«Нехай підуть сини твої до землі тієї, до краю чудового,
що є на заході сонця і де сонце спить на своєму одрі.
І се вершник скаче до нього і рече сонцю,
що гряде сонце до лук своїх синіх.
То повинен скакати до повозу твого і дивитись од сходу.
І як сказано було, поскакав той до іншого краю.
І ввечері прискакав поблизу їх інший вершник і сказав,
що сонце зайшло за гори свої і візок свій золотий залишило;
і той вороги хотіли вкрасти.
І ті ближні вершники скачуть до іншого краю
І ось зоря йде і веде зги свої й одягом Дажбовим трясе,
і зги течуть до краю небесного». Ї се сказав.
Тоді два сини пішли до заходу сонця
і побачили там багато див і трави злачні.
І прийшли до батька і сказали йому, що красен край той.
Ї се многі племена і роди висловили бажання стати на
тропу ту і піти за Оседнем.
І тут сказав Орео-отець синам своїм очолити всі роди.
І не захотіли вони, поділившись на тих і інших.
Отож князі одні повели людей своїх на полудень,
і Ор повів до краю морського.
І тут була засуха велика і піску багато.
І пішли до гори і там осіли на піввіку.
І як створили кінне військо велике, пішли в землі чужі.
І там воїни ставали на тропі їхній, примушували битися
і були розтрощені.
1 так ішли далі і бачили землі теплі і не берегли їх,
бо багато чужих племен там осіли; і йшли далі.
Се бо боги вели їх, як людей своїх.
І прийшли до гори великої і билися там з ворогами;
і йшли далі.
Отак багато разів мусимо згадати про те і тягнемо за своїх.
Як отці наші, маємо очиститися мольбою в омовінні
і митися, мольби творячи за чисті душі свої і тіла,
яко Сварог уставив ті омовіння і купалища і те вказав;
і не сміємо те покинути.
І миємо тіла й умиємо душі свої в чистих водах живих
і підемо трудитися, всяк день мольби творячи
і суру п'ючи, як і раніше робили.
І ту п'ять разів пиймо на день і хвалімо богів наших за
радощі ті,
що осуриться молоко наше на пропиття наше,
і корм іде для корів до нас.
І тим живемо, і трави злачні уварюємо до молока;
і так приймаємо кожен частину свою; і живемо.
І кажу те, сину мій,
що час не страчено і є вічний перед нами.
І там побачимо пращурів своїх і матерів,
які порядкують на небі й отари свої пасуть,
і віни свої вінуть і життя мають, як і наше…
Там немає ні гунів, ні еланів, і Права княжить над ними.
І та Права істинна, як Наві скинута чи Яві дана,
і пребуде віки вічні біля Світовида.
І се Заребог іде краєм тим і говорить для пращурів наших,
як живемо на землі, і як страждаємо, і як багато зла.
А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх
і зустрічають шелестом своїм про волю божу і щастя
людей тих.
І маємо глядати степи райські на небі, яке є синім,
і та синь іде од бога Сварога.
І Велес іде править отарами їхніми;
і йдуть на злаки і води живі,
і ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там,
і жертви іншої, як хліби, немає.
І се виноград, і мед, і зерно дають до молитов тих.
І тако проголошуємо славу богам, які суть отці наші, і
ми сини їхні,
і повинні бути в чистоті тілесній, як і душі наші,
які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті
тілес наших.
А загиблому на полі бою Перуниця дає воду живу попити,
і, попивши Її, йде (той) до неба на коні білому.
І тамо Перунько їх зустрічає і веде до благ своїх, до
палат своїх,
і там пробудуть (якийсь) час вони і дістануть тіло нове.
І так жити мають і радіти прісно і до віку віків,
за нас молитву творячи.
27
Д. 27 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний
текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці.
ХV.Всякому належить захищатися самому
8(27)
Наступний текст, який подаємо, має у Ю. П. Миролюбова одвійну нумерацію –
8(27). Справді, існує певний зв'язок між д. 27 д. 8(27): текст д. 27
обривається словами «іако ста глут…», — а текст д. 8(27) починається зі слів
«яко ста глутве а тедо бяхом сірі а ньіще…»
Як стали голотою, то були сірі й убогі тоді.
І якби прийшли в залізах (вороги), то випустили б нам
нутро.
Се бо Аскольд і Рюрик по Дніпру ходили і людей наших
зазивали до борні.
А тому, що мали війни між собою, тако і не могли йти
до них.
Ото хай буде наукою, щоб зрозуміли нашу помилку,
чому мусимо знову бути в неволі.
Се бо Аскольд узяв воїв своїх, посадив їх на лодії
і йшов пограбувати інших,
так ніби йшов на греків нищити міста їхні
і принести жертву богам в землі їхній.
Але то все була неправда.
Бо Аскольд не русич, а варяг, і мав іншу мету.
Той гмоть руську попирає іншими,
і злі діяння погубили імена їхні.
Ні Рюрик не русич.
Той бо лис іде хитрувати до степу
і б'є купців іних, які йому довіряються.
На старе кладовище ходили і там помислили,
як дихають пращурове наші під травою зеленою;
і там узнали, якими бути і за що йти.
І тут наші родичі почали були ділитися, кому старшим
пребути,
хто похопить віл отців і праотців маріченських,
який од них іде, а який був присгець.
І та велика свара одоліла русів і привела до розладу і
розторгнення.
Тако греки від своєї землі прогнали їх,
оскільки не мали сили, зчепленої до кругу і до крил.
Усякий поглядав на сусіду свого і од цього віри не мав,
яка веде мужів до січі.
Тако, прийшовши назад, починали сваритися про похід,
хто був кращий, а хто ж чорний.
Давно були інші оповіді про витязів,
і тоді чули про походи від отців своїх…
Отак бо русколань занепала од готського та гунського
звірства.
І тоді Кийська Русь утворилась.
І відтоді й готи устрашилися і пішли геть до Сверензе.
Як відомо, Сверензе суть дві: одна — венедська, а друга
— готська.
І тут готи прибули до неї і посилилися там,
а венеди ослабли з того часу.
Окремо жмудь була коло тієї і та була литовська;
і се називались ільми од нас, або інакше ільмери.
28
Се болить нам те, що не могли повернутися назад
і повернути гради наші, щоб тяготи наші присікти.
І те сказав їм князь Бравелен:
«Подайте допомогу град градові і тримайте воїв своїх.
Хай зберігають вони силу Русі як єдину грозу ворогам і
так се».
Нам жмудь розповіла про готів,
які з Детеріхом пішли на північ і там у жмудів
повернули на південь.
І се пішли на римлян, і там билися з легіонами, і брали
ругу велику од них.
І се вторглися до землі їхньої.
Ї се Детеріх убитий був од укрів.
І се готи тії богам противні, і ті ізпололи їх.
Се міста наші суть сірі…
А старші родичі наші не вибирали іних для себе,
аби ними правили, а самі йшли до інших.
І варто розповісти про те і потручати на несподівану тружду.
1 се страждали за тими і сльози лили за ними.
Б'є крилами Мати наша Слава
і говорить нам о труднім часі засухи і мору худоби.
І се знаємо, як сказано од праотців, що кієльци
допомогли їм.
І се бо пішли до них, і так були сто років при їхній
допомозі;
те ж знаємо і про ілмів, тобто іллерів; ми ж родичі.
І се роду рожениць імена до серця ввійдуть і захистять
нас од ворогів.
Се бо впали нині (на коліна) і молили богів про
заступництво наше; і те було.
Тако бо Ясна є за нас.
І се повели отців наших крізь гори і степи мимо готів.
І се Дону пили; мали ту ріку як нашу, бо пролили кров
нашу на землю.
І та є руська земля і буде руська.
Се бо русичі, маємо згідно з промислом небесним про нас.
І се творимо труд наш о житьбі.
І се жмудь каже нам, що прийде до нас
і підтримає нас проти ворогів наших;
коритися бо не повинні нікому.
То було сказано вам, і те я казав, що помогли у боротьбі
руській проти ворогів моїх і ваших.
І се в трудний час наш не берегли себе і йдемо вмирати
за рід наш.
І се огидний Яма жре убитих.
І се ворони виїдають очі їхні,
І се трава росте крізь щелепи їхні.
І те бачити не могли, бо билися до гори і землі і силою
нашою,
аби не бути в неволі біля рала їхнього,
щоб, як коні, тягнути на оранці їхній і жнива їхні вінити;
щоб хліб наш їли, а ми їли землю.
І шиї наші не повинні долі схиляти до землі.
І се боги наші долають ворогів наших і зламають хребти
їхні,
щоб не могли посягати на зв'язки наші,
тягти жінок і дітей наших на торги
і там лишати еланам і грекам за прикраси срібні і золоті.
Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю.
І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець.
І багато разів тремтіли,
і небесних воїв убоялися.
І се б то є знаменним, що біля Дніпра проквітла лоза взимку.
І се Купало покаже для нас знамення на перемогу над
ворогами,
і те маємо творити.
Се б то Мар іде на них і Мор.
Се двоє тих візьмуть сили їхні і змечуть їх під мечі наші.