Що було потім – Юрій Смолич

Черговий хірург негайно поклав Мотю на операційний стіл. Мотя втратив чимало крові, але ще жив. І тут хірург побачив, що Мотю і не поранено, власне, а… вбито. Фінка – “перо” – влучила Моті просто в серце. Мотя дихав ще тільки завдяки своїй кремезній, могутній конституції, його здоровенний організм зразу не здавав. Проте варто було б подзвонити вже черговому санітарові в морг, щоб наготувати для Моті місце та банку формаліну. Людина не може жити з пробитим серцем.

На Мотине щастя, в інституті трапився сам професор Трембовський. Для нього вищеподане твердження ще не було аксіомою. Тому, не роздумуючи довго і не чекаючи, поки з Моті виточиться решта його крові, професор виламав Моті ребра й оголив його пробите фінкою серце. Притримуючи це серце рукою, бо воно не переставало битися й норовило виплигнути з цупких рук оператора, професор стулив рану, спинив кровотечу і наклав шви. Потім він опустив серце назад у широкі Мотині груди і зашив розтин.

Мотя дихав, йому підлили трохи чужої крові замість втраченої власної і поклали в палату. За три години Мотя очуняв від наркозу і попросив похмелитися. Йому впорснули морфію, і він заснув.

Ця історія вразила Сахно.

– Та що ви? – скрикнула вона. – Зашите серце? Хіба ж таки серце можна оперувати?

– Чорт забирай! – професор Трембовський мав нагоду поквитатися з Сахно. – Як це вам подобається? Притягти до мене три трупи і вимагати, щоб я їх оживив до п’ятниці на комсомольський зліт, – це можна. А зашити серце – то ні?

Обхід саме підійшов до дверей трансплантаційного відділу. Коломієць від хвилювання аж зблід. Зараз він зайде до цього “святилища” головного експериментального інституту. До відділу, де здійснюються найсміливіші, найнесподіваніші операції. Операції пересадки органів! Зараз він побачить на власні очі “чудеса” хірургії, про які досі тільки чув. Зараз він переконається в реальності тих надзвичайних експериментів, тих надприродних, у справжньому розумінні “надприродних” дослідів і досягнень вівісекції, які досі до професора Трембовського роблено тільки над жабами, щурами та кролями. Студентові медикові останнього курсу аж в очах помутилося від хвилювання.

На жаль, він перехвилювався марно. Професор Трембовський проминув двері трансплантаційного відділу і подався просто до виходу з клініки. Обхід закінчено. і Трансплантаційний відділ був в інституті на окремому стані, лікарський персонал клініки до нього не заходив. Туди заходили тільки наукові працівники в справах трансплантації, помічники професора Трембовського. Це пояснив Коломійцеві Думбадзе, і Коломієць мало не заплакав. Невже ж він так і не потрапить до цього “святилища” експериментальної хірургії?

7

– Ну-с! – сказав професор, вийшовши з клініки, і звернувся до Сахно: – Розповідайте!

Вони пройшли коридор і зайшли до професорового кабінету. Назустріч їм з-за столу підвівся доктор Івановський.

– А, доктор! Ви вже тут? Чудово! – скрикнув професор. – Значить, усі в зборі! А де ж ваш студент? Ага, ось і він. Що це ви такий сумний, колего?

Коломієць промимрив щось невиразне. Професор, проте, і не чекав на його відповідь. Він вийняв годинника.

– О! чудово! Я маю аж півгодини! Розповідайте, товаришко. Сідайте, товариші.

В кабінеті були, крім професора, доктор Івановський, Сахно, Коломієць, Думбадзе і двоє-троє професорових асистентів. Усі посідали.

– Нехай принесуть чай! – наказав професор. – Розповідайте!

Сахно підвелася. Вона дуже хвилювалася.

– Мені здається, – сказала вона, – нехай би розповів доктор Івановський. Я профан у справах анатомії і можу говорити не до діла. А доктор Івановський бачив усе до кінця, і мені здається…

– Пробачте, – перепинив її доктор Івановський. – Але ж це я бачив тільки сам. Професор бачив тільки…

– Чудово! – скрикнув професор. – Я мушу побачити все!

– Я раджу з цього й почати, – запропонував доктор Івановський. – Продемонструйте професорові вашого третього приятеля.

– Тоді я мушу принести мій апарат. Я залишила його в швейцара. – Сахно побігла по сходах до швейцарської.

– Тільки швидше, будь ласка! – гукнув їй навздогін професор. – Я починаю думати, що ми почуємо зараз щось інтересне. Послухайте, колего, – звернувся він до Коломійця. – Тим часом ви могли б дати нам деякі інформації. Та що з вами справді таке? Ви сидите, як осіння муха? Ви захворіли?

Це було зовсім несподівано, і Коломієць розгубився, йому на допомогу прийшов Думбадзе.

– Це ви засмутили його, професоре. Товариш страшенно мріяв зайти до трансплантаційного відділу і подивитися експерименти з пересадкою органів. А ви не зайшли до цього відділу під час обходу.

– Ось воно що? Не сумуйте, хлопче, нічого надзвичайного там нема. Та й для чого вам заходити до трансплантаційного відділу, коли от вам живий експонат!

Він вказав на чоловіка, що приніс на таці склянки з чаєм і розставляв їх на столі. Це був той самий чудний старий сторож. Жива потвора на хитких ногах, з сухим плечем і порубаним обличчям. Таке обличчя мало б бути у дуелянта після двадцятого герцю за рицарську честь, дворянський гонор і даму серця.

– Цей чоловік вилежав три роки в трансплантаційному відділі! – поінформував професор.

Коломієць поглянув услід чудному сторожеві, що, розставивши склянки, вийшов із кабінету.

– Йому зроблено пересадку? – наважився він перепитати у професора.

– Пересадку? Чорт забирай! Пересадки, хочете ви сказати! Це не людина, а цілий сад! – зареготав професор. – Я б навіть сказав, що це не людина, а кілька людей. Ми довго не знали, під яким прізвищем виписати його з клініки. Він міг би мати їх кілька. В усякому разі, він – це принаймні він та його молодший брат.

– Я не розумію…

Професор застукав по столі, закликаючи до тиші. До кабінету повернулася Сахно. В руках вона тримала відомий уже нам і докторові Івановському чемоданчик з таємничою машинкою всередині.

– Ну, прошу уваги, товариші! – загукав професор. – Послухаймо, що скаже нам товаришка, і погляньмо, що вона нам покаже.

Сахно поставила й розкрила чемоданчик.

– Дозволите? – поглянула вона на професора.

– Так. Дозволяю! – розсердився професор. – І, будь ласка, швидше. Ми тратимо чорт зна скільки часу!

Проте поки Сахно наладнає свій апарат, ми заберемо в професора ще трохи часу й розповімо читачеві про чудного сторожа, щоб із цим уже покінчити.

8

Років кілька тому трапилась під містом велика залізнична катастрофа. Багато було понівечених і поранених. Операторам головного інституту експериментальної хірургії було багато роботи. Вони різали, відтинали, зашивали і прирощували людські м’язи, нерви, судини та кістки. Живого матеріалу довкола не бракувало. Особливо чимало нагод для найсміливіших операцій припало на долю трансплантаційного відділу. Нещастя теж треба було скористати й здійснити завдяки йому кілька експериментів надзвичайної наукової ваги. В результаті наука пересадки органів збагатилася багатьма новими досягненнями, і не один із страшно покалічених, безнадійно поранених був несподівано повернений до життя.

Між іншими понівеченими швидка допомога приставила до інституту двох братів. Один був пошматований, майже роздертий на шматки. Але головні органи зазнали невеликих ран, і він ще жив. Другий був зовсім цілий, непокалічений, але мав одним одну різану рану в артерії і дорогою до інституту вмер, його привезли ще теплим, але вже безповоротно мертвим.

Професор Трембовський поглянув на обох. Старший брат був ще живий, але руки й ноги у нього були потрощені, обличчя було розчавлене й подерте. В молодшого були і руки, і ноги, обличчя також зосталось непопсоване.

Професор Трембовський роздумував лише кілька хвилин. Він розпластав обох братів на операційних столах. У живого старшого були розтрошені обидві ноги. Він випиляв попсовані шматки кісток і викинув їх. його помічник тим часом випиляв точнісінько такі ж шматки з ніг мертвого молодшого брата і пригнав їх до контурів ніг старшого. Аналогічне довелося зробити з правою рукою. Десять сантиметрів приліктевої кістки довелося позичити для старшого брата від мертвого молодшого. З лівою рукою роботи було куди більше. Ліва рука старшого живого брата нікуди не годилася. Кістки були розтрощені на дрібні шматки. Уся рука – це був шкіряний мішок, набитий кривавою мішанкою з дрібних кісточок, пошматованих м’язів і подертих нервів. Професор ампутував її всю. Потім він відтяв ліву руку з мертвого молодшого брата. Пильнуючи цілості, незайманості й життєпридатності кожної судини, м’яза і нерва, професор Трембовський пригнав і пришив цю руку старшому, ще живому братові. Потім він наказав асистентам перелити живому братові рештки крові з мертвого брата і пішов до інших поранених. Усе. Везіть оперованого в палату і вживіть усіх заходів, щоб жив.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: