— От вам і маєш… Та чого ви, Улю? Чого?
У л я плачучи:
— Дуже жалісно. Таке маленьке і яке ж жалісне…
М о к і й, сякаючись:
— Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь… Скажіть, п'ятниця…
У л я покірливо:
— П'ятниця…
Б а р о н о в а – К о з и н о до знервованого й збентеженого вкрай Мазайла:
— Ах, Боже мій! Що це таке?
М а з а й л о звівся, як дракон:
— Ха-ха-хаї Це по-їхньому зветься українізація!
Грякнувши щосили дверима, зачинив їх,
У л я здригнулася, скочила, зблідла:
— Ой, що це таке?
М о к і й, схопивши ручку з пером в одну руку:
— Ха-ха! Зачиняють двері! Це ж русифікація!
Другою мало не зірвав — розчинив знов двері. Став.
Важко нависла передгрозова тиша,
М а з а й л о, ледве стримуючись, до Бароновоі-Козино:
— З об'єктивних причин доведеться припинити нашу лекцію, одклавши її на завтра. А зараз попрошу вас лише перевірити, чи так я записав (почав і заплутався, бо вся його увага на Мокієві), Замість к — г, замість г — в, п — б… Наприклад. Наприклад… (У нестямі). Бахнуть сеном єво над лувами?
Б а р о н о в а – К о з и н о
— Ні! НіІ Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама. (Почала, теж заплуталась), Замість ґ — г, замість к — х, б — П…„ Ах, Боже мій, д — боо„ наприклад… (У нестямі), Ґраблями єво на воз віламі кідайтєїсо
Тим часом М о к і й до Улі:
— Завтра, Улю, відбудеться друга ваша лекція. При одчинених дверях. А зараз запишіть, будь ласка, запишіть, Замість г — г, наприклад (наливаючись гнівом), під горою, над криницею.,. (У нестямі). У криницю його! У криницю!..
7
Убігли М а т и й Р и н а .
М а з а й л о до Мокія:
— Це мене?
М о к і й до батька:
— Тільки тебе.
— У криницю?
— З новим прізвищем!
— З новим прізвищем?
— З новим прізвищем! У криницю!
М а т и до Рини:
— Чуєш?.. (Трагічно), Боже мій, почалась катасттрофаі Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвінка в сінях). Підождіть! Стривайте! Хтось прийшов!..
Побігли в розпачі у коридор. Тим часом М о к і й до батька:
— Ти справді серйозно міняєш наше прізвище?
М а з а й л о
— Я справді серйозно міняю наше прізвище.
М о к і й вдруге:
— Ти… наше прізвище міняєш справді, серйозно?
М а з а й л о
— Я наше прізвище міняю справді, серйозно.
— Наше прізвище?
— Наше прізвище.
—Ти?
—Я.
— Мазайло?
М а з а й л о
— Я вже не Мазайло.
М о к і й
— Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто? Мазайло
— Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду…
Р и н а з дверей голосно, радісно:
— Т ь о т я приїхала! Т ь о т я Мотя приїхала!
М а т и назустріч:
— Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала…
8
Р и н а , мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки доказувала:
— …А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася…
Т ь о т я
— Я розумію… Я так і знала, але… але дозвольте спитати…
Мазайло поцілував тьоті руки:
— Пахнєт сеном над лу-камі… Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію… Як до причастя підходив… І от (на Мокія) він! Він!..
Т ь о т я поцілувала Мазайла тричі в лоб:
— Я розумію. Розумію. Я тільки так і в'являла собі, але…
Мазайло показав на Баронову-Козино:
— Б а р о н о в а – К о з и н о. Учителька правільних проіз-ношеній…
Т ь о т я привіталася:
— Ах, я так і знала, але…
Р и н а на Улю:
— Моя подруга — У л я Розсохина.
Т ь о т я
— Ах, розумію, але…
М а з а й л и х а до Мокія:
— Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?
Мокій мовчки привітався.
М а т и
— Отакий, як бачиш, Мотенько!
Т ь о т я
— Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?
Аж скрикнула Т ь о т я, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій. затривожилися.
М а т и з переляку перепитала:
—А що?
Т ь о т я
— І ви отут сидите і не знаєте?
М а з а йл о
— Та що таке?
Т ь о т я
— Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?
Майже в с і разом:
— Ні…
Т ь о т я
— Не бачили, не читали? "Харків" — написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь — не "Харьков", а "Харків"! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
М а з а й л о
— А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.
Т ь о т я до Мокія:
— Та-ак?.. Навіщо?
М о к і й
— Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?
М а з а й л о
— Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?
М о к і й
— Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Ма-зайло-Квач — отож треба додати…
Мазайло за серце як навіжений.
М а т и зойкнула. Баронова Козина пальцями до вух — здригнула.
Т ь о т я до Мокія:
— Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не "Харьков", а "Харків"?
М о к і й
— Так!
Т ь о т я
— І ти справді за… (бридливо) за Квача?
Б а р о н о в а – К о з и н о знову пальцями до вух, знов здригнула.
М о к і й, побачивши все це:
— Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачіві За мільйон Квачів!
Б а р о н о в а – К о з и н о мало не знепритомніла.
Мокій вбіг у свою комірку. Тоді всі, крім Улі, до тьоті:
— Ну, що тепер з ним робити? Що?
— Ах, Боже мій, що?
М а т и
— Може, проклясти?
М а з а й л о
— Убити, кажу?
Р и н а
— Оженити?
А Т ь о т я ходила Наполеоном і думала.
М а т и сіла і заплакала:
— їв кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали…
Р и н а
— Ти ж казала, що він у дядька Т а р а са вдався.
М а т и
— Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він…
Задзвонив дзвоник. Вийшла Р и н а . вернулась бліда, перелякана:
— Дядько Т а р а с приїхав…
М а т и й Мазайло з жахом:
—Що?
— Не пускай його! Скажи — нас нема!.. Нас арештованої
Дядько Т а р а с на дверях:
— А де у вас тут витерти ноги?
Всім як заціпило.
Т а р а с
— Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі "Харків" написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокае, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!
ТРЕТЯ ДІЯ
Третього дня Р и н а зустріла Улю на порозі:
— Ой, Улю! Ой, тільки, Улю!.. Настає вирішальний момент! Вирішальний, ти розумієш? Зараз у нас буде дискусія — чи міняти прізвище, чи ні. Т ь о т я Мотя викликала Моку на дискусію.
У л я до люстра, як жадобна до води:
— Що ти кажеш?
Р и н а то до Мокієвих дверей, то до Улі бігаючи:
— На дискусію, ти розумієш? А Мокій — не дурень — напросив ще комсомольців, ти розумієш? Що з цього вийде, не знаю. Мабуть, жах, жах і тільки жах. Добре хоч з дядьком посварився за стрічку, за якийсь там стиль, чи що, ти розумієш? Од самого ранку гризуться.
Прислухались. Чути було Манієвий голос: "Вузьколобий націоналізм! Шовінізм, усе це!" Вигукував дядьків:
"Не шовінізм, бельбасе, а наше рідне, українське!"
— Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже Т ь о т я Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?
У л я новим якимсь голосом:
— Нічого подібногої Ах, Рино!
Р и н а , зачувши цей голос:
— Що, Улюню, що?
— Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: но-чью при звьоздах не спітся?
— Ну?
— Зорію. Правда прекрасно звучить?
Р и н а
— Це ж ти до чого?.. Та невже ти… Невже ти, Улько, замість закохати Мокія, та сама ним, ідійотко, закохалася?
У л я зашарілася: