Що було потім – Юрій Смолич

Почувши це, секретар Петрова, не виказуючи нічого й зберігаючи зовні спокій, негайно ж передала Коломійцеві записку, щоб він спитав Думбадзе, хто тут серед присутніх асистентів і аспірантів є члени партії та комсомольці. Вона пропонувала негайно утворити партійно-комсомольську групу, яка б одностайно взялася обстоювати пропозиції Сахно. В справі Чіпаріу, Ионеску та самого доктора Гальванеску й усіх пригод Сахно Петрова була поінформована зовсім докладно. Це їй першій все розповіла Сахно, приїхавши до Харкова. Це вона була головним інспіратором взаємин з головним інститутом експериментальної хірургії. Це вона відшукала серед комсомольців студента-медика Коломійця і доручила йому ведення цієї справи. Тепер вона мусила довести її до кінця. Треба було мобілізувати сили проти пасивного, зіпсованого надто широкою популярністю своєї галузі старшого асистента. Вона вирішила здійснювати це по партійній лінії.

А втім, підтримку вона несподівано дістала і від безпартійних. Доктор Івановський вдруге взяв собі слово і гостро виступив проти старшого колеги. Він сказав, що фантастичний доктор Гальванеску, як видно з розповіді товаришки Сахно, є надто реальний господар, поміщик і капіталіст. Що ж до його біоанатомічних шукань, то доктор Івановський знову підкреслив, що тут, власне, нічого нового не відкрито. Доктор Гальванеску переніс на людей той анатомічний досвід, який досі наукова хірургія досить широко застосовувала на тварияах, скажімо, – собаках. Виточування крові з собаки, насичування її рінгерлоківською рідиною, гальванізація цього трупа, а пізніше оживлення – факт, відомий кожному студентові останнього курсу. Застосувати ці здобутки на людях міг би кожний хірург. Але це не здійснено за браком матеріалу – людського матеріалу. Докторові Гальванеску пощастило – він дістав такий матеріал нечесним, злочинним шляхом.

– А нам, – закінчив доктор Івановський, – пощастило ще більше: ми маємо такий матеріал чесним шляхом.

Петрова не витримала і гучно зааплодувала. Проте вона зразу ж стихла й почервоніла: тут ніхто ніколи не аплодував. Це був не театр і не урочисті збори, а робота.

10

Власне, збори на цьому і закінчилися. Було висловлено дві протилежні думки. Їх мав тепер розсудити керівник кафедри, сам професор Трембовський. Це був загальний порядок ведення виробничих нарад.

Правда, старший асистент ще пробурмотів щось про те, що рінгерлоківська рідина, як відомо тому ж студентові останнього курсу, спроможна зберігати тканину нетлінною не довше як два-три тижні і що, отже, привезені трупи, як це зрозуміло тому ж студентові останнього курсу, вже давним-давно обернулися в звичайні заспиртовані музейні експонати, яким годі повернути життя, як тій собаці. І він запропонував одіслати їх до патолого-анатомічного музею, як зразки дуже вдалого способу спиртування й препарування трупів. Він не заперечував навіть, щоб цей спосіб препарування дослідити, вивчити й запропонувати нашим учбовим закладам, бо наші способи, як це відомо все тому ж студентові останнього курсу, надзвичайно недосконалі.

Треба сказати, що при всіх цих виступах і розмовах Коломієць почував себе надзвичайно неприємно. Він був тут, серед присутніх, єдиний студент медик останнього курсу, і тому всі ці посилання на адресу студента медика останнього курсу приймав на свій рахунок. Особливо ж неприємне було те, що справді, бувши студентом медиком останнього курсу, якому, як виявляється, належало знати багато чого – і про оживлення трупа собаки, і про властивості рінгерлоківської рідини, і про спроби препарування – нічого того, виявляється, він не знав. Він з докором подивився на бороду й окуляри старшого асистента, який висловлював ці закиди, але який сам же й читав у них в інституті лекції з хірургії от уже два роки, починаючи з третього курсу.

Нарешті професор Трембовський встав, і збори затихли, чекаючи його слова.

– Що ми маємо завтра в операційних? – запитав він секретаря дирекції інституту.

Секретар поглянув у свої записи.

– Шість операцій у великій операційній, дванадцять у малій, чотири в операційній ортопедичного відділу і чотири в операційній трансплантаційного відділу. День трудний. Операцій на десять процентів більше проти норми.

– Гм… – відкашляв професор і, подумавши трохи, розпатлав волосся. – А котра зараз година?

– Дві хвилини на одинадцяту, – відгукнулася сестра-стенографістка.

– Гм… – знову кашлянув професор і замислився.

Всі мовчали. Навіть Петрова не перешіптувалася з Коломійцем. Так минула хвилина. Професор залишив своє волосся й докінчив:

– У такому разі покличте чергову хірургічну сестру, і ходімте мити руки. Операцію ми розпочинаємо через п’ятнадцять хвилин.

Ще на кілька секунд після його слів стало тихо. Тільки й чути було, як глузливо хмикнув старший асистент. Але після кількох секунд, дарма що це не був ні театр, ані у очисті збори, а звичайна робота, – вдруге за цей день і, можливо, вперше від заснування цієї установи, – враз вибухли гучні оплески. Першою заплескала, знову не стримавшися, Петрова. Сахно й Коломієць дружно підтримали її. А до них приєдналися й доктор Івановський, Думбадзе та й більшість інших учасників наради.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

1

Я певний, дорогий читачу, що ви дужі й міцні і тілом, і духом. Я певний, що за своє життя ви ніколи не хворіли, здорові зараз і ніколи потім не занедужаєте на будь-яку з важких, загрозливих для життя хвороб. Ще ймовірніше, що вам ніколи не доводилося і не доведеться лягати на операційний стіл, щоб дати відрізати собі руку, ногу, розпороти живіт чи зробити трепанацію черепа. Отже, дуже можливо, що вам за ціле ваше довге життя ніколи й не доведеться користатися з допомоги хірурга. За цим не треба жалкувати. Медицину треба любити, медиків шанувати, але найкраще зовсім не мати з ними справи. Шкода тільки, що, отже, вам так і не доведеться побувати у хірургічній лікарні, в операційнім залі, і побачити, як виконуються ці надзвичайні, складні й майстерні науково-мистецькі акти – хірургічні операції. Хіба що ви дістанете медичну освіту і зробитеся санітаром, сестрою, фельдшером, лікарем. Бо до хірургічного операційного залу можна потрапити тільки або в ролі лікаря, або в ролі хворого, приреченого на операцію.

Тому дозвольте мені кількома словами розповісти вам про це. Просто так – для загального знання, бо ніяке знання ніколи не зайве. Та й для інформації – про всяк випадок для тих, кому, може, доведеться-таки потрапити туди в ролі хворого. Бо ж, певна річ, нема нічого неможливого і в тім, що якась тяжка недуга таки зламає вас або трапиться вам якийсь нещасний випадок – і, хочете чи не хочете, повинні ви будете простягтися на довгому й вузькому, холодасму й білому столі. Вас прив’яжуть рушниками і перед обличчям поставлять вам екран, щоб не бачили ви, як блисне нікелем хірургічний інструмент і потече з ваших жил ваша власна кров. Або, – коли операцію вам робитимуть під загальним наркозом, – вам покладуть маску з наркозом на лице і скажуть: “Дихайте”. Ви спробуєте дихнути й задихнетеся. Те, чим вам запропонують дихати, буде гидке і невдихненне. А втім, ви все ж таки мусите дихати, бо ж від цього залежить ваше дальше життя. Тим-то наважуйтесь і найкраще відразу, добре, на повні легені, потягніть у себе задушливі пари. Голова вам від того піде обертом, у вухах залящить, у грудях ударить, і з очей потечуть сльози. Але це мить. Після того ви з подивом почуєте, що дихати тією гидкою й невдихненною парою вам зовсім уже не гидко і зовсім легко. Ну й дихайте далі.

І от ви почуєте, як дивно міниться цілий світ довкола вас. Ви перестанете відчувати спиною холодну й тверду рівність столу, на якому лежите. Кімната почне поволі ніби більшати, більшати й роздаватися вшир, углиб і вгору. Її стіни та стеля немовби тікатимуть од вас, як тікає кіноекран, коли дивитися на краєвиди, зафільмовані з вікна швидкого поїзда. Так само тікатимуть од вас усі звуки – розмови лікарів, бряжчання інструментів, дзюрчання води з крана. Немовби якась велетенська спіраль, як одпущена пружина, викручуватиметься із скаженою швидкістю з вашої голови і полине, зникне кудись туди, в безвість, в безмежні неосяжні простори. Вперше в житті ви раптом збагнете, що таке нескінченність. Ви зрозумієте те, чого ніколи не могли осягнути. Ви відчуєте те, чого ніде не почували. Вас вразить дивна, надзвичайна прозорість і ясність вашої думки. Дивна виразність світу довкола. І це довкола – це не тільки все те, що в чотирьох стінах операційної, а все те, що поза нею, – цілий світ. І ви здобудете надзвичайний слух. Ви будете чути гостро і всебічно. Кожний шурхіт, кожний подих, кожний шелест. Вам здаватиметься, що ви чуєте, як рухається довкола вас повітря і як шелестять власні думки. Дивний звук наповнюватиме вашу голову – він буквально довбатиме вам мозок, в’їдатиметься в вашу свідомість, просякатиме ваше єство. Це буде чудний дзвін. Потім це буде музика. Потім ви почнете марити. Вас не буде. Але ви й будете. Ви нічого не почуватимете. Але ви й усе почуватимете. Ви будете відсутні під час вашої операції. Але ви й будете тут присутні під час неї і братимете в ній участь. Ви дивуватиметеся, як це ніхто не помічає, що ви ж – тут.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: