Що було потім – Юрій Смолич

– Якщо, – з не меншим сарказмом відгукнувся Думбадзе, поглядаючи на його буйну бороду, – вважати за мертвого і вас!

Старший асистент викотив розгнівані очі на непоштивого молодого інтерна, але той уже одвернувся до доктора Івановського. Доктор Івановський стояв, закусивши губу. Професорове вирішення його образило й обурило.

Доктор Гальванеску стояв, не міняючи пози. Він трохи оступився з порога, пропустив повз себе візок із тілом, почекав, поки санітарки переклали тіло на операційний стіл і вийшли з операційної. Тільки тоді він на якусь мить звів голову й поглянув на свого суперника, його погляд був жорсткий. Але важко було дізнатись з цього погляду про його думки. Він зразу ж одвернувся і пішов. Двері за ним щільно зачинилися. Він, згідно з умовою, залишився там, в операційній, сам.

Коли двері операційної стукнули, в залі всі заворушилися. Загули притишені розмови. Професор кивнув докторові Івдновському, і вони вдвох зникли за дверима асистентського кабінету трансплантаційного відділу. Двері асистентської стукнули, і всі заворушилися ще більше. Розмови стали голосніші.

Думбадзе, Коломієць, Петрова і Сахно інстинктивно зійшлися докупи. Вони вибрали собі місце якраз посередині між дверима до операційної та дверима асистентської і посідали під стіною на стільцях. Нічого не поробиш, треба було чекати. Чекати і вирішення професора, і наслідків дорученої Гальванеску операції. Товариші прислухалися. В операційній дзенькнув якийсь інструмент. З асистентського кабінету долинув відгомін двох голосів. Доктор Івановський доводив, професор гарячкував.

– У п’ятницю, – з докором звернулася Петрова до Коломійця та Сахно, – ви так і не були на конференції…

– Товариша Чіпаріу теж не було! – огризнувся Коломієць.

– Це вірно. Але я зараз не в порядку комсомольської дисципліни. Я про те, що мою заяву прийнято.

– Яку заяву? – поцікавився й Думбадзе.

– Щоб мене відпустили з комсомольської роботи назад на виробництво чи вчитися до вузу. Я ж уже два роки сиджу в райкомі з відривом від виробництва. Доволі!

– Ну, ну?

– Так я, мабуть, на виробництво не повернуся…

Їй, проте, ніхто не відповів. Її слухали неуважно. Голоси за дверима асистентської голоснішали, і вся увага товаришів була спрямована туди. Петрова змушена була провадити дальшу розмову до себе самої.

– Не піду… – замислено проказала вона, – піду, мабуть, учитися… Ти знаєш! – схопилася вона знову, хапаючи Думбадзе за руку. – Я вирішила йти на медичний факультет.

2

Треба сказати, що це – зовсім несподіване, але, очевидно, продумане й підготовлене вирішення Петрової йти на медфак було дуже до речі саме зараз. Звісно, це ми говоримо зовсім не з погляду оцінки шляхів її життя.

І не з погляду агітації за медицину проти всіх інших галузей знання. І навіть не з погляду підкреслення особливої ваги проблеми готування кадрів молодих пролетарських спеціалістів.

Про це ми говоримо зараз тільки тому, що ця її заява відвернула увагу товаришів від дверей кабінету та операційної, давши цим хорошу розрядку нервам, напруженим і змученим за три доби безперестанної роботи.

– Та що ти кажеш?

– Не може бути!

– Факт.

Всі збудоражено завовтузилися. Коломієць ударив Петрову по плечу.

– Ну, Петрова, гляди. Коли через п’ять років ти кінчатимеш медінститут, я вже буду великим лікарем, може, навіть професором, а ти стажуватимеш у мене інтерном. Як от Думбадзе у Трембовського. Га? Підеш до мене в інтерни?

– Що ж, – цілком серйозно відказала Петрова, – якщо ти справді будеш хорошим лікарем, то я охоче піду до тебе стажувати.

Коломійцеві це дуже заімпонувало. Про себе він негайно ж вирішив, що через п’ять років він так чи інакше, а буде-таки хорошим лікарем. Сахно дивилася на Петрову трохи насмішкувато. Можливо, її вкололо те, що Петрова обрала саме медицину, а не, скажімо, агрономію.

– Чому ти вирішила бути саме лікарем, а не… інженером, скажімо? – поцікавилася вона.

– Ти розумієш! – захопилася Петрова. – Оці дні, які я кручуся тут, оці всі ідеї, проблеми, які я почула… Розумієш, я зараз збагнула, що саме цими ідеями я цікавилася вже давно, тільки не вміла це усвідомити. Розумієш, мене, скажімо, завжди захоплювали проблеми боротьби із смертю, проблеми продовження життя, проблеми відмолодження!

– Що ж, – протяг Коломієць з дуже компетентним виглядом, так, немов був він уже не студент останнього курсу, а вже з п’ять років відомий хірург. – Що ж, це дуже цікаво. Між іншим, ти знаєш, відмолоджування зовсім не обов’язково робити через статеву сферу? його можна робити і всякими іншими способами. Наприклад, хоч би й переливанням крові. От, скажімо, Богданов, що слідом за Щамовим взявся до переливання крові у нас в СРСР. Він переливанням крові лікував проти старості, проти втомлення організму, він відмолоджував його. Він зробив собі самому щось із десять переливань, бувши цілком здоровим, і…

– І на одинадцятому вмер, – єхидно підкинув Думбадзе. – Будучи до того цілком здоровим. – Потім зразу посерйознішав. – Слухай, Коломійцю, дівчина тільки висловила бажання стати медиком, а ти вже тягнеш її на стежку найнебезпечнішого лівацького ухилу в медицині. Богданов тому й загинув, що він неправий, його механістична теорія “фізіологічного колективізму” – антимарксистська, антиматеріалістична. Власною передчасною смертю він її розбив, заперечивши те, що хотів довести. Перетворення переливання крові на метод відмолоджування теж ідея, ще зовсім не ясна медицині, як і взагалі вся справа відмолоджування.

– Ну, знаєш! – затявся Коломієць. – Зрештою кожна хірургічна операція, особливо операція внутрішніх органів, безперечно, є акт відмолодження!

– В тому разі, звичайно, – посміхнувся Думбадзе, – якщо оперований не вмер одразу після операції…

Коломієць обурено зірвався.

– І це говориш ти, хірург!

– Я пожартував.

– Хірург не має права жартувати!

– Навпаки, він повинен підтримувати веселий настрій у своїх пацієнтів.

Сахно спинила їх обох, що вже розбалакалися надто голосно.

– Тихо, – спинила вона їх, озираючись на двері операційної. – Ви не вважаєте, що доктор Гальванеску надто довго сам і нікого не кличе?

Всі на хвилину спинилися і прислухалися. За дверима асистентської все бубоніли два голоси, перебиваючи один одного. То сперечався з професором доктор Івановський. Ось він сказав щось надто гостре. Професор гримнув кулаком об стіл і зірвався. Ось він пішов до дверей і взявся за ручку. Кінець! Вони посварилися. Ні. Професор знову вернувся назад. Два голоси забубоніли знову, ще настирливіше.

За дверима операційної було зовсім тихо. Навіть не бряжчали хірургічні інструменти. Черговий персонал стояв під дверима операційної, готовий щосекунди побігти туди на перший поклик. Але доктор Гальванеску не кликав нікого…

3

По недовгій паузі приятельська розмова відновилася.

– Розумієш, – сказав Думбадзе, – вся справа в тому, як розуміти саму ідею відмолоджування. Юнак, хворий на тяжку непоправну недугу, розуміє ідею відмолоджування як позбавлення від цієї хвороби, не більше. Сорокалітня кокетка хоче відмолодитися, щоб знову стати красивою, привабною та молодою. Дев’яностолітній дід прагне відмолодження, щоб жити ще дев’яносто років… Ні одного з них сучасна медицина задовольнити не може. Ні цілком ліквідувати хронічну хворобу, ні повернути молодість, ні зробити людину безсмертною. Але часткове відмолодження, часткова інтенсифікація життьових процесів доступна вже й сучасній медицині, і то – різними способами…

– Наприклад? – дещо глузливо, із скепсисом безпідставним, але цілком зрозумілим в студента останнього курсу медфаку запитав Коломієць.

– Ну… геліотерапія, вміле використання клімату, нормальна праця і нормальні умови побуту! Здорове життя! Здоров’я! Ось найперший спосіб лікування і відмолоджування!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: