Роксоляна – Осип Назарук

Повторяла слова учителя без ніякого заміру і з повною вірою, що султан уже має найлюбішу жінку, котра називається Місафір. А слова учителя, що та жінка зробила і багато лиха, пропустила, щоб не вразити падишаха.

Молодий Сулейман зачав слухати з великою увагою. Не тільки зміст її слів зацікавив його, але й свобідна форма і вже перший акорд її, перші два слова. Хоч люде се такі єства, що якби їх було тільки трьох на світі, то оден з них був би їх головою, то все-таки в кождім, без виїмку, є природне бажання бодай ілюзії рівності. Має се бажання і цар, і жебрак, і велетень, і дитина, бо се прояв вічної правди про рівність всіх перед обличчям Бога.

Султан не чув довкруги себе атмосфери рівності, хіба при одній своїй матері, і тому з великою приємністю вчув від служниці слова:

— Будь чемний!

Але коли вона скінчила, з тим більшим захопленням заатакував її, кажучи:

— Не маю найлюбішої жінки! Хіба, може, буду мати…

Не могла догадатися, чи знає він передання, які оповідали про нього. Але якийсь внутрішній стрим не радив їй питати про се.

Опиралася постійно дальше.

Опиралася — аж поки від укритої в мурах Брами яничарів не залунали надзвичайні молитви улемів[35][35]. Бо в круговороті часу наближався великий день Османської держави, в котрій її військо вдерлося в столицю греків.

І турецькі улеми молилися досвіта.

Султан, хоч збурений був до самого дна, переміг себе. Встав, засоромлений, і пішов сповнити обов'язок молитви.

Настуня глибоко відітхнула, відпочила й упорядкувала волосся та одяг на собі. А як виходила з наріжного будуару зі спущеними вниз очима, срібні звізди Косарі на небі піднялися високо над стрункими мінаретами Стамбула — й низенько кланялись чорні євнухи молодій служниці в султанській палаті…

IX

І ЗАЧАЛАСЯ БОРОТЬБА НЕВОЛЬНИЦ! З ПАНОМ ТРЬОХ ЧАСТЕЙ СВІТУ

Вислід кождої боротьби непевний…

Для того в жаднім положенню не трать

надії, що виграєш.

І

До краю збентежена несподіваним знакомством з найвищою особою на всім Сході, вертала Настя до своєї службової кімнатки. По дорозі, мов крізь мряку, запримічувала, як низенько кланялись їй ті самі слуги і навіть достойники гарему, які перед тим не звертали на неї ніякої зваги, навіть наказуючи їй щось — так, якби говорили “вйо” до коняки…

Відповідала на низенькі поклони, але майже незначно, бо ще в своїм почуванню із-за напрасної зміни свого становища не могла мати певності, чи ті поклони не кпини, не глум і не шутка гаремової служби,— хоч розум говорив їй, що ні.

Весь час, як ішла коридорами гаремліку, мала вражіння, що весь гарем не спить і не спав сеї ночі ні хвилинки. Раз у раз ніби припадкове відхилялися котари й занавіси кімнат і будуарів по обох боках коридорів та виглядали з них сильно зацікавлені обличчя то її товаришок-невольниць, то одалісок у дорогих шатах, то навіть жінок султанських. Останнім кланялася по припису, як перед тим. Чула на собі погляди їх здивованих очей — то повні цікавості й зависті, то навіть нетаеної ненависті… І чула, як гарячка підходила їй до очей. І чула роздразнення в кождім нерві. А передовсім — збентеження. Не знала, як іти, що робити з власними руками, як держати голову. Так ішла, мов між двома рядами огн'в і різок. Насилу здержувала слези в очах.

А як знайшлася перед входом до своєї службової кімнатки, побачила самого Кізляр-агу з ранзі великого везира з трьома групами гаремових слуг: в одній стояло окремо кілька євнухів з лектикою, в другій кілька білих, а в третій — чорних невольниць з зовсім іншого крила гарему, бо не знала нікого з них.

Мимохіть склонилася перед Кізляр-агою. Але він поклонився їй ще нижче і сказав до неї: “О, хатун!”[36][36]. А разом з ним глибоко вклонилися перед нею всі три групи гаремових слуг.

Знала, що титул “хатун” не належався їй, бо була невольницею і щодо увільнення треба було формального акту. Знов мала легке вражіння глуму. Але Кізляр-ага, чоловік серйозний, промовив до неї поважно:

— Благословенне хай буде ім'я твое, хатун, і нехай Аллаг внесе через тебе добро і ласку свою в ясний дім падишаха! Отеє слуги твої! А зараз запровадимо тебе до твого будуару, бо не годиться, щоб ти оставала в малій кімнатці хочби хвилю довше від часу, коли взяв тебе за руку великий султан Османів.

Рухом руки показав закриту лектику на знак, що може всідати. Збентежена в найвищій мірі, звернулася Настя мовчки по свої убогі річі. Але Кізляр-ага вмить додумався того і сказав:

— Всі твої річі, хатун, вже в лектиці…

Рада була всісти в неї, щоб укритися перед очима здовж коридорів. Але якийсь дивний сором вчерашньої невольниці відпихав її від шовкових занавіс лектики. Воліла вже йти, ніж датися нести.

Пішла в товпі євнухів довгими коридорами гаремліку в товаристві Кізляр-аги, вся запаленіла на обличчі. Не пам'ятала опісля нічого, що бачила по дорозі. Пригадувала собі тільки, що перед відходом хотіла ще попрощатися зі своєю панею, котра не була для неї зла. Але досвідчений Кізляр-ага і сего доміркувався та й шепнув їй:

— Наилучше іншим разом…

Коли знайшлася в призначенім для себе будуарі, глибоко відітхнула і кинула оком на ряд своїх кімнат. Були ще краще уряджені, ніж у її дотеперішньої пані. Чудовий запах ладану нісся злегка по них. Подумала, що завдячує все те тільки довгій розмові з падишахом, а може, його збуреному по відході виглядові, котрий мусіла запримітити служба.

— Коли сі кімнати не сподобаються тобі, о хатун, можеш одержати інші,— сказав поважно Кізляр-ага.

— О, се прекрасно дібрані кімнати,— відповіла і глянула у вікно. Там уже сіріло, і зачиналося лящіння ранніх птиць у садах сераю.

— Спасибіг за перше добре слово, хатун! — сказав задоволений достойник.— Маю добру волю старатися, щоб задоволені були завше уподобання твої.

Дав знак євнухам і слугам — і всі вийшли, за виїмком двох невольниць, призначених до розбирання нової пані. Опісля сам серед уклонів і бажань вийшов з будуару.

Одна біла й одна чорна невольниці заметушились і принесли своїй пані нічний одяг. Але Настя була така втомлена переживаннями сеї ночі, що не хотіла зміняти одягу. Сказавши їм, щоб вийшли, сама скинула з себе свій верхній одяг, і в невольницькій сорочці поклалася на чудовий перський диван, і затягнула над собою прекрасну котару з Кашміру.

Щойно тепер почулася лучше.

Відітхнула кілька разів глибоко і примкнула повіки. Але заснути не могла. Кров, мов молотками, стукала їй у висках, а перед очима повторялися картини подій, які пережила від вчера,— від хвилі, коли муедзини скінчили співати п'ятий азан на вежах струнких мінаретів.

“Десь тепер, може, дзвонять на утренню в Рогатині”,— подумала і клякла на м'ягкім дивані. Схилилася так, що головою діткнула його, закрила обличчя обома руками і розплакалася в молитві до Бога свого. Мала певність, що Бог вислухав її молитви в ніч перед проданням її на Авретбазарі і що дасть їй через знакомство з султаном можність повернути додому. Горячо дякувала Богу.

Потому втома зробила своє, і сон зморив її.

А в часі, коли вона, плачучи, молилася, до найдальших крил і кімнат гарему дійшла вже дивна вістка, що, напевно, справдиться старе передання турків і при десятім падишаху Османів царствувати буде могутня султанка Місафір…

II

Настуня пробудилася по короткім сні і скоро зірвалася з дивану. Хвилинку стояла перед ложем, протираючи очі, бо думала, що спить…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: