Присвячую українським дівчатам сю працю про велику українку, що блистіла умом і веселістю, безоглядністю й милосердям, кров'ю і перлами. Присвячую на те, щоб вони навіть у найтяжчих хвилях свого народу і своїх не тратили бодрості духу і були підпорою своїх мужів і синів та діяльними одиницями свого народу,— передовсім опанувавши якусь працю і полюбивши її. Тільки таким способом можна доконати діла. Але воно, хоч доконане, не приносить добра, коли людина тратить у душі своїй вічний ідеал Божий і ломить постанови його. Я не доказую сего в сій повісті. Я тільки стверджую сей правдивий факт, ілюстрований дивним життям великої султанки, котра своїм гріхом розпочала розвал могутньої світової держави. Розвал той ішов уже нестримно аж до наших днів… Впливи — українські, східні, византійські, західні, ренесансові й інші — сплітаються в барвистий килим тла, по якім, мов світла комета, перелетіла Роксоляна, той український Одіссей в жіночій сукні. Се тло тим трудніше представити, що ні у нас, ні в інших народів нема досі ні одної праці про синтезу тих чинників, як вони сплелися в тім часі на Сході. Бодай ні мені, ні тим, з котрими я говорив про ті часи, невідома ні одна така праця. Нехай же ся перша спроба — вжитися в ті часи заохотить письменників будучих поколінь української нації краще і лучше представити ту епоху й найвеличнішу постать її, яка століттями звертатиме увагу на себе. Бо, ставши своєю красою жінкою султана, виключно своїм блискучим умом і волею стала вона необмеженою панею двора і великої держави. Була безоглядна, як її час. Але серце мала добре і скарбів свого мужа часто уживала на зменшення людського терпіння. Була благородна, скромна і велика, мимо своїх гріхів, котрі тяжко спокутувала сама і її потомство.
Для тих, що зацікавляться особою Роксоляни, подаю тут деякі найбільш доступні жерела про неї:
1) Hammer: Geschichle des Osmanischen Reiches, groesstenteils aus bisher unbenuetzten Handschriften und Archiven. Друге, поправлене, видання, Пешт, 1834. Головно Том ІІ-ий. (Але для пізнання Туреччини треба перечитати всі томи). Се величезний і дуже докладний твір німецького ученого. Історики інформували мене, що, хоч тому творові вже сто літ, то він все ще належить до найлучших.
2) Niemcewicz: Zbior pamiatek о dawnej Polsce. Warszawa, 1822. Том II.
3) Szajnocha: Sxkice historyczne. III.
4) Zegota Pauh: Starozytnosci galicyjskie, 1840. Він цитує в оригіналі реляцію венецького посла Петра Брагадіно про Роксоляну з 1526 p.: “questa domna di natione Rossa, giovine, non bella, ma grassiada…”
Те, що пише італійський (венецький) посол, котрий бачив Роксоляну як султанку, значить, що та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна. Та кождий має своє поняття про красу. Портрет Роксоляни, котрий знаходиться в пашім Національнім музеї у Львові, роботи італійського майстра, вказує, на мою думку, що вона була дуже гарна: дуже делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду,— така спокійна, що успокоюе навіть погляд на її портрет. Кромі сего прегарного портрета Роксоляни, бачив я ще оден, роботи німецького артиста, на котрім крісло її й буквально весь її одяг висаджені великими перлами. В нашім Національнім музеї є два її портрети
5) Польський посол Твардовський, який був у Царгороді в 1621 р., чув від турків, що Роксоляна походила з Рогатина. Інші вістки кажуть, що вона походила зі Стрийщини; Гославський пише, що з містечка Чемерівці на Поділлі[104][104]
Наша народна традиція, яку пригадую собі ще з діточих літ, в'яже її походження з Рогатином, що підтверджує привезене Твардовським свідоцтво турків, яким та їх султанка мусіла глибоко вбитися в пам'ять — з ріжних причин.
6) 3 белетристичних опрацьовань теми відома мені історична повість “Роксоляна, или Анастазія Лисовская”, печатана в “Подольских Епархиальных Ведомостях” з 1880 р., мала поема Старицької, печатана в Києві, й лібретто до опери Д. Січинського, печатане в Станиславові.
7) Кромі того, відомо мені, що в бібліотеці одного з італійських університетів знаходиться по-латинськи написана книжка про Роксоляну під заголовком “Roksolana uхог Suleimani”. Я робив усякі можливі заходи, щоб одержати ту книжку до перечитання, але мені не удалося. Звертаю увагу будучих наших письменників, що для докладного пізнання тої епохи і теми треба пізнати і сю працю.
Кромі згаданих тут праць, які я міг роздобути, користав я ще з ріжних інших історій східних держав, з описів подорожників, з докладних мап Стамбула і т. п. А шлях, котрим татаре гнали Роксоляну в ясир, відбув я в деякій частині возом в часі війни і приглядався, очевидно зміненій тепер, природі тих околиць. Кромі того, мав я в часі війни нагоду докладно оглянути Рогатин, церковцю св. Духа й околицю, бо недалеко відтам стояв довший час кіш українських січових стрільців, у якім я працював при його пресовій кватирі. Народне передання про Роксоляну, писана історія про неї й особисті вражіння з місць, па котрих вона перебувала, зложилися в моїм умі й уяві на сю працю.
9) До орієнтації в релігійних поглядах і почуваннях послужили мені м. і.: “Причинки до історії фільософії середньовіччя, тексти й розсліди”, видані професорами Баймгером зі Штрасбурга[105][105] й Гертлінгом з Мінхена[106][106], особливе том VI, часть 3: Д-ра Георга Грінвальда: “Історія доказів на істнування Бога в середньовіччу аж до кінця високої схоластики”, Мінхен, 1907.
10) Д-ра Марііна Вітмана: “Становище св. Томи з Аквіну до Авенцеброля (Ібн Гебіроля)”, Мінстер, 1900.
11) Проф. Рауля Ріхтерії: “Фільософія релігії”, Липськ, 1912.
12) Д-ра Е. Люца: “Психологія Бонавентури”, Мінстер, 1909.
13) До психології релігійних почувань взагалі — твір Віліяма Джемса “Релігійний досвід в його ріжноманітносіи, матеріяли і студії до психольогії и патольогії релігійного життя”, Лнпськ, 1907 (її німецькім перекладі).
14) Розуміється, уживав я також повного перекладу св письма мусульман — Корану й особливо цікавих турецьких приповідок, котрих назбирав значну скількість з ріжних творів.
15) 3 українських праць користав я з великої історії проф М. Грушевського, зі студій про старий Львів д-ра Ів. Крип'якевича, з іпорії Туреччини Кримського, з ріжних томів Записок Наук. Тов Шевченка у Львові і ін.
16) Святоафонські легенди взяв я з російських творів про монастирі на св. Афоні. Виписки з гих творів десь заподілися в моїх подорожах, тому не подаю їх заголовків.
Будучий автор, котрий схоче докладніше опанувати тему, мусітиме знати особливо перську мову, бо культура на султанськім дворі була в тім часі більше перська, ніж турецька й навіть арабська.
В галицько-руській бібліографії Еміліяна Левицького записано, що маємо ще невелику “політично-історичну” драму “Роксоляна”, печатану в Коломиї в 1869 р. (ст. 77), рецензія на неї була в 22 ч. львівської “Правди” з 1869 р. Але я, на жаль, не міг роздобути гої драми.
Про такі відомі твори, як Буркгарда, Хлендовського й інші, не згадую докладніше. Взагалі до сеї теми треба вжити також творів, що описують вчасніші або пізніші часи її епохи, бо вчасніші мали вже в собі зерна, які доспіли щойно за часів Роксоляни, а пізніші — се овочі тих зерен, які повставали в її часах.
Шо лучаються жінки, котрі до самої смерті ділають своєю красою,— про се свідчить відома історія славної тулузанки Павлі де Віньє, сучасниці Петрарки (1304 — 1374). Французькі й італійські письменники описують, що вона не могла вийти на вулицю, щоб зараз не почали збиратися товпи народу, зложені не тільки з молодих мужчин, але і зі старих та й навіть з дітей і жінок, котрі подивляли її красу. Доходило до того, що при її появі на вулиці комунікація в місті ставала неможлива й рада міста була приневолена заборонити їй виходити без заслони. Павля де Віньє згодилася на те. Але коли вістка про се розійшлася по Тулузі, товпа грозила явним бунтом за позбавлення її такого виду. Прийшло до нової постанови: гарна Павля мала два рази в тижні показуватися народові без заслони у вікні свого помешкання, а на місто виходити тільки в заслоні. Сучасні пишуть, що Павля де Віньє до смерті, котра наступила и глибокій старості, ділала ще на мужчин красою своєї постави і приємним видом.