— Капітальний факт.
Дядько до тітки: "Не давайте! Голосуйте!"
Г у б а
— І дуже раді будемо, коли німці за "стільця" та "лямпу" візьмуть наші слова — "октябрь", наприклад, і "жовтень" разом.
Т ь о т я каблучкою:
— Годі! Годі! Я вам слова не давала. Є пропозиція скінчити дискусію. Заперечень нема? Нема.
М о к і й
— Що?
Губа аж підскочив:
— Що-о?
Т е р т и к а з м'ячем націливсь:
— Що-о-о?
Т ь о т я
— Голосую! Хто за таку пропозицію, щоб скінчити дискусію?
Підняли руки Мазайло, М а з а й л и х а, Р и н а , Б а р о н о в а – К о з и н о.
У л я завагалася:
— Один, два, три, чотири… чотири…
Д я д ь к о Т а р а с
— Голосую за пропозицію з додатком, щоб трохи згодом мені одному дали слово.
Т ь о т я
— П'ять! Хто проти?.. (Порахувала). Чотири. Дискусію закінчено. Маю пропозицію: змінити прізвище "Мазайло" на інше, більш людське, а яке — то придумати його тут же на зборах негайно, і за конкурсом. Умови конкурсу: хто придумає найкраще прізвище, тому премія — три поцілунки. Жінку цілує уподобаний їй мужчина, мужчину цілує, яка йому вподобається женщина.
Р и н а , М а з а й л и х а. Б а р о н о в а – К о з и н о,
за ними У л я покрили цю пропозицію оплесками.
— Ще які будуть пропозиції?
М о к і й
— Маю пропозицію: прізвище "Мазайло" не міняти. Навпаки — додати до нього десь загублену другу половину — Квач…
Б а р о н о в а – К о з и н о здригнулась.
Д я д ь к о Т а р а с
— А дайте мені слова!
Т ь о т я
— Жодного слова! Дискусію закінчено.
Д я д ь к о Т а р а с
— Та я ж голосував з додатком.
Т ь о т я
— Жодного додатка! Пропозицію…
Тим часом поміж Тертикою й Губою відбулось нашвидку мімічне,
на самих мигах "засідання" комсомольської фракції.
Тому на запитання тьоті Губа подав таку пропозицію:
— Ми, члени КСМУ, обговоривши питання про прізвище взагалі, принципово подаємо таку пропозицію: ми переконані, що за повного соціалізму поміж вільних безкласових людей поведуться зовсім інші, нові прізвища. Можливо, що й не буде окремих прізвищ.
Д я д ь к о Т а р а с
— А як?..
Г у б а
— А просто так, що кожний член великої всесвітньої трудової комуни замість прізвища матиме свого нумера, і все. Наприклад: товариш нумер 35—51. Це визначатиме, що у всесвітньому статистичному реєстрі його вписано буде 35—51-м, що нумер його трудової книжки, особистого телефону, аеромотора, кімнати і навіть зубщітки буде 35—51. Отже, ми, Іван Тертика і Микита Губа, принципово за всесвітню нумерну систему. Але, вважаючи на далеку майбутність цієї системи, ми мусимо до того часу пристати на пропозицію товариша Мокія — не міняти прізвища "Мазайло", тим паче що воно просте, демократично-плебейське і не суперечить принципам ленінської національної політики. Навпаки, прізвище Мазайло-Квач, по складах видно, трудового походження. Мокієві предки або мазали колеса в колективних походах, або принаймні робили мазниці й квачі, себто ті речі, що й тепер у народному господарстві корисніші, ніж, скажімо, губна помада.
Т ь о т я М о т я
— Голосую! Хто за мою пропозицію, себто щоб змінити прізвище, прошу підняти руки. Один (на себе), два, три чотири…
Р и н а до Улі, що не підняла руки:
— Улько-о!
У л я
— У мене рука болить… Веред…
— Який веред? Де?
— Отут, на правій руці… Отут, під пахвою.
— Ліву підніми!
— Лівою не можу.
Т ь о т я і Р и н а засичали на неї:
— Що! Без руки можна сказати. Скажи так: я за! Скажіть, Улю: я за. Милая, скажіть…
У л я
— Я за… була, що треба сказати… Крім того, не можу і, крім того, мені треба негайно вийти… (І рвучко, не спиняючись, вибігла).
Т ь о т я М о т я
— Будь ласка! Без неї обійдемось. Хто за нашу резолюцію голосує, підніміть руку! Один, два, три, чотири…
Д я д ь к о Т а р а с
— А дайте мені тепер слово, бо я, мабуть, буду п'ять…
Т ь о т я Мотя побачила, що лихо, — вийде чотири на п'ять:
— Будь ласка, маєте слово.
Дядько Т а р а с, не поспішаючи, вийняв записну книжку ,. заглядаючи в неї, почав:
— Року 1654 прибули на Україну посли од трьох держав, що хотіли взяти до себе Україну, — од Москви, од турків, од Польщі. Богдан скликав раду (зазирнув у книжку). В Чигирині, щоб вона вибрала, під чию руку піде Україна. Посли прибули на Україну з багатими гостинцями: гостинці польські були загорнуті в килим, турецькі — в дорогий шовк, а гостинці московські…
Раптом Т ь о т я
— Вибачайте!
Одкликала дядька Т а р а са, по секрету йому:
— Ти мені тут не крути. Краще прочитай ось оце… (Розгорнула свою записну книжку). Року 1918-го носив у Києві жовто-блакитного… Зрозумів? (Одійшла). Дядько Т а р а с голосує за мою…
Дядько Т а р а с раптом одкликав тьотю Мотю. по секрету їй:
— А ти роззуй очі та прочитай ось це. (Показав у свою книжку). Року 1919-го носила біло-синьо-червоного…
Т ь о т я
— А я скажу — під біло-синім носила червоного. Червоний зостався… (Одійшла).
Дядько Т а р а с до Губи. Очманіло:
— Скажіть, ви не з тих Губ, що Пархим Губа бив ляхів року 1648-го?..
Г у б а
— Мій батько Пархим бив шляхту року 1920-го.
Д я д ь к о Т а р а с
— Ху-х… (До всіх). Так ото я й кажу. Було колись на Вкраїні. (Зітхнув).
Т ь о т я М о т я
— Дядько Т а р а с пристає на мою пропо…
Д я д ь к о Т а р а с
— Тільки з умовою: подумай, Мино! Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище…
Задумався, тяжко замислився. Мазайло схилився на люстро.
Мислі, як хмари, як туман, окрили посивілу голову. Окрили, заскакали.
Заскакав якийсь дід-запорожець.
Забриніла мелодія: "Ой, сів пугач на могилі та й крикнув він "пугу".
Д і д – з а п о р о ж е ц ь
— Пугу! Чи не видно, бува, наших з Великого Лугу?
У М а з а й л а волосся дибки стало:
— Хто ви?
Д і д заскакав, шаблею іржавою забряжчав:
— Я твій пращур і той дід, що надіявся на обід, та без вечері ліг спати… (Десь взялася у діда мазниця. Махнув квачем). Запорожець славний був і колеса мазав. Отож і Мазайло-Квач прозивався. Як ішли козаки на чотири поля — мазав, як ішли козаки на чотири шляхи — мазав. Мазав, щоб не пропадала тая козацька слава, що по всьому світу дибом стала, а ти моє славне прізвище міняєш?!
Музика перейшла на скрип.
Заскакав другий д і д, чумак, теж з мазницею, з квачем:
— Як пугу, то й пугу. Чи не видно й чумаків край зеленого лугу? (До Мазайла). Я — твій прадід Василь, що надіявся на сіль, та й без солі ліг спати. Ще з діда Мазайло-Квач прозивався і чумацькі колеса мазав. Як рипіли вони на південь — мазав, як рипіли на північ — мазав, а ти моє славне прізвище міняєш?!
Заскакав ще третій д і д, селянин, без мазниці й квача:
— Я твій дід селянин Авив, що був собі та жив, мазав чужії вози, бо свого вже не стало, а ти моє славне прізвище міняєш?
Десь удалині з'явилась невідома постать з телефоном, на аеромоторі,
під № 31—51. Заскакали, заговорили в гучномовець:
— Алло! Алло! Мої предки з Великого Лугу! Обміняйте свої прізвища на принципові числа у всесвітній номерній системі. Ало! Але! Алю! Улю!
Дядько Т а р а с сказав Мазайлові:
— У л я втекла, і я, мабуть, буду п'ять. Чуєш, Мино, коли вже міняєш, то хоч корінь "маз" залиш! Га?
Мазайлові здалося, що замість дядька Т а р а са він бачить ще четвертого діда з квачем. Отож, коли Т а р а с торкнувся Мазайла, тому здалося, що цей дід задавить його.
Скочив і не своїм голосом:
— Ой-о! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене. Боже мій. Боже мій…
Т ь о т я Мотя
— Прекрасно! Ми на цей корінь придумаємо безподобне прізвище. Хто голосує за цю резолюцію? Один, два, три, чотири, п'ять, шість… Хто проти? Один, два, три…
Р и н а, Б а р о н о в а – К о з и н о заплескали. Оповіщаю конкурс.
Загомоніли, заходили: М а з а й л и х а, Р и н а , Барокова, дядько Т а р а с.
Т ь о т я вписувала нові прізвища, що їх вигукували
М а з а й л и х а