Подібним феноменом, який сильно дідав на відомого з твердосіі характеру султана Сулеймана Великого, була, очевидно, й одинока його жінка Роксоляна, котра задержала вплив т нього аж до своєї смерті. Навіть коли з віком зів'яла вже давня краса її й вороги її впливу хотіли підсунути Сулейманові молоду прегарну дівчину та й уже привели її до палати султана,— Роксоляна спротивилася тому. Султан піддався її волі й не приняв молодої дівчини. Так обстояла вона до кінця моногамічне подружжя своєї країни, всупереч звичаям народу мужа свого. Надзвичайно драматичні і високо трагічні події з її дальшого життя зломали її передвчасно: вона померлії, зуживши сили надмірним проявом своєї енергії та гризотою із-за своїх синів. Наскільки відбилося на її душі і здоровлю відступство від віри батьків, трудно виробити собі поняття. Але що й се му сіло з літами ділати на неї — в тих часах ще дуже твердої віри, особливо на Сході,— не підлягає сумніву. Все те могло б бути предметом окремої праці про ту дуже цікаву й визначну жінку.
Тут треба ще підчеркнути, що між ріжинми реляціями про походження Роксоляни не конче мусить бути суперечність. Напр [иклад], коли Гославський пише, що Роксоляна родом з Чемеровець, а гурки казали польському послові Твардовському, що вона походила з Рогатина,— то правдою може бути одно і друге. Бо уродитися вона могла в Чемерівцях, а виростала в Рогатині, куди перенісся батько. Родина ж її могла походити зі Стрийщини (Самбірщини), як твердять інші. На всякни випадок, походила вона з української землі, й, може, колись устійнять точно, з котрої саме місцевості. При тім хибно було б уважати польськими або московськими студії таких письменників, котрі походили з України, а писали по-польськи чи по-ро-сійськи. Такі праці, очевидно, належаїь до українського письменства, все одно в якій мові вони писані. Бо територія (земля) рішає в першій мірі про приналежність людини, а тим самим і про її духа та творчість. Про се у культурних народів нема вже ніякого сумніву, і, наприклад, американцям і на думку не прийде уважати не-американцем людину, котра уродилася па американській землі, хоч би ту людину навіть зараз по уродженню вивезли, напр [иклад], до Польщі й вона була там довгі літа. Так само дивиться на всіх уроженців своєї землі кождий культурний нарід. Мова — се річ, яку можна основне забути й основне навчитися. Тому мова зовсім не рішає про те, хто куди належить. Так само не рішає т. зв. кров, бо нема найменшої контролі, чия кров українська, а чия неукраїнська. Головна річ — се територія, земля, котра згодом асимілює навіть дійсного чужинця до більшості населення даної землі, коли та більшість проявить у собі потрібний порядок і культуру. А коли не проявить того, то згодом з'асимілюють на її власній землі. І годі вся творчість її дітей буде зарахована без апеляції до творчості інших лігераіур і культур, як підрядна частинка їх, хочби у творчості тої незорганізованоі людності були не знати які гарні іскри й огні та й індивідуальності такої величі, яку проявила Роксоляна. Живемо в часі переломовім, коли важиться, власне, наша доля. Коли потрафимо при помочі твердої моралі, ясної ідеї й дисципліни приготовитися до здобуття своєї держави, будемо колись становиш окрему силу. А як пустим вереском і руйництвом зруйнуємо в народі всяку пошану до свого Авторитету,— тоді і вся наша творчість, і всі пам'ятки по ній увійдуть у склад чужих культур і чужих пам'яіок тих народів, котрі перевищать нас пошаною для своїх Авторитетів і тому загорнуть настало нашу землю. Се сталося вже з не одним народом і з не одною землею.
Вкінці почуваюся до обов'язку зложити найщирішу подяку за пересилання наукових книгзбібліотек Наукового Товариства імені Шевченка, університетської й Оссолінеум у Львові, котрі потрібні були до опанування матеріялу для виконання сеі праці, та за вказівки при вишуканню потрібних книг і мап до історії турків і кримського Манату з бібліотек у Відні — двом особам, котрі тепер знаходяться на большевицькій території і котрі, коли б я назвав їх імена, могли б там мати прикрості, навіть за колишні “взаємини з контрреволюціонерами”.
Румілі — турецьке слово — Рум-ілі — край римлян або византійців, котрі називали себе ромеї, а не византійці і не греки. “Румілі” — се була європейська територія Туреччини (з виїмком Албанії, Босни й Мореї), під одним беглербегом, що резидува” звичайно в Софії. (Т. зв. Східну Румелію виділено щойно в 1878 р., вона мала 32 594 км і столицю Філіпополь). Румілі не треба мішати з Ромунією.
Селямлік — турецьке слово, утворене правдоподібно від арабського “селям” (мир, спасения, привіт). Перше його значіння — авдієнція, послухання, нарада, дальше: кімната і палата, доступна тільки для мужчин, в котрій відбуваються приняття й ділові наради. Слово “селямлік” мало ще і локальне, стамбульське значіння, а саме: означало воно торжественну їзду султана в п'ятницю до мощеї з військовою парадою.
Анатолі, або Анадолі — турецьке означення Малої Азії. Слово се походить від грецького “анатолє” — вихід, ранок, відси “країна Сходу”, розуміється сонця.
Султанка — такого поняття турки не знали, у них була тільки жінка султана. В повісті уживав я слова “султанка” в приміненню до Роксоляни. котра була виїмково впливова жінка султана.
РОДОВІД СУЛЕЙМАНА ВЕЛИКОГО
1. СУЛЕЙМАН 1 помер 1231
2. ЕРТОГРУЛ 1231 — 1288
3. ОСМАН[107][107] 1288 — 1326
4. УРХАН 1326 — 1359
5. МУРАД І 1359 — 1389
6. БАЯЗЕД I 1389 — 1402
7. МАГОМЕД І 1403 — 1421
8. МУРАД II 1421 — 1451
9. МАГОМЕД ІІ 1451 — 1481
10. БАЯЗЕД ІІ 1481 — 1512
11. СЕЛІМ І 1512 — 1520
12. СУЛЕЙМАН ВЕЛИКИЙ 1520 — 1566
Повість сю писано в часі великої війни і революції, ни Україні й на еміграції, у Львові, в Кам'янці на Поділлі, у Благодатній чи Херсонщині. у Відні й Філадельфії в Америці, в pp. 1918— 1926, у значних відступах бурливого часу, разом з іншою історичною, ще не печатаною повістю “Проти орд Джінгісхана”, а перероблено у Львові в pp. 1927—1929.
[1][1] Автентичний опис обіду.— Тут і далі приміт. Автори.
[2][2] Meatus Tartans, Via Nigra, по-турецьки Керван Йолі Шлях сен мав ще й інші імена так у нашого народу, як і в чужих.
[3][3] Автентичне повір'я нашого народу про татар.
[4][4] 3 оглядів естетичних не подаємо тут описів іще далеко гірших знущань над полоненими, котрі стверджують автентичні жерела очевидців.
[5][5] Вірменський оклик.
[6][6] Дефтердар — генеральний поборець податків. Дефтердарів було рівно часно більше Були се дуже впливові люде.
[7][7] Кафа, тепер Феодозія, де тоді продавали невольників і невольниць на великих торговицях.
[8][8] Автентичне, як і інші описи з недолі невольниць на Сході.
[9][9] Автентичне.
[10][10] Розуміється, тільки Бог Аллаї
[11][11] Везир — міністр. Великий везир — премієр міністрів
[12][12] Селім І. (Батько Сулеймана Великого) — знаний в турецькій історії під іменем: “Грізний” і “Жорстокий”. Уже батько .Селіма Баязед пустошив українські землі аж поза Самбір і Перемишль. А Селім побідив Персію та загорнув Сирію і Єгипет, де на його приказ утопили турки в Нілі 20 000 полонених мамелюків. Селім поводився жорстоко і з найближчими родичами. Помер наглою смертю в подорожі 1520 р.
[13][13] Аллагу Акбар! — Боже всемогучий!
[14][14] Історичні дані про Сулеймана і рід його: Сулейман В. царствував 46 літ (1520—1566). Скоро по вступлению па престол пішов війною проти Угорщини і показався відразу грізним сусідом християнського світу та дуже здібним вождом. Він здобув Білгород над Дунаєм та всі околичні замки, скрізь витинаючи впень залоги, подібно як його батько. Папа Лев Х голосив раз у раз круціяти проти нього. В рік опісля обляг Сулейман в силі 300 воєнних кораблів зі 100 000 війська остров Родос і здобув його від Лицарів св Іоанна (відомих опісля під іменем Мальтанських) по тяжкій 5-місячній облозі, признавши їм за хоробрість почесну капітуляцію (вони боронилися поки їм стало пороху). В другім поході проти Угорщини побив її короля Люд-вика II під Могачем і страшно знищив угорську армію та весь край здовж Дунаю.. В р. 1529 пішов війною проти Австрії, обступив Відень і довго бив у ту кріпость з 300 гармат. В тім поході товаришила йому його жінка Роксоляна. Золоті намети її стояли в селі Сіммсрінгу. (Тепер ХІ округ Відня). Вдоволився потому щорічним гарачом від Фердинанда в сумі 100 000 золотих дукатів. Опісля пустошив береги Італії. Армію мав поверх півміліонову і 15 000 гвардії яничарів дуже здисциплінопаних. Доходи його виносили коло 500 мілюнів аспрів річно. Силі його не було рівні в цілім тодішнім світі. Був твердого характеру, відважний, робучий, розумний і справедливий, раз даного слова все вірно додержував. Любив молитву (сам укладав побожні псальми), лови і війну. Се перший монарх нових часів, що з державної каси виплачував постійні значні платні ученим, поетам і артистам. Росту був високого, рухи мав поважні, вираз обличчя дивно лагідний, в поведению самостійний. Не підлягав нікому, опріч своєї жінки Роксоляни, “невольниці з руської країни”, з котрою жив у моногамії — одинокий зі всіх султанів. Але тій одній улягав страшно. Під впливом її тонкої хитрості казав на своїх очах удусити дорослого і здібного, первородного сина свого від першої жінки, Мустафу — в переконанню, що він “заговірщик”, хоч той був невинний. Цілі полки турецького війська так плакали на похороні Мустафи, аж заходилися з плачу. Убиття сина було одиноким поганим ділом найбільшого законодавця Турків-Османів. Але й воно було доконане в добрій вірі, що карає руїнника права і держави. Сулейман помер у глибокій старості, переживши всіх своїх ворогів й улюблену жінку Роксоляну, котру любив аж до її смерті. Вона осягнула свою ціль: забезпечила трон султанів свому синові Селімові II. Але ще побачила на нім палець Божий як на престоло-насліднику: він розпився (Селім Софт — п'яниця). Від нього зачалася руїна сильної держави Османів. Син Сулеймана і Роксоляни, Селім II царсівував несповна 9 літ (1566—1574) і помер з надмірного пиянсіва и уживання життя, оставивши 10 синів. По нім царствував 22 роки внук Роксоляни Мурад III (1574—1595), чоловік людський, але слабої волі, яку одідичив по батьку-алкоголіку. Бачачи се й побоюючись замішань у державі, рада улемів постановила для забезпечення кдиновласія перевести безоглядно стару, але жорстоку засаду турків: вимордувати всіх братів султана. 18 годин опирався їй у диспуті султан Мурад III, вкінці уляг зі слезами в очах і начальникові німої сторожі подав своєю рукою 9 хусток, щоб удусила ного 9 братів, що й сталося. По нім царствували дальші потомки: Магомет III (1595—1603), Ахмед І (1603—1617) і т. д. Ні оден не осягнув уже могутності Сулеймана, але сприт їх прабабки проявився ще не раз у її потомстві.
[15][15] Невольники Порти, яничари й сіпаги, солдатеска.
[16][16] “Гріш на ячмінь” з доходів державних дібр.
[17][17] Т зв. “Гріш заслони”, уділюваний султанським жінкам і одаліскам.
[18][18] Слово двоякого значіння- “Гість, чужинка” і “Дуже шанована”.
[19][19] Рання зоря й утрення молитва.
[20][20] T. зв. чорний камінь Авраама, після передання ужитий на фундамент наисвятішої святині мусульман серед арабської пустині.
[21][21] Християнах.
[22][22] Призначіння.
[23][23] Авретбамір — жіноча торговиця, на котрій продавали невольниць.
[24][24] Царгород, Византія, Константинополь, по-турецьки Істамбул (або Стамбул), одно з найкращих міст на землі. Турки здобули його від сварливих византійців раненько, дня 29 мая, 1453 р. за Сулейманового предка Магомета ІІ.
[25][25] Каравелі — кораблі без чердаків.
[26][26] Святий місяць посту мослемів, дев'ятий місяць в їх році.
[27][27] Ага — генерал, або високий достойник на султанськім дворі. Генерали мали титул зовнішніх агів, високі достойники сераю — внутрішніх агія. З внутрішніх агів найвищі були: Капу-Ага (майстер церемоній і завідатель двора) та Кізляр-Ага (управитель гарему султана). Перший був білий євнух, другий начальник чорних євнухів.
[28][28] Серай — комплекс султанських палат, взагалі резиденція султана.
[29][29] Висока брама, звана Царською (в напрямі Гагіі Софії); на ній застромлювано голови страчених достойників і злочинців.
[30][30] “Кімната Катів” — внутрі т. зв. Середньої Брами, біля Площі яничарів, з двома воротами. Там схоплювали везнрів і пашів, що попали в -неласку султана, в хвилі, коли перейшли перші ворота. Других уже відчинити не могли. Всередині їх замучувала на смерть німа сторожа.
[31][31] Безпосередня ксровниця гарему, яка одержувала се місце тільки після довгої служби.
[32][32] Поклик до молитви.
[33][33] Брама щастя (гарем).
[34][34] Радісна русинка.
[35][35] Учені в державних і церковних науках, котрі у мусульман були в тих часах нерозлучні (ВЗахідніиСвропіт зв Відродження, котре в дійсності було скептичне и навіть атеїстичне, розбило вже було ту лучність і доводило до крайнього зіпсуття суспільності) Улеми могли не бути священиками, але часто священики бували улемами.
[36][36] Хатун — пані.
[37][37] Учений (улем), що по скінченню 10 наук вчився ще найменше 7 літ.
[38][38] Імами — духовні, що завідували мечетами (святинями мусульман), виконували треби й читали спільні молитви. Вони мусіли мати богословську освіту і затвердження влади. Відзнаки їх в одіжі; білий турбан і білі рукави.
[39][39] Хатіби — духовні, що мали обов'язок проводити (целебрувати) богослужения у п'ятниці, читати молитви й виголошувати перед тим мови (“хутба” або “хатба”). Хатіби мали обов'язок “хутби” не тільки в п'ятниці, але і в інші свята.
[40][40] Кухня для убогих.
[41][41] Лічниця.
[42][42] Купелевий дім.
[43][43] Школи для хлопців.
[44][44] Бібліотека.
[45][45] Дім для божевільних.
[46][46] Блющ.
[47][47] Грузія.
[48][48] Се оповідання, як і дальше, взято з прегарних легенд святоафонських.
[49][49] 1147р.
[50][50] Європи.— На Афоні відпочивай Олександр Великий, найбільший завойовник старинного світу, котрий на схід сонця дійшов побідно дальше, ніж Сулейман Великий, бо аж до Індій.
[51][51] “Весільний дар для знайди з Чорного Шляху”.— “Калим” був дар, який наречений складав батькам дівчини. “Калим” у монгольських народів був влас гиво ціною купна дівчини. В давніх часах виносив найменше 27 кобил або 2 кобили і 5 верблюдів. У пізніших часах заступали се дорогоцінні річі, відповідно до стану і майна нареченого, та помалу ставали не то віном, не то приданим дівчини.
[52][52] Селямлік — прийомні кімнати султана.
[53][53] Авентичне.
[54][54] Формула, якою приймається магометанську віру.
[55][55] Тими словами Коран постійно означає невольниць.
[56][56] Розділ.
