— Ослице! Дай я допишу!
М а т и вирвала назад:
— Я сама!
Р и н а
— Дай, кажу!
М а т и
— Я сама, кажу!
Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже М а т и вискочила в коридор.
Повернулась бліда, ще більш схвильована:
— Папа прийшов…
7
Ускочив М а з а й л о.
Подивився гарячими, натхненними очима:
— Дайте води! (Випив води. Помацав серце). Думав, не переживе…
М а з а й л и х а і Р и н а
— Ну?
— Не міняють?
М а з а й л о
— По радіо читають, в анатоміях пишуть: серце — орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце — це перш за все орган, що передчува і вгадує. Однині вірю йому, а більш нікому в світі. Серйозно кажу!
М а з а й л и х а та д о ч к а й собі за серце:
— Поміняли?
— Не міняють?
М а з а й л о
— Ще як я підходив до загсу — думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське — і заноровиться. На зло тобі заноровиться. І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би? А що, як і такий, що що йому, до твого прізвища — до себе він байдужий під час служби, себто сидить, нічого не бачить і себе не поміча? А що, як такий, думалось, що почне з діда-прадіда? А що, як не той, і не другий, і не третій?.. А що, як і той, і другий, і третій?.. І серце, серце вже тоді передчуло. Там сидів… (Випив води}. Од усіх вищезгаданих середній.
М а з а й л и х а
— Которий же?
— Середній од усіх, кажу! Арихметично середній, помоєму. Увійшов…
Р и н а
—Хто?
М а з а й л о
— Я! Він сидів. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я до нього — і раптом відчув, що вся кров мені збігла в ноги і стала. А серце, як дзвін на пожар, бев-бев-бев… і десь, немов як справді пожар, зайнялося. Палахкотить… Питаю і не чую свого голосу: чи можна, кажу, змінити прізвище? Він подивився і знов: "Вам чого?" — арихметичним голосом. Як чого? Як чого? — заскакало огненно в голові. Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гУ л яти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло! А він знову: "Вам чого? — питаю".
М а з а й л и х а
— Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?
Р и н а
— І тепер сміються, регочуть — Мокрина Мазайло, не сказав?
М а з а й л о
— Я нічого не сказав. То мені лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним і мовчав.. Мені заціпило…
М а з а й л и х а
— Було б голкою вколотися.
М а з а й л о
— Хтось одвів мене до дверей. Все — як у тумані. Не знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. І раптом воно тьох! — перед очима якесь писане оповіщення… Немов не я, немов хтось інший за мене чита — (серце!). Список осіб, що міняють своє прізвище. Минько Панас на Мінервина Павла. Читаю, не розумію. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самійла Миколайовича — читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю, Ісидір Срайба на Алмазова, і тут все прояснилось. Я зрозумів, де я і чого прийшов, повернувся назад, питаю і чую свій голос: скажіть, чи можна змінити своє прізвище і як? І чую арихметичний, щодалі симпатичніший: "Можна!" Отак і отак… Ура! — крикнуло серце.
Р и н а радісно і разом погрозливо:
— Цс-с-с. (Показала на двері, де Мокій).
М а з а й л о натхненно, але тихіш:
— Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень… (Поцілував жінку). Отак! (Дочку). Отак (знов жінку) і отак!
М а з а й л и х а, мало не плачучи з радості:
— Яке ж тобі прізвище дадуть, Минасю?.. Яке? Р и н а
— Було б попросити і нам Алмазова…
М а з а й л о, немов диригуючи над якимсь невидимим хором:
— Отак і отак! Виберіть прізвище, яке до вподоби.
Жінка і дочка руками, мов крилами птиці, наввипередки:
— Сіренєв! Сіренський!
— Розов! Де Розе!
— Тюльпанов!
— Фон Лілієн!
М а з а й л о, диригуючи:
— Подайте заяву. На два рублі марок. На публікацію тиждень чи два. Все! (По паузі, погладивши серце). Думав, не переживе.
М а з а й л и х а
— З Мокіем що робити, Минасю? Він ж” і слухати не захоче…
М а з ай л о раптом перестає диригувати. Потемнів:
— Він ще не знає?
М а з а й л и х а
—Ні!
М а з а й л о
з радісним гнівом:
— Заставлюї Виб'ю з голови дур українськийі А як ні — то через труп переступлю. Через труп!.. До речі, де він? Покличте його! Покличте негайної (Гукнув). Мо-кію! Чуєш? Гей, ти!
Дочка спинила:
— Папо, поки що йому про це ні слова! До публікації, розумієш?
М а з а й л о
— Тепер не боюсь! Не боюсьі Бо тричі звертавсь я до загсу, тричі, тричі допитував… Аж нічого він не може вдіяти. Маю повне, необмежене право змінити не то що своє прізвище — по батькові й дідове ім'я й прізвище. Чула?.. Та після цього… Мокію!
Д о ч к а
— Ти, здається, маєш знайти собі вчительку?
М а з а й л о
— Правильних проізношеній?.. Вже знайшов! Найняв! В понеділок прийде на лекцію… Прекрасна вчителька. Рафінадна руська вимова… Прізвище Б а р о н о в а – К о з и н о.
М а з а й л и х а
— Яка краса!
Дочка до батька:
— І ти думаєш, що Мока, знаючи про зміну прізвища, не вчинить під час лекції демонстрації” скандалу?
М а з а й л о
— Уб'ю!
М а з а й л и х а
— Минасю, яка грубість!
М а з а й л о
— Ну, вигоню з дому!
Д о ч к а
— Ой, папо, ой, тільки, папо! Який ти… Та краще до публікації помовчати. З'яви собі: ти вибираєш прізвище — Мокій нічого про це не зна, розумієш? Ти береш лекції "правильних проізношеній" — Мокій не зна, розумієш? Тим часом я і мама скликаємо родичів на сімейну раду — Мокій не зна…
М а з а й л и х а
— Сестру мою Мотю з Курська. Дочка
— Можна буде ще дядька Т а р а са з Києва.
М а з а й л и х а жахнулася:
— Т а р а са Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять.
Д о ч к а
— Без дядька Т а р а са! Т ь о т я і ми натиснемо на Мокія, розумієш, папо?
М а т и
— Та Мотя одна на нього подіє!.. Хіба ти, Минасю, не знаєш, як вона вміє взагалі?
Д о ч к а
— Крім того, ще один план є на Мокія вплинути… Не віриш? А хочеш, папо, і він за тиждень-два кине свої українські мрії? От давай! Тільки ти мовчок. Розумієш?
Жінка нервово:
— Мино!
Д о ч к а
— Абсолютний мовчок на два тижні. Не віриш? Ну, на тиждень, папочко!
Жінка погрозливо:
— Мин-но!
Дочка, поцілувавши батька:
— Пане Сіренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну?
М а з а й л о
— Ну, гаразд. На тиждень… (В люстро). Все одно я скоро скажу… Прощай, Мазайло! Здрастуй…
8
В цей момент підвищений, радісний голос М о к і ї в:
— …Мазайло-Квач, наприклад.
Вирвався з рипом дверей. М о к і й вийшов з У л е ю.
Не помітивши навіть батька, переконував далі, агітував Улю:
— Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко-міщанське: А р е н с ь к и й, Ленський, Юрій Милославський… Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні… Рубенсівські — от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прізвище, Улю! Антирелігійне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов. А німецькі хіба не такі, як українські: Вассерман — вода-чоловік, Вольф — вовк. А французькі: Лекок — півень.
У л я обернулася до Рини:
— Ми йдемо в кіно!
ДРУГА ДІЯ
Два дні згодом Р и н а допитувала в Улі
(перед люстром):