Старший боярин – Тодось Осьмачка

– А ви їжте коржики, поки прохолоне трохи чай. Вони і без нього добрі.

І він вже тепер побачив її всю, одягнену в чорну шовкову сукню з рукавами по лікті, і на високих дівочих грудях знов червону квітку, тільки вже троянду. А з прегарної її голови злягала на спину і довга і темна і густа коса, підв'язана на потилиці білою стрічкою.

І та увага, і та турбота, що чулася в її словах, нагадувала побивання тієї синички, мудрої пташини, що зопалу вскакує в ятір, який рибалка вранці застромлює сушитися після нічного стояння в ставку. Вскакує і зараз же відчуває свою небезпеку і починає бігати і встромляти голову в кожну клітину рибальської снасті, шукаючи вихвату, поки не прийде рибалка і супокійною рукою не випустить на волю. А де ж та рука, що цю красуню виборсає з тенет, які їй сплела доля? І дужче в серці Гордієвім загоготала злоба на чорного чоловіка у високих чоботях. Бо він її візьме з тенет, та не як супокійний і богобоящий рибалка, а як пастушок, і буде гратися вловленою душею, доки схоче. І немає ніде спасіння. І він глянув на отця Діяковського, глибоко зітхнувши, і побачив, що панотець дивиться то на неї, то на нього і в вічу стоять здивування і якась здогадка; а пальці ті, якими він тримає на столі чайник з горілкою, здригаються. І спитався отець Діяковський ніби всіх, але Гордій відчув, що то питають і виправдовують його і натякають, що автор, про якого починається мова, теж селянин:

– Ну, а в Винниченка, на ваш погляд, єсть хист? Бо бувають речі, за які людей цінують і тоді, коли вони не вміють чаювати.

– О, Винниченко великий хист. Особливо в малих оповіданнях, де мова стисла і персонажі як живі. Хоч, правду кажучи, я страшно реготав, дивлячись на "Молоду кров". І кажу, що такими оповіданнями, як "Тюремна Шехерезада", "Зіна", "Маленька рисочка", "Боротьба", "Чекання" і "Купля" та іншими подібними він дорівнює до найкращих творів Джека Лондона!

– Еге ж, він великий митець, – згодився отець Дмитро, – але стоїть на хибному шляху. Він пішов за загальною європейською модою, що має тенденцію до зміни цілосвітних порядків, яка для своєї мети обрала найрухливішу частину людей: міську голоту і міське робітництво, присмикуючи сюди теж, але вже як додаткову силу, і селянську нужду. Таким чином, Винниченко відгородив себе від монолітної, багатомільйонової і рідної дрібновласницької стихії, яку трудно зачепити якимись агітаціями, скерованими до зміни нелюбих політичних порядків. Пішов за цією модою і став похожий на ту бабу, якій приспішило топити в печі, а готових дров у хаті немає. І вона вискочила з сокирою надвір, а перед нею стоїть дуб. Вона його сокирою цюк раз, цюк два. Не рубається. Глянула вгору: велетенське дерево! І каже: "Не годиться на паливо…" І побігла у вишник і за півгодини нарубала тоненьких вишеньок, які годяться і на підпал, і нашвидку протопити. Тільки що ця баба все ж таки розумніша від Винниченка, бо якби її спитали: коли дуб не годящий у піч, то, може, таки навіщось придатний?" – то вона б сказала: "Ого, ще й як!" А якби Винниченка спитали: "Чи українська селянська стихія на щось годиться?" – то він би сказав: "Ні, не годиться ні на що, бо раз у раз працює і раз у раз їсть і має завжди повний шлунок вареників і ковбас і не схоче слухати промов, скерованих до руйнації власного добробуту…" А якби він був удумливіший, то й не сходив би на чужі манівці, а помагав би своєю творчістю зміцнюватися селянству морально і духовно, незалежно від сусідства загребущого та від лукавства їх сичущого.

І кашлянув Гордій, почувши у панотцевих словах правду, яку заперечити не можна, але яка його власної правди в душі не затемнила, а, навпаки, зробила її милішою і більше вартої уваги і жалю, як і сама хлопцева доля, захитана останніми днями. Кашлянув, подивився навкруги і зрозумів, що трапиться щось несподіване для всіх і для нього. І трапиться таке, якого вже обминути ніяк не можна і яке кине все його почуттєве життя з найвищої точки небезпеки на найнижчу скелю, підсунуту колишніми обставинами побуту та виховання. Кашлянув і почав говорити схвильовано і трохи запикуючись:

– Еге ж! Винниченко великий хист, і в семінарії я був найбільший і найщиріший його прихильник