— Я їду жити до тітки… В Одесу, Моко.
М о к і й приголомшений:
— Як це… до тітки в Одесу?!
У л я
— Так… в Одесу, до тітки… жити…
М о к і й глухо:
— Серйозно?
У л я
— Серйозно… Заставляють…
М о к і й
—Хто?
У л я
— Різні тьо… обставини, нєпрєодолімиє препятствія…
М о к і й
— По-українському — непоборні перешкоди кажуть.
У л я з натиском:
— Так… з одного боку, непоборні, з другого — нєпрєодолімиє перешкоди.
М о к і й
— Як же це так!.. Раптом до тітки жити, та ще й в Одесу… (По паузі). Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, анікогісінько нема.
З-за дверей почулось понукальне шипіння:
ну-с-с… нуш-ш…
У л я щиро з болем:
— Моко!.. А ви б могли зробити… шось, щоб я зосталася?
М о к і й
— Щось? Що саме, Улю?… Що?..
У л я
— Що?.. Прощайте!..
З-за дверей проповзло шипіння. М о к і й глухо:
— Улю!.. Можна вас хоч тепер… поцілувати?
У л я
— Аж тепер!.. Ах ви ж… (Крізь сльози). Як по-українському — разіня, нєдогадлівий…
М о к і й
— Ну, недомека…
У л я
— Поцілуйте ж, недомеко милий…
М о к і й незграбно, але палко й міцно поцілував Улю.
Тоді зворушено:
— Скажіть, Улю… Що мені треба зробити, щоб ви зосталися? Що?.. Я все зроблю! Все!
У л я
— Що?.. (Нависла мертва тиша. У лі прорізалась коло губ перша зморшка гострої печалі). Ні! Прощайте!..
Похилившись, рвучко пішла. Услід їй гадючками поповзло шипіння, свистіння. Мокій, щоб не заплакати, побіг до себе в кімнату.
4
Ускочили прожогом Т ь о т я, Р и н а і М а з а й л и х а. Т ь о т я до Рини:
— Біжи, Ринко!.. Скажи йому хоч ти, що треба йому зробити…
Р и н а була кинулась, але вернулась:
— Скажіть краще ви, тьотю…
І Т ь о т я кинулась була, але теж стала, махнула рукою:
— Маланхольная ідійотка!.. А який момент був, Рино! Який момент! Такого моменту вже не буде.
М а з а й л и х а заплакала.
5
Ускочив напіводягнений М а з а й л о з газетою в руках:
— Серце!.. Води!.. Є публікація!.. Ось!.. Всі разом
— Де?
— Невже, папо?
— Господи!
М а з а й л о
— Ось!.. (Істерично). Обережно, не порвіть! Ось… Ось… Харківський окрзагс на підставі арт. 142—144 Кодексу… Не можу, ви розумієте… В очах райдуги, метелики, луки… Пахнєт сеном над лукамі!,.
Т ь о т я взяла у Мазайла газету:
— Дайте я прочитаю…
М а з а й л о
— Обережніше, не помніть! Не помніть! Т ь о т я урочисто:
— Харківський окрзагс на підставі арт. 142—144 Кодексу законів про родинну опіку та шлюб оголошуєм громадянин Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на Мазєнін. (До Рини}. А що, не казала я, що прізвище сьогодні буде опубліковане! Не казала!.. Пєснєй душу вєсєля…
Р и н а
— Тьотю, яка ж радість!.. Баби з к-рап-лями рядами…
М а з а й л и х а
— Ходят, сєно шевєля… (Засміялась, заплакала).
6
Увійшов дядько Т а р а с:
— Цікаве що в газеті, чи як? (На нього ніхто не звернув уваги).
Мазайло до тьоті:
— І з'явіть ви собі, як я зразу одшукав… Не читаючи газети, одшукав. Якось зразу вийшло, і знаєте через що? Серце!.. Кажуть, пишуть — серце орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце — це орган, що перш за все передчуває і вгадує. Ще за газету не взявся, а воно вже тьох — є публікація! Ще не взявся читати (узявся руками за серце, немов стиснув йому руку), як ти, моє ненаглядне, любе серце, вже тьохнуло: дивися на останній сторінці знизу!.. (Стиснув ще міцніш). Спасибі! Спасибі за віщування! Спасибі!.. Там сухоє убірають мужичкі є-во кру-ком…
Д я д ь к о Т а р а с
— Гм… Невже таки опубліковано! Га? Знов ніхто на дядька уваги.
М а з а й л и х а
— Така радість, що я вже не знаю, що нам далі й робити!.. На воз віламі кідають…
Р и н а
—Що?.. На підставі публікації голосно сказати: однині а Р и н а Мазєніна!
М а з а й л и х а
— Лина Мазєніна!
Мазайло
— Мина Мазенін!.. Боже!.. Воз растьот, растьот, как дом…
Д я д ь к о Т а р а с
— Га, питаюся?
Т ь о т я Мотя
— А тепер слухайте, милії мої люди. Є пропозиції] газету завести у рямці…
Р и н а
— Під скло, тьотю! У нас залишились рями і скло від царського портрета на горищі… Ура-а!
Т ь о т я Мотя узяла газету:
— В рямці! Всім нам прибратися і врочисто поздоровити хрещеника, пообідати… (Пішла і, проходячи повз дядька Т а р а са, весело, жартівливо показала на нього). Ну!.. В ажіданьї конь убогій точно вкопаний стоїть… Ха-ха-ха. (Вийшла).
М а з а й л о
— Уші врозь, ду-кою но-кі… Лино! А вийми мені й подай сюди до люстра дореволюційний парадний мій сюртук.
Став перед люстром. Р и н а і М а з а й л и х а побігли.
Д я д ь к о Т а р а с
— Га? Думалось — Мазайловський, мірялось — Мазайлович, мріялось — Мазайленко з кореня "маз" вийде, а вийшов Мазєнін. П'ять на п'ять було! Ой дурень я, дурень!.. (Пішов, ухопившись за голову).
7
Убігла М а з а й л и х а з сюртуком:
— На!.. Мотенька сказала, щоб ти мерщій одягався, бо й нам треба до люстра… Крім того, може, знайомі, сусіди, дізнавшись про публікацію, прийдуть… Мерщій же, Минусю, мерщій! Щоб не вийшло: і как будто стоя спіт…
Поцілувавши чоловіка, побігла. М а з а й л о сам:
— Однині я — Мина Мазєнін. (Став перед люстром). Здрастуйте, Мазєнін, Мино Маркевичу! (Привітався на другий голос). А-а, добродій Мазєнін? Моє вам!.. (Ще привітався на третій голос). Товаришу Мазєнін! Здрастуйте!.. (Іще привітався). Здоров був, Мазєнін! Зайдімо?.. Гм. (Помріяв трошки). Ви не знайомі? (Подавши комусь руку). Дуже приємно — Мазєнін. (Уклонився). Будь ласка, ви часом не Мазєнін?! (Кивнув головою). Так, я Мазєнін!.. (Офіційним голосом). Ваше посвідчення, громадянинеї (Тоді немов подав комусь посвідчення). Будь ласка! Мазєнін! (Тоді з офіційного на м'якший). Вибачте, ось у ці двері, товаришу Мазєнін… (Ситим голосом). Були там Вишньов, Спаський, Де Розе, Мазєнін…
8
Убігла М а з а й л и х а:
— Р и н а вже дістала з горища раму… Ти скоро?.. Та навіщо ти скидаєш штани?..
Замріяний, М а з а й л о машинально застебнув штани і знов до когось:
— Вдома?.. Скажіть, що прийшов Мазєнін з дружиною. Здрастуйте!.. (Підвів до когось жінку). А це моя дружина.
М а з а й л и х а
—Ах, Мазєніна… А тепер, Минасю, я… Це мій чоло…
М а з а й л о перехопив:
— Ні, не так… (Немов подзвонив і тоді до покоївки). Тут живуть Мазєніни?.. Будь ласка…
М а з а й л и х а
— А ще краще так… (Немов вітаючись і цілуючись з кимось). Прошу ласкаво, заходьте… Це мій чоло…
М а з а й л о вклонився:
— Мазєнін! Ні, краще так: вип'ємо за здоров'я нашого вельмишановного Мини Маркевича Мазєніна!..
М а з а й л и х а
— За мадам Мазєніну! За Килину Трохимівну Мазєніну!.. (Випила).
9
Тим часом через кімнату пройшов, нікого не бачачи, не помічаючи, дядько Т а р а с:
— Дурень же я, дуреньї
М а з а й л о, теж нічого не помічаючи, немов випивши:
— Вип'ємо, Мазєнін, га?
М а з а й л и х а. кокетуючи, пальчиком:
— Мадам Мазєніна!.. Випийте…
10
Вскочила Р и н а :
— Т ь о т я вже заводить газету під скло. Ви ско… Та навіщо ти, папо, скидаєш спідню сорочку? Мамо! А ти здуріла! Теж розстебнулася…
М а з а й л о замріяно:
— Слово має Мина Маркевич Мазєнін.
М а з а й л и х а замріяно:
— Вам скільки аршин, мадам Мазєніна?
М а з а й л о
— Браво! Хай живе Мазєнін!..
М а з а й л и х а
— Ці квіти і конфекти однесіть, будь ласка…
Р и н а замріяно:
— Рині Мазєніній…
М а з а й л о
— Чули? Помер Мазєнін, Мина Маркевич…
М а з а й л й х а
— Засмучені тяжко, про це жалібно оповіщають всіх родичів і друзів дружина…