[57][57] Автентичне. Та жінка Сулеймана не носила заслони і навіть давалася портретувати чужим малярам.
[58][58] Замкнені ніші в мусульманських святинях, де привагні люде складали золото і клейноди на переховання (так звані аменети). Навіть найбільші деспоти не важилися конфіскувати і их у святинях зложених дорогоцінностей.
[59][59] Нессараг — християн.
[60][60] Стара турецька вага: 400 діргем ішло тоді на одну окку, котра рівнялася теперішнім 1284 кг. Одначе, іі ваги були при ріжних предметах ріжні, хоч назви мали ті самі. 100 окка — 1 кантар. Дві останні турецькі назви уживані ще досі в галицьких місточках ремісниками, хоч в інакшім значінню.
[61][61] 12 січня.
[62][62] Дервіші — магометанські монахи. Щойно від 12 століття жили вони також у монастирях. Переважно знали вони ріжні ремесла й доводили в них до майстерства. Дивними танцями вправляли вони себе в містичну вдумчивість і заглиблення в Бозі. Мандруючі дервіші переходили всі краї ісламські як проповідники або жебраки. Вони мали й великий політичний вплив.
[63][63] 29 мая.
[64][64] Автентичне.
[65][65] Менажерія.
[66][66] 50 аспрів— 1 дукат.
[67][67] Омар Кгаіям — висококультурний перський поет, учений і філософ, реформатор східного календаря. Уродився в половині XI століття як син ремісника, ткача наметів, у місті Нішапур, в країні Хоразан, славній своєю пшеницею, шовком і виробами з вовни та копальнями туркусів і малахіту. Був • скептиком і песимістом, але згодом осягнув радісний світогляд, опертий на вірі в ласку Божу. Так званим рубайятом (коротким чотиристихом) висказував найглибші думки в гарній і милій формі, й був улюбленим поетом мусульманської аристократії духу на всім Сході. В зеніті турецької влади за Сулеймака сей поет і перська культура взагалі були високо цінені. Цікаво, що сей поет і тепер, в часі зеніту великобританської влади, також високо цінений англійською аристократією, про що свідчать нові переклади і студії над ним.
[68][68] “Царю двох частей світу і володарю двох морів, стороже двох святих міст (Мекки і Медини), пане трьох престольних городів (Константинополя, Адріянополя і Брусси) і Каіра могутнього, і Дамаска, як рай прекрасного, і величавого Галебу і Білгорода — дому святої війни і (Багдада) — дому спасения й побіди!” (Се оден з титулів султана в тих часах).
[69][69] Призначення, якого — по віруванням мусульман — не можна нічим відвернути від себе. В нашім народі є зовсім подібне повір'я про “долю”, котрої “ні обійти, ні конем об'їхати не можна”.
[70][70] Міграб — ніша, в якій лежить свята книга, Коран; се головний вівтар мусульманської святині.
[71][71] Мінбер — підвищення, з якого хатіб щоп'ятниці голосить право верховладства ісламу.
[72][72] Хатіб—святочний проповідник. У мусульман святочний день п'ятниця.
[73][73] Максура — емпора, в якій султан слухає богослужения.
[74][74] Меджід — місце молитви, по-еспанськи “mezquito”, з чого перекручено “мошея”.
[75][75] Цю святиню Роксоляни в Царгороді будував Сулейман сім літ і видав на неї сімсот тисяч дукатів. На ті часи — величезна сума. Се найбільша мошея в Царгороді, небагато менша від великанського храму святої Софії.
[76][76] Гамом — лазня.
[77][77] Бог всемогучий! Нема Бога, лиш Аллаг! А Магомет Пророк Божий! Спішіть на молитву!.. Спішіть на молитву!.. Спішіть на молитву!
[78][78] Лист султанки Роксоляни до польського короля, в котрім є згадка про ті, в наших часах дивні, а тоді модні дари (разом з іншими листами), оповіщений в оригіналі у “Kwartalniky historycznym”.
[79][79] Автентичне. Так і представлений Сулейман у славній галереї воскових подоб султанів. Подоби всіх інших султанів прибрані в найдорожчі одяги і клейноди — з виїмком подоби Сулеймана В.
[80][80] Бін-Бір-Дірек (“Цистерна Тисячі й Одної Колюмн”), крита студня в Царгороді з величавим басейном, величини церкви Нотр Дам у Парижі, сегодня вже висла. Дах її на 16 рядах колюмн.
[81][81] Єні-Батан-Серай (“Запавшася Підземна Палата”). Була се також величава цистерна в Царгороді, збудована ще византійським царем Юстиніяном (на 1000 літ перед Сулейманом). Дах тої цистерни опирався на 336 мармурових колюмнах, на 6 м. високих, уставлених симетрично в 26 рядах. Поміж тими колюмнами тихо пливала лодка по басейні води об'єму близько 10км(140х70м.).
[82][82] У вересні 1529 (перша облога Відня). Діялося се в 37 літ по випертю мусульман з Гранади в Еспанії, котрі там мали гарну державу від року 1238 до р.1492.
[83][83] Тоді село, тепер XI округ Відня.
[84][84] Мудшагіди — мусульманські борці за віру, учасники святої війни Джігаду.
[85][85] Дев'ята сура Корану, вірш 41.
[86][86] Слідуючі описи взяті зі старих і нових описів очевидців тих околиць.
[87][87] Так призначено. Дослівно: так написано.
[88][88] Джебсль І арун.
[89][89] Постій біля джерела Невольників.
[90][90] Місто Пророка. Магомет уродився в Мецці, одначе в Медині знайшов притулок у найтяжчій хвилі свого життя, коли його прогнано з родинного міста. Тому в Медині знаходиться гріб його, хоч Мекка із-за Кааби — се найсвятіше місто мослемів. (Третє в них щодо святості місто — Єрусалим, званий Ель-Кудс — Святий). Правовірний мусульманин згадував Мекку й гріб Магомета немов опчим віддихом, хоч вони досить далекі від себе.
[91][91] Дому молитви.
[92][92] Авіентичне повір'я мусульман.
[93][93] Подвійну дектику.
[94][94] Дім Бога, манни Каао*. Се великий гранчак, 12 метрів довгий, 10 широкий, 15 високий. Будову цю по ісламським легендам мав побудуваїи іце праотець Авраам зі сином Ізмаїлом (від жінки Агар), родоначальником мослемів.
[95][95] Садж — рифмована проза, дуже старий спосіб висловлювання думок в Арабії та на всім Сході.
[96][96] Гікгма — прислів'я мудрості.
[97][97] Тифсір — пояснення Корану.
[98][98] Фікг — практичні релігійні приписи.
[99][99] Гадіт — вискази Пророка Магомета, передані традицією, та взагалі традиція. (В більшескладових словах наголос на останнім складі).
[100][100] Баійрам — турецький Великдень.
[101][101] Автентичне Коли султанка Роксоляна зачала в'янути в красі своїй, ворожа їй партія вишукала найкращу молоденьку дівчину й привела її до палати Сулеймана, щоб подарувати йому. Роксоляна довідалася про се і положилася на порозі палати, щоб не допустити суперниці. Коли про се повідомлено Сулеймана, він, вірний раз даному слову, заявив, що поки живе його жінка Роксоляна, не прийме жадної іншої. І додержав свого слова до кінця.
[102][102] Єрусалим, по-турецьки Мутесаріфлік, по-єврейськи Єрушалаїм, по-арабськи Ель-Кудс (Святий). Найдавніша його назва, відома з асирійських клинових надписів, Урсаліма.
[103][103] Селім, син Роксолянн, ставши султаном, дійсно подарував жидам Мур Плачу.
[104][104] A owaz to Roksolanka
Co to trzesla calym Wschodem,
Byle nasza Podolanka
Z Czemerowiec rodem.
М. Goslawski, “Podole” (II
[105][105] Мається на увазі Страсбург.— (Ред.).
[106][106] Мається на увазі Мюнхен.— (Ред.).
[107][107] Османа уважають властивим основником могутності Туреччини. Від нього й почесна назва турків — османе. Від нього й рахують ряд властивих турецьких володарів і Сулейман Великий знаний під іменем десятого султана, рахуючи від Османа.