Що було потім – Юрій Смолич

Капіталістичний господар має ще й третій спосіб. До цього способу штовхають самі закони капіталістичної конкуренції. І він стає на шлях найбільшої механізації свого капіталістичного господарства. Він заводить машини, він удосконалює техніку, він заміняє робітників механізмами, що виконують їхні робочі функції. Прилади, верстати. Вони шиють, миють, рубають, сіють, збирають, мелють і печуть. Робітник більше й більше відсувається від участі у виробництві. Він тільки керує механізмами. Але й на те, щоб керувати машинами, капіталістичний господар не наважується вже поставити небезпечного живого робітника. І от він конструює спеціальну механічну людину, ляльку, технічно високодосконалу. І цей так званий “роботар” заступає живого робітника на окремих функціях його роботи.

Проте і цей спосіб зраджує себе. В результаті механізації та капіталістичної раціоналізації утворюються величезні армії робітників без роботи. І ці армії безробітних стають найбільшою загрозою для існування капіталістичного режиму.

Доктор Гальванеску відкинув у своєму господарстві всі ці три непевні способи. Він прийшов до іншого висновку. Що господарство не може існувати без робітника. Що, навпаки, робітник є основа господарства, що не машина вирішує в господарстві, а робітник, праця робітничих рук. І чим більше цих рук має господарство, то й більше зиску можна від нього мати. Він дійшов навіть висновку, що варто й взагалі машину замінити роботою людських рук, робітником.

Але цей робітник має бути такий, щоб ані чим не міг загрожувати капіталістичному господарству.

Отут і починається секрет господарства доктора Гальванеску. Бо його господарство творили саме такі робітники.

7

Досвідчений, “цивілізований” господар доктор Гальванеску у веденні господарства не відкидав ідеї механізації. Навпаки, саме механізація і стала основною ідеєю тієї системи господарювання, яку він підносив і яку найближчим часом мав намір запропонувати широкому капіталістичному світові. Механізація! Але механізувати вирішив доктор Гальванеску саму людину. Самого робітника. З живої людини, з живого робітника зробити машину – “робота” – ось яка основна ідея була заложена в господарстві доктора Гальванеску.

Справді, чи не з людини ж найдосконаліша машина?

Хіба є машина, така ж досконала, як людський організм? Яка з машин – нехай найдосконаліша і сконструйована за останнім словом науки і техніки – може рівнятися до людини з її здібностями? Яку б машину – нехай хоч яку надзвичайну – сконструює ще людський геній, однаково він ніколи не спроможеться утворити машину, рівну собі самому. Рівну здатностям та можливостям самої людини, самого людського організму. Та й чи треба конструювати такі машини, коли от вона, така машина, віддавна вже є готова? Сама людина.

Так мислив собі буджацький поміщик, доктор Гальванеску.

Всякий складний виробничий процес, всякий процес роботи треба розбити на найдрібніші, елементарні робочі функції. Тоді виконувати кожну таку найдрібнішу функцію треба поставити людину-робітника, як робить це конвейєрна система виробництва. Але поза тим, крім виконання цієї найдрібнішої функції, робітник нічого не повинен ні робити, ні знати.

Таку ідею господарювання підносив буджацький поміщик, доктор Гальванеску.

Це не нова ідея. Хіба не таку ідею написав на своєму прапорі апостол капіталістичної індустрії мільярдер-фабрикант Форд? Таку. Але, ставлячи робітника виконувати найдрібнішу функцію машини, фабрикант Форд не додумався ще перетворити його самого в машину. Доктор Гальванеску зробив саме це. Він і самого робітника переробив на машину.

Живій людині, робітникові, ще далеко до “досконалості” машини. Багато дечого заважає йому виконувати його маленьку, найдрібнішу робочу функцію. Багато що відвертає його увагу. Крім того, він не хоче ціле своє життя вичерпувати тільки цією маленькою, найдрібнішою робочою функцією. Він воліє ще й жити. Бо він – людина. Він має свої потреби, свої бажання. Він має свої думки, ідеї й погляди. Він має свої почуття та волю. Це й заважає йому виконувати те, до чого він призначений господарем-капіталістом, – його маленьку, найдрібнішу робочу функцію. З цього росте його світогляд, його вимоги, його класова свідомість. З цього постають революції. Отже, цього в робітникові не повинно бути. Це треба в робітникові знищити.

Такий висновок зробив буджацький поміщик, доктор Гальванеску.

Із цього висновку постало його рішення: людину-робітника так біологічно змінити, щоб позбавити його всього, що має він, крім здатності робити й виконувати таку чи іншу маленьку, найдрібнішу механічну функцію. До цього треба пристосувати самий людський організм.

Доктор Гальванеску знав подібні спроби інших експериментаторів раніше. То були спроби шляхом хірургічного втручання, шляхом часткових операцій – кастрації, розтину мозкового придатку, здавлення немовляті черепа тощо, – звузити душевне життя людини, обмежити її прагнення та потреби, розм’якшити її волю або пригнітити розум, розвиваючи і гартуючи її фізичні здатності, фізичну силу, міцність кістяка, пружність м’язів, загальну витривалість. Тобто, убивши емоціональне й інтелектуальне життя людини, зробити з неї годящу робочу худобу – вола, коня, живу машину. Доктор Гальванеску, проте, відкинув ці способи, його не задовольняла часткова зміна людського організму, часткова машинізація робітника. Він вирішив дійти цілковитого перетворення робітника, його живого людського організму на машину. І він цього дійшов.

8

Таким чином, ось секрет господарства доктора Гальванеску.

Кожний робітник, який мав стати до роботи в господарстві доктора Гальванеску, спочатку мав лягти на його операційний стіл. Медик з освіти, доктор Гальванеску був добрим хірургом і робив ці операції сам. Потреба додержання таємниці вимагала цього.

Проте з хірургічного погляду операція й не була складна. Оперованому розтиналися жили на плесні та в паху. Крізь ці розтини з оперованого виточувалася вся кров. Отже, оперований немовби переставав жити. Але фактично це, звісно, не так. Позбавлений кров’яного живлення, організм втрачає свою життєву цілість, втрачає функціональні властивості – життя від нього відходить, але кожний орган зокрема, власне тканина кожного органу, ще не вмирає. Бо не вмирають ще клітини. В кожній клітині ще є життя.

Щоб зберегти життя таким знеживленим клітинам і не дати їм розкластися, розпастись і вмерти, їх треба примістити до так званого інфузійного середовища. Доктор Гальванеску насичував спорожнені жили подібно-рінгерлоківською рідиною. Цю операцію знає кожний студент, що провадив практику в хірургічних закладах. У практичних студіях кожному студенту доводилося виточувати кров із кроля чи собаки й насичувати жили цією так званою рінгерлоківською рідиною, а потім за два-три дні виточувати цю рідину й знову повертати собаці його кров, законсервовану звичайним способом цитриновою кислотою. Доктор Гальванеску мав змогу перевірити незвичайні властивості його нової, подібно-рінгерлоківської рідини й на людському організмі. Одночасно він відповідно консервував інфузійним середовищем і окремі органи оперованої людини, не відтинаючи їх і не виймаючи з людського тіла.

Таким чином, тіло оперованої людини консервувалося і його клітини зберігалися від розпаду. Щоб підтримати їхнє життя в цьому стані “сплячки”, їм потрібно дати живлення, сурогатне тому, яке вони мали з лімфи і крові. Вони повинні дістати певну дозу солей, білків, жирів, цукру та кисню. Для цього доктор Гальванеску час від часу, раз на добу, затоплював законсервоване тіло в купіль із хімічним сурогатом крові та лімфи і робив відповідні впорскування.

З цієї ж купелі зовнішні покрови шкіри діставали потрібне жирове змащення, що зберігало еластичність шкіри і підшкірних м’язів.

Отже, законсервоване таким удосконаленим способом тіло зберігалося від розкладу. Людина, як щось ціле, як досконала система взаємодіяння окремих органів, як індивід, вже не жила. Але кожна окрема частка її не була мертва. Кожна клітина її жила.

9

Тут на якусь хвилину Сахно довелося перервати оповідання.

Її слухачі нарешті почули повідомлення, що входило вже безпосередньо в коло їхніх фахових і творчих інтересів. І вони вже не могли не реагувати на сенсаційні повідомлення оповідачки.

– Бальзамування! – загорлав знову бородатий асистент, той самий, що п’ятнадцять хвилин тому горлав про мотофозо. – Єгипетська мумія! Пошліть вашого доктора повчитися в древніх ассірійців і персів. На чорта воно здалося нашій сучасності, оте бальзамування?!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: