Мина Мазайло – Микола Куліш

— І дочка Мазєніни… (Замислилась).

11

Через кімнату перейшов, нікого не бачачи і нічого не помічаючи, дядько Т а р а с:

Ой-ой-йой же дурень!

М а з а й л о

— На цвинтарі пам'ятник золотими буквами: "Тут спочиває прах Мини Маркевича".

М а з а й л и х а

— Мазєніна.

М а з а й л о

— Або просто: тут Мазєнін…

Р и н а

— І наша вулиця — вулиця Мазєніних.

Обнялися втрьох і од щастя заплакали.

12

Увійшла Т ь о т я М о т я:

Я вже все зробила: газета в рямцях, під склом!.. Ви ско… Та що з вами, милії ви мої люди!.. Що трапилося?.. Ви плачете?..

М а з а й л о

— Це ми з радості… Ну, якось не віриться, чи давно було: Квач, Мазайло, М а з а й л и х а, Мазайлята, Мазайлівна… І от ми — Мазєніни, і от я нарешті — Мазєнін!

Т ь о т я й собі слізку вронила:

Треба буде й собі трошки одмінити прізвище. Розторгуєва — це прекрасне прізвище, та, жаль, не модне тепер… От, наприклад, Мєталова-Темброва — зовсім інша річ…

Увійшов дядько Т а р а с:

Та який же дурень!.. (Побачив, як обнялися Т ь о т я, Мазайло, М а з а й л и х а, Р и н а ). Так… Як був собі до революції у нас підрядчик один земський та будував він земству школи, лікарні, дороги. Ну, а собі за це — будинки. Хоч і крав, дак міцно ж будував, не те, що тепер для житлокоопів будують. Та не про це я хотів сказати. Як прийшла революція, то націоналізували його будинки. То він, через п'ять років із тюрми вийшовши, пішов просто до виконкому. Прийшов, двері прочинив та й пита: я ще вам не потрібний? Ні, кажуть… Ну, то я послі прийду… Так оце і я тепер спитаю (сумно-лукаво) — я вам ще не потрібний?

Т ь о т я Мотя

— Ні!.. (До Мазайлів). Ходімо, я ж покажу газету, мої милі. Ви не впізнаєте її!..

Дядько Т а р а с услід:

Ну, то я послі прийду.

Т ь о т я Мотя

— Ба ні!.. Ви нам потрібний! Будь ласка, одчиніть двері, як хто прийде до нас поздоровити Мину Маркевича… Будь ласка! (Пішли).

Дядько Т а р а с од образи не зна, що робити. Постукав до Мокія:

Тобі я ще не потрібний?

13

Виглянув М о к і й:

Як комсомольцю кадило, так ви мені потрібні.

Тоді дядько Т а р а с у люстро:

— А собі ти ще потрібний? (Подивився і почав сам себе в люстро лаяти). П'ять на п'ять, га! Ні, таки ти дурень, Т а р а се! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверх! Дуре-пенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!

Задзвонив у сінях дзвоник.

Дядько пождав, чи не вийде хто одчинити двері. Тоді:

Гаразді Я одчиню, будь ласка, але ж і зачиню за вами, і в першу чергу за тобою, радянський українцю. Ох і зачиню ж!..

Пішов, одчинив і ще в сінях:

Ага-а!

14

Увійшла Б а р о н о в а – К о з и н о з букетом квіток.

Побачивши, що в кімнаті нікого нема, занервувалася.

Д я д ь к о Т а р а с

— Так. Виходить, це я вам одчинив двері?

Б а р о н о в а – К о з и н о

— Так…

Дядько Т а р а с з прихованою погрозою в голосі:

Гм… Підождіть.

Б а р о н о в а – К о з и н о

— Вибачте, тобто — мерсі… Скажіть, будь ласка, чи вдома Мазєніни?

Д я д ь к о Т а р а с

— Гм… Зайломази, ви хотіли спитати.

У Баронової -Козина закалатало серце. Пальцями до вух:

Вибачте, ви ще, мабуть, не читали — в сьогоднішній газеті є публікація…

Д я д ь к о Т а р а с

— А в завтрашній буде моє спростовання: тільки Зайломази! Чуєте? Зайломази! Як це так; раз, два, три — і вже Мазєніни, гаї Та ви знаєте, як це за старого режиму робилося, га? Знаєте, що тоді потрібно було, щоб змінити прізвище, — цілі роки і найвищий царський дозвіл, га? Знаєте, наприклад, як міняв у нас, і це, між іншим, історичний факт, своє прізвище секретар одної земської повітової управи, Каленик Митрофанович Гімненко?

Б а р о н о в а – К о з и н о, ойкнувши, сіла.

Це ж не те, що, припустімо, Непийпиво або Тягнирядно якесь, а справді трагічне прізвище. Знаєте, що за великі гроші виправив він його на Говненка,

Б а р о н о в а – К о з и н о тихо знепритомніла.

а далі, ну ніяк не можна. Та знаєте, що тільки по трьох роках клопотання, тільки сам цар Олександр Третій соїзволив змінити Говненка на Вороненка, га?! (Помітив, що Б а р о н о в а – К о з и н о знепритомніла). Ага-а!.. Це тільки од такого, вибачте, маловажного історичного факту обморок узяв, а якби я навів вам сотні, тисячі зовсім не таких, а справді трагічних історичних подій і фактів. Га? Га, питаюся! (Ло паузі). Що ж тепер мені ще зробити? (Побачив на люстрі газету). Хіба газету почитати! Ну й що ж! (Сів читати). З горя козак "Вісті" читає, бо своїх немає. (Прочитав дещо, заплющив очі). Отак тільки їх і можна читати: як читаєш — закуняєш, прокуняєш — знов читаєш, свого віку козацького доживаєш… (Подивився ще в газету і раптом). Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий! Люблю зладєя!

Б а р о н о в а – К о з и н о очулася:

Ви ще й смієтесь! Ви ще й глузуєте!

Д я д ь к о Т а р а с

— Де ж пак! Читаєш фельєтона — зовсім не смішно й не дотепно, ну, а вже як дочитаєшся до підпису, не можна вдержатись. Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий.

Б а р о н о в а – К о з и н о встала:

Будь ласка, але од цього прізвища я вже не впаду. Це прізвище, навпаки, очуло мене і на ноги підвело…

Підійшла до другої кімнати, та в цей момент…

Широко, навстіж розчинилися двері — од старих Ма-зайлів і од Мокія. Разом увійшли: М а з а й л о в чорному сюртуці, Т ь о т я Мотя з газетним аркушем, заведеним у рямці під скло, М а з а й л и х а, Р и н а з букетом з одного, самотній М о к і й — з другого боку. Заграла музика, і почався балет. Б а р о н о в а – К о з и н о поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху, тоді до Мазайла:

А не забули ще… Пахнєт сеном над…

М а з а й л о

— Пахнєт сеном над лу-ка-мі…

Б а р о н о в а – К о з и н о

— Браво! Браво! Браво! Прекрасно!

М а з а й л о

— Гех! Пєсньой душу вєсєля…

Б а р о н о в а – К о з и н о, М а з а й л о, Т ь о т я, Р и н а , М а з а й л и х а разом:

Баби с к-рап-лямі рядамі

Ходят, сєно шевєля.

Дядько Т а р а с демонстративно:

Вийшли в поле косарі,

Косить ранком на зорі,

Гей нуте, косарі,

Бо не рано почали.

М о к і й самітно:

Під горою над криницею

Горювали брат з сестрицею…

Т ь о т я М о т я прибила на стіну газету в рямцях. Тоді:

Хай живе Мина Маркевич Мазєніні Ура-а!

Д я д ь к о Т а р а с

— Хай живе Мазайловський! (Нишком). Гетьман Виговський!

М о к і й

— Мазайло-Квач!

Т ь о т я, М а з а й л о. М а з а й л и х а,

Б а р о н о в а – К о з и н о. Р и н а оточили Мокія:

Мазєнін! Мазєнін!

М о к і й

— Мазайло-Квач!

Т ь о т я та інші:

Мазєнін!

М о к і й

— Мазайло-КвачІ

Т ь о т я, за нею інші закрутилися метелицею, приспівуючи:

Там сухоє убірають і т. д.

— Хоч не рано почали,

Так багато утяли і т. д.

Т ь о т я Мотя

— Хай живе Мазєнін! Мазєнін!

Д я д ь к о Т а р а с

— Хай живе Мазайлович! (Нишком: "Гетьман Самойловичі")

М о к і й

— Мазайло-КвачІ

Т ь о т я Мотя та інші трохи не збили з ніг Мокія:

В ажіданьї коиь убогій і т. д.

— Хай живе Мазєнін!

— Мазєнін! Ха-ха-ха! Мазєнін!

Д я д ь к о Т а р а с

— Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко!")

М о к і й у колі, заткнувши вуха. Знесилено:

Мазайло-Квач! Мазайло-Квач!

Т ь о т я Мотя та інші заскакали:

Только Жучка удалая

В рихлом сєнє, как в волнах,

То взлєтая, то ниряя,

Скачет, лая, впопихах,

Мазайла: упопихах).

Закрутились кругом Мокія, переможно вигукуючи:

Хай живе Мазєнін!

— Мазєнін!

16

Раптом увійшли: Тертика, з м'ячем і з газетою "Комсомолець України", Губа і в перспективі за ними У л я. М о к і й до них:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( 1 оцінка, середнє 4 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: