— Т ь о т я не одержить такої телеграми!
Р и н а
— Цс-с… Чого?
М а т и тихше:
— А того, що в ній тринадцять слів, ти розумієш? Треба скоротити.
5
Увійшов М о к і й, юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:
— Ну?
Р и н а зробила знак матері, щоб та негайно вийшла.
М а т и вийшла.
Р и н а до брата:
— Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга — У л я Розсоха.
У л я самими губами:
— Розсохина.
Р и н а з натиском:
— Розсоха.
М о к і й незграбно подав руку:
— Гм…
Р и н а
— На хвильку, Моко. Улі страшенно вподобалось українське слово — бразолійний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?
М о к і й хмуро, недовірливо:
— Бразолійний, ти хочеш сказати?
Р и н а до Улі:
— Як, Улю?.. Ах, так! Бразолійний! Бразолійний!
М о к і й уважніше подивився на Улю. Кахикнув.
Тоді глухо:
— Бразолійний — темно-синій (До сестри). Більш нічого? (Взявся йти).
Р и н а до Улі:
— Бразолійний — темно-синій, розумієш, Улю?! (До брата). У л я каже, що воно звучне таке, свіже — бразолійний. Бразолійний.
М о к і й до Улі. Стримано:
— Ви де чули чи вичитали це слово?
У л я розгубилась:
— Я?.. Я не зна… Воно мені просто взяло і вподобалось…
Р и н а перехопила:
— Улі ще одне подобалось слово… (До Улі). Яке ще тобі подобалося слово? Здається… ну, як? "Бринить" ти казала?
У л я
— "Бринить".
Р и н а
— Що таке "бринить", Моко?
М о к і й м'якше:
— А, "бринить". По-руському — "звучить". Та тільки одним словом "звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має… (До сестри, нахмурившись). Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала…
Р и н а здивовано:
— Я?
М о к і й суворіше:
— Авжеж, питала. Просила, щоб я підлоги за тебе натер, і перед тим питала.
Р и н а
— Невже питала? Тепер пригадую. (До Улі). Пам'ятаєш, ти вже раз у мене за це слово питала… (До брата). А я у тебе спитала для Улі, та забула. (До Улі). Пам'ятаєш?
У л я
— Аж двічі! Р и н а сказала, що ви добре знаєте українську мову, а мені саме тоді вподобалось це слово, і воно мені, не знаю чого, страшенно вподобалось. Спитала у Рини: що таке… "звучить"?
Р и н а перебила:
— "Бринить"! Отоді я, Моко, й спитала тебе. Ну да ж. Ти ще, пригадую, сказав, що "бринить" — якесь надзвичайне слово…
М о к і й до Улі:
— "Бринить" має декілька нюансів, відтінків. По-українському кажуть: орел бринить. Це означає — він високо, ледве видко — бринить.
У л я примружила очі. Р и н а до Улі:
— Ти розумієш?
У л я кивнула головою. М о к і й м'якше:
— Можна сказати — аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Це як випаде, а тоді зверху, в повітрі, ледве примітний такий, бринить.
Р и н а до Улі:
— Ти розумієш?
У л я ніжно всміхнулась. М о к і й розворушився:
— Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пісню…
У л я мрійно:
— Бринить.
М о к і й з гумором:
— Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче.
У л я
— А знаєш, Рино? Мені справді вподобалось це слово.
Р и н а
— Серйозно?
У л я
— Серйозно!
Р и н а
— Браво! Ти, я бачу, тепер зрозуміла, як і що. (До Мокія). Між іншим, У л я страшенно любить українські кінокартини і написи… каже, що вони якісь… (До Улі). Які, Улю?
У л я
— Надзвичайні.
Р и н а до Мокія:
— Ти розумієш?
М о к і й
— На жаль, гарних українських кінокартин дуже мало… Дуже мало!
Р и н а
— Оце ж вона й прийшла спитати, про оце ж і просить, щоб я з нею пішла сьогодні в кіно. А мені ніколи, розумієш?
М о к і й
— Гм… Бачиш, мені треба сьогодні ввечері на комсомольські збори… На жаль, не можу, бо треба на комсомольські збори… Я пішов би, та мені треба на збори комсомолу.
Р и н а
— Я б сама з нею пішла, та коли ж її цікавить не так картина, як написи до неї: чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою… (До Улі). Я не знаю, чого тебе це цікавить.
У л я здивовано:
— Мене?
Р и н а
— Не однаково — чи чистою, чи робленою?..
М о к і й
— Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорі" — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову…
Р и н а до Улі:
— От хто б тобі розказав, Улю! От хто б відповів на всі твої щодо української мови запитання!
М о к і й до Улі:
— Бачите, мені треба на збори комсомолу… А вас справді цікавить все це? Українська мова і… взагалі?
У л я
— Взагалі страх як цікавить!
Р и н а
— Як стане коло української афіші: читає-читає, думає-думає, чи справжньою мовою написано, чи фальшивою… Я гукаю — Улю! Улю!
М о к і й до Улі, приязно:
— Серйозно?
У л я почервоніла:
— Серйозно!
М о к і й
— А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю — і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову…
У л я
— Серйозно?
М о к і й
— Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку афішку — помилуєтесь. (Побіг і вернувся, щоб справити чемність). Вибачте, я зараз… На хвилинку… Такої афішки ви ще… (Побіг).
Р и н а до Улі:
— А що?! Ще один захід — і ти, Улько, сьогодні в кіно. Ти тепер розумієш, як з ним треба поводиться? От тільки забула я попередити тебе, що не всяке українське він любить, розумієш? Раз на іменини, думаю, що йому купити, який подарунок? Купила малоросійську сорочку й штани. Так ти знаєш, сокирою порубав.
У л я пошепки:
— Що ти кажеш?
— От на… От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш? Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки. Хвильові всякі. Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки відповідатиме. Побачиш яку книжку — і питай. Побачиш там Хвильового і питай, а тоді в кіно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як і що. Іди! Дай я тебе перехрещуі
У л я до люстра. Від люстра під хрест.
Тоді раптом стала:
— А що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
Р и н а
— Попадеш.
У л я
— Ну як? Як? Коли мені здається, що "Стоїть гора високая" краще за Тичину.
Р и н а на мить замислилась, потьмарилась.
Раптом обличчя Ті засвітилося:
— Прекрасної Оце і май на увазі: що тобі подобається, те йому не подобається, і навпаки, розумієш?
У л я добрала розуму:
— А не помилюся?
Р и н а
—Ні!
У л я боязко підійшла до Мокієвих дверей.
Постояла. І таки пішла.
Р и н а до люстра:
— Ху! Слава Богу.
6
Увійшла М а т и.
Р и н а
— Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала?
М а т и
— Вже й одіслала. Домаху попросила, щоб віднесла. Тільки я скоротила…
Р и н а
— Як же ти скоротила?
М а т и
— Так, як я одна тільки вмію. Вийшло коротко й дешево. Ось копія: "Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди". Все…
Р и н а
— Ха-ха! Та Т ь о т я ніколи не одержить такої телеграми!
М а т и
— Не вигадуй дурниць! Це тобі досадне за тринадцять?
Р и н а
— Та кому телеграма? Корєнному ринкові?
М а т и
— Тьоті ж: Корєнний, 36, Катастро…
Прикусила язика, аж позеленіла. Тоді:
— Ну що ж тут такого? На Корєнному ринку здогадаються, що ця телеграма до тьоті Моті.
Р и н а за копію: