— Однині… (розкашлявся) у мене папи нема!
Б а р о н о в а – К о з и н о
— Як? Ви сказали…
М о к і й з натиском:
— Нема, кажу! Нема!..
Б а р о н о в а – К о з и н о
— Ах, Боже мій! Знов, виходить, я не туди потрапила… Як же так? (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора, …ськая вулиця, № 27, "У дворі злі собаки", квартира…
4
Увійшов М а з а й л о. Кинувся до Козино:
— Жду вас, жду!
Б а р о н о в а – К о з и н о
— Вибачте, вийшло таке непорозуміння. Сказали — вас нема, що ви вмерли…
М а з а й л о показав на двері.
Не зводячи очей з Мокія, вклонився ще раз Бароковій:
— Так, так… Заходьте. Мокію! Я матиму з мадам Бароновою-Козино ділову розмову. Мені потрібна ця кімната…
Б а р о н о в а – К о з и н о
— І я вже була повірила, що ви вмерли…
М а з а й л о до Баронової, але вся його увага на Мокієві:
— Дуже приємно… (До Мокія). Розумієш?.. (До Баронової, ще раз вклонившись). Вибачте. Заходьте…
Б а р о н о в а – К о з и н о заспокоєно і задоволена:
— Мерсі!
Вийшли.
М о к і й, ввесь час свердливши батька очима, зірвався з місця. Заходив:
— Ні! Ні!.. Не дам! Не дозволю! І жодної лекції правильних проізношеній! (Помітив Улю біля люстра і раптом увесь засвітився, сповнився якоюсь ідеєю). Так… Бачите тепер, Улю, який я самотній?
У л я
— Серйозно?
— Серйозно, Улю. Рідня — а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей). Так ні! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улі). Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину. (До дверей). Буду співати, кричати під дверима отут, буду танцювати, свистіти!.. (До Улі). Як одлюдник в пустелі, як копійка у старця, як мізинець у каліки, як…
У л я захвилювалась:
Серйозно?
М о к і й
— Серйозно! Скоро вже і я скажу за словом поетовим: "Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема, анікогісінько нема…" А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можно було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця…
У л я вже никла жалощами:
— А як буде у вас подруга, щира й тепла… Навіть гаряча…
М о к і й
— Ах, Улю! Мені вже давно хотілося вам сказати…
У л я трепетно:
Що?
М о к і й
— Ще тоді хотілося сказати, як пили ви зельтерську воду, як дивились на зоряну криницю, на дівку а відрами…
У л я
—Що?
М о к і й
— Хотілося сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!
У л я мало не впала, одскочила:
— Он ви що! Не хочу!
М о к і й у наступ:
— Улю! Ви ж українка!
— Воронь Боже! Я не українка!
— Українка!
— А нізащо! Ні! Ні!
— У вас прізвище українське — Розсоха!
— Ні!
— Та що там прізвище — у вас очі українські, губи, стан!..
У л я, спинившись:
Очі?..
М о к і й переконливо:
— Так! Очі, кажу, губи, стан, все українське. Не вірите? Не вірите, Улю? Я вам зараз доведу… Не я, а наука, оця книжка, Улю, антропологія вам доведе, що ви справді українка… (Перегорнувши кілька аркушів, почав вичитувати). Ось: українці здебільшого високого зросту, стрункі… (Глянув на Улю). А ви хіба не струнка? Широкі в плечах (ну, це про мужчин), довгоногі… (До Улі). Нема гірш, як коротконога жінка! (У л я неспокійно подивилася на свої). Ні, у вас українські, Улю… (З книжки). З дуже напігментованою шкірою, себто смугляві, пишноволосі або кучеряві… (Подивився на Улю). А ви не ймете віри. (З книжки). Круглоголові, довгобразі, високо- та широколобі, темноокі, прямоносі, рот помірний, невеликі вуха… (Подивився на Улю). Як про вас писано…
У л я розтанула:
— Що ви кажете?
А сама непомітно в люстро.
М о к і й
— Ще не ймете віри? Так ось! Брахікефальності пересічний індекс, себто короткоголовість, у поляків 82,1, у росіян — 82,3, в українців 83,2, у білорусів — 85,1… (Обміряв Улі голову). У мене, міряв, 83,5, у вас — 83,1 — український індекс.
У л я серйозно:
— Серйозно?
М о к і й
— Науково-серйозно. (З книжки). Разом з тим, що стрункі та широкоплечі, вони ще груднисті. Пересічний обсяг в грудях, як на довжину тіла — 55,04, у росіян — 56,18, у білорусів…
У л я
— А скільки у мене?
Мокій взявся міряти:
— У вас… Гм. (Доторкнувся до грудей). Вибачте… У вас тут теж український індекс…
У л я вдячно заглянула в книжку:
— Скажіть, а про родимки тут пишеться! У мене ось родимка на шиї… і ще одна є…
М о к і й
— Не дочитав ще… Прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан, все чисто українське. Тепер ви вірите, Улю?
У л я
— Вірю.
М о к і й
— Отже, дозвольте мені вас українізувати, Улюї
У л я тихо:
— Українізуйте, Моко.
М о к і й, узявши Улю за руку?
— Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете. Що там українкою. Ви станете більш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас, от (Безпорадно замахав руками). Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки 3 чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!. Та от я прочитаю вам зразок народної пісні. Ви ще не чули такої.
У л я
— Серйозно?
5
Увійшла Мазайлижа з якоюсь химерною електричною мухобійкою в руках.
Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла.
6
М а з а й л о увів Баронову-Козина.
Зачинив Мокієві двері. Тоді до Барокової:
— Навіть мух я наказав вибити електричною мухобійкою власного винаходу, щоб навіть мухи нам не заважали. Починайте, будь ласка!
Б а р о н о в а – К о з и н о захвилювалась:
— Починати? Ах, Боже мій, — починати… Може, ви почнете?
М а з а й л о теж захвилювався:
— Ні! Ні! Я тепер не можу, ви — моя вчителька. Починайте ви!
Б а р о н о в а – К о з и н о ще гірш захвилювалась:
— За десять років я так одвикла од цього діла, що… Я вся хвилююсь і не можу почати. Не можу! Ах, Боже мій, ну, як його почати, як?.. Мені, старій гімназіяльній вчительці…
М а з а й л о захвилювався.
— Починайте так, як ви починали колись, молодою… У хлопчачій чи в дівочій гімназії працювали?
Б а р о н о в а – К о з и н о
— В дівочій, відомства імператриці Марії Теодоров-ни. Боже мійі Тоді ми всі починали молитвою. Пам'ятаєте молитву перед навчанням?
М а з а й л о
— Молитву?.. Стривайте! Так-так! У нас в го-родському вчилищі молитву співали… Так-так, всі хором. А хто спізнявся, той після лекції ще дві години в класі сидів — "без обєда" називалось…
Б а р о н о в а – К о з и н о
— Її нас у гімназії співали. Прекрасно співали. Пам'ятаю слова…
М о к і й, прочинивши двері, заляскав електричною мухобійкою.
Б а р о н о в а – К о з и н о
— Ах, Боже мій! Невже забула? За десять років. Не може бути… Молитва перед навчанням… Невже забула?
М а з а й л о
— Молитва перед навчанням. Невже забув?.. Ах, Господи!.. Преблагій Господі!..
Б а р о н о в а – К о з и н о згадала. Очі засяяли. голос сам заспівав:
— Преблагій Господі, иізпошлі нам благодать…
М а з а й л о, зрадівши, що згадалось, підхопив на весь голос:
— …Духа Твоєго Свято-о…
Б а р о н о в а – К о з и н о крізь сльози, з просміхом у голосі поправила:
— Святаго…
М о к і й , причинивши двері, засвистів.
Проте Баронова і М а з а й л о доспівали разом:
— …дарствующего і укрепляющего наші душевниє сі-і-ли… даби внімая пре-по-да-ва-є-мо-му уче-е-нію, возрослі ми тебе, нашому Создателю, во сла-а-ву, родітєлям же нашім на утешеніє, церкві і отєчеству на по-о-льзу.
Б а р о н о в а – К о з и н о на такий голос, як колись казали в класі після молитви: