на сцені. Невже й ваші українці такою говорять? Жах! До речі, невже правда, що "акушерка" по-українському "пупорізка" ? Пупорізка? Ха-ха-ха… Невже "адвокат" по-вашому — "брехунець", а на лампу ви кажете — лямпа, а на стул — стілець? Хі-хі-хі — стілець!
Тут як не вихопиться дядько Т а р а с:
— А по-вашому, по-оно-о-му, вишепоіменованому, не по без-воз-мез-дно у французів бла-го-прі-об-ре-тє-н-ному, а по істинно по-расєйському як буде "акушерка" ? По-нашому "повитуха", а по-вашому як?
Т ь о т я М о т я
— Акушерка.
Д я д ь к о Т а р а с
— Нічого подібного! "Акушерка" — слово французьке, "адвокат" — латинське, "лямпа" — німецьке. По-нашому білет — "квиток", а по-вашому як?
Т ь о т я
— Білет.
Д я д ь к о Т а р а с
— А дзуськи! "Білет" — слово французьке. Думаєте, "комод" — ваше слово, "гардина", "кооператив" або "вагон"? "Матерія" — думаєте, ваше слово, "овальний", "роза" або "машина"? Навіть "гармоніка" — і то не ваше слово.
Т ь о т я М о т я
— Шовінізм!
Д я д ь к о Т а р а с
— Нехай шовінізм, проте і це не ваше слової Половина слів у вас позичена…
Т ь о т я М о т я
— Коли на те пішло, то по-вашому, по-вищезгаданому, через позаяк додатково порепаному як буде комод?
Д я д ь к о Т а р а с
— Одіжник!
М о к і й
— Нічого подібного! Комод — і по-нашому "комод".
Т ь о т я
— А "кооператив" ? "Вагон" ?
Д я д ь к о Т а р а с
— "Кооператив"? Кооператив… Кооператив… Гм… Підождіть, я придумаю…
М о к і й
— Так і буде — "кооператив".
Т ь о т я
— Ага! Так і ви крали?!
Д я д ь к о Т а р а с
— Хоч і крали, та не ховались. Украли у німців "лямпу", — кажемо лямпа, а ви її перекрутили вже на якусь "лам-пу". (Грубо). Лампа!
Т ь о т я
— Ми хоч крали, та переробляли. Украли у німців "штуль" — зробили з нього "стул". А вам ліньки було й переробити. Украли у німців "лямпу", так усім видко, що крадена. (Грубо) Лямпа…
Д я д ь к о Т а р а с
— Ви і в нас крали.
Т ь о т я
— Ви у нас!
— Ви!
— Ви!
Г у б а
— Ви, може, і крали, та ми тепер не крадемо один в одного. Свої слова робимо: там "октябрь", у нас "жовтень", там "Совєти", у нас "Ради". (До Тертики). Правда, Ваню?
Т е р т и к а м'ячем:
— Факт.
Дядько Т а р а с до тьоті: "Не давайте слова!"
Г у б а
— Там Волховстрой, у нас — Дніпрельстан, правда, Ваню?
Т е р т и к а м'ячем: