Велесова Книга

«Нехай підуть сини твої до землі тієї, до краю чудового,

що є на заході сонця і де сонце спить на своєму одрі.

І се вершник скаче до нього і рече сонцю,

що гряде сонце до лук своїх синіх.

То повинен скакати до повозу твого і дивитись од сходу.

І як сказано було, поскакав той до іншого краю.

І ввечері прискакав поблизу їх інший вершник і сказав,

що сонце зайшло за гори свої і візок свій золотий залишило;

і той вороги хотіли вкрасти.

І ті ближні вершники скачуть до іншого краю

І ось зоря йде і веде зги свої й одягом Дажбовим трясе,

і зги течуть до краю небесного». Ї се сказав.

Тоді два сини пішли до заходу сонця

і побачили там багато див і трави злачні.

І прийшли до батька і сказали йому, що красен край той.

Ї се многі племена і роди висловили бажання стати на

тропу ту і піти за Оседнем.

І тут сказав Орео-отець синам своїм очолити всі роди.

І не захотіли вони, поділившись на тих і інших.

Отож князі одні повели людей своїх на полудень,

і Ор повів до краю морського.

І тут була засуха велика і піску багато.

І пішли до гори і там осіли на піввіку.

І як створили кінне військо велике, пішли в землі чужі.

І там воїни ставали на тропі їхній, примушували битися

і були розтрощені.

1 так ішли далі і бачили землі теплі і не берегли їх,

бо багато чужих племен там осіли; і йшли далі.

Се бо боги вели їх, як людей своїх.

І прийшли до гори великої і билися там з ворогами;

і йшли далі.

Отак багато разів мусимо згадати про те і тягнемо за своїх.

Як отці наші, маємо очиститися мольбою в омовінні

і митися, мольби творячи за чисті душі свої і тіла,

яко Сварог уставив ті омовіння і купалища і те вказав;

і не сміємо те покинути.

І миємо тіла й умиємо душі свої в чистих водах живих

і підемо трудитися, всяк день мольби творячи

і суру п'ючи, як і раніше робили.

І ту п'ять разів пиймо на день і хвалімо богів наших за

радощі ті,

що осуриться молоко наше на пропиття наше,

і корм іде для корів до нас.

І тим живемо, і трави злачні уварюємо до молока;

і так приймаємо кожен частину свою; і живемо.

І кажу те, сину мій,

що час не страчено і є вічний перед нами.

І там побачимо пращурів своїх і матерів,

які порядкують на небі й отари свої пасуть,

і віни свої вінуть і життя мають, як і наше…

Там немає ні гунів, ні еланів, і Права княжить над ними.

І та Права істинна, як Наві скинута чи Яві дана,

і пребуде віки вічні біля Світовида.

І се Заребог іде краєм тим і говорить для пращурів наших,

як живемо на землі, і як страждаємо, і як багато зла.

А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх

і зустрічають шелестом своїм про волю божу і щастя

людей тих.

І маємо глядати степи райські на небі, яке є синім,

і та синь іде од бога Сварога.

І Велес іде править отарами їхніми;

і йдуть на злаки і води живі,

і ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там,

і жертви іншої, як хліби, немає.

І се виноград, і мед, і зерно дають до молитов тих.

І тако проголошуємо славу богам, які суть отці наші, і

ми сини їхні,

і повинні бути в чистоті тілесній, як і душі наші,

які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті

тілес наших.

А загиблому на полі бою Перуниця дає воду живу попити,

і, попивши Її, йде (той) до неба на коні білому.

І тамо Перунько їх зустрічає і веде до благ своїх, до

палат своїх,

і там пробудуть (якийсь) час вони і дістануть тіло нове.

І так жити мають і радіти прісно і до віку віків,

за нас молитву творячи.

27

Д. 27 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний

текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці.

ХV.Всякому належить захищатися самому

8(27)

Наступний текст, який подаємо, має у Ю. П. Миролюбова одвійну нумерацію –

8(27). Справді, існує певний зв'язок між д. 27 д. 8(27): текст д. 27

обривається словами «іако ста глут…», — а текст д. 8(27) починається зі слів

«яко ста глутве а тедо бяхом сірі а ньіще…»

Як стали голотою, то були сірі й убогі тоді.

І якби прийшли в залізах (вороги), то випустили б нам

нутро.

Се бо Аскольд і Рюрик по Дніпру ходили і людей наших

зазивали до борні.

А тому, що мали війни між собою, тако і не могли йти

до них.

Ото хай буде наукою, щоб зрозуміли нашу помилку,

чому мусимо знову бути в неволі.

Се бо Аскольд узяв воїв своїх, посадив їх на лодії

і йшов пограбувати інших,

так ніби йшов на греків нищити міста їхні

і принести жертву богам в землі їхній.

Але то все була неправда.

Бо Аскольд не русич, а варяг, і мав іншу мету.

Той гмоть руську попирає іншими,

і злі діяння погубили імена їхні.

Ні Рюрик не русич.

Той бо лис іде хитрувати до степу

і б'є купців іних, які йому довіряються.

На старе кладовище ходили і там помислили,

як дихають пращурове наші під травою зеленою;

і там узнали, якими бути і за що йти.

І тут наші родичі почали були ділитися, кому старшим

пребути,

хто похопить віл отців і праотців маріченських,

який од них іде, а який був присгець.

І та велика свара одоліла русів і привела до розладу і

розторгнення.

Тако греки від своєї землі прогнали їх,

оскільки не мали сили, зчепленої до кругу і до крил.

Усякий поглядав на сусіду свого і од цього віри не мав,

яка веде мужів до січі.

Тако, прийшовши назад, починали сваритися про похід,

хто був кращий, а хто ж чорний.

Давно були інші оповіді про витязів,

і тоді чули про походи від отців своїх…

Отак бо русколань занепала од готського та гунського

звірства.

І тоді Кийська Русь утворилась.

І відтоді й готи устрашилися і пішли геть до Сверензе.

Як відомо, Сверензе суть дві: одна — венедська, а друга

— готська.

І тут готи прибули до неї і посилилися там,

а венеди ослабли з того часу.

Окремо жмудь була коло тієї і та була литовська;

і се називались ільми од нас, або інакше ільмери.

28

Се болить нам те, що не могли повернутися назад

і повернути гради наші, щоб тяготи наші присікти.

І те сказав їм князь Бравелен:

«Подайте допомогу град градові і тримайте воїв своїх.

Хай зберігають вони силу Русі як єдину грозу ворогам і

так се».

Нам жмудь розповіла про готів,

які з Детеріхом пішли на північ і там у жмудів

повернули на південь.

І се пішли на римлян, і там билися з легіонами, і брали

ругу велику од них.

І се вторглися до землі їхньої.

Ї се Детеріх убитий був од укрів.

І се готи тії богам противні, і ті ізпололи їх.

Се міста наші суть сірі…

А старші родичі наші не вибирали іних для себе,

аби ними правили, а самі йшли до інших.

І варто розповісти про те і потручати на несподівану тружду.

1 се страждали за тими і сльози лили за ними.

Б'є крилами Мати наша Слава

і говорить нам о труднім часі засухи і мору худоби.

І се знаємо, як сказано од праотців, що кієльци

допомогли їм.

І се бо пішли до них, і так були сто років при їхній

допомозі;

те ж знаємо і про ілмів, тобто іллерів; ми ж родичі.

І се роду рожениць імена до серця ввійдуть і захистять

нас од ворогів.

Се бо впали нині (на коліна) і молили богів про

заступництво наше; і те було.

Тако бо Ясна є за нас.

І се повели отців наших крізь гори і степи мимо готів.

І се Дону пили; мали ту ріку як нашу, бо пролили кров

нашу на землю.

І та є руська земля і буде руська.

Се бо русичі, маємо згідно з промислом небесним про нас.

І се творимо труд наш о житьбі.

І се жмудь каже нам, що прийде до нас

і підтримає нас проти ворогів наших;

коритися бо не повинні нікому.

То було сказано вам, і те я казав, що помогли у боротьбі

руській проти ворогів моїх і ваших.

І се в трудний час наш не берегли себе і йдемо вмирати

за рід наш.

І се огидний Яма жре убитих.

І се ворони виїдають очі їхні,

І се трава росте крізь щелепи їхні.

І те бачити не могли, бо билися до гори і землі і силою

нашою,

аби не бути в неволі біля рала їхнього,

щоб, як коні, тягнути на оранці їхній і жнива їхні вінити;

щоб хліб наш їли, а ми їли землю.

І шиї наші не повинні долі схиляти до землі.

І се боги наші долають ворогів наших і зламають хребти

їхні,

щоб не могли посягати на зв'язки наші,

тягти жінок і дітей наших на торги

і там лишати еланам і грекам за прикраси срібні і золоті.

Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю.

І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець.

І багато разів тремтіли,

і небесних воїв убоялися.

І се б то є знаменним, що біля Дніпра проквітла лоза взимку.

І се Купало покаже для нас знамення на перемогу над

ворогами,

і те маємо творити.

Се б то Мар іде на них і Мор.

Се двоє тих візьмуть сили їхні і змечуть їх під мечі наші.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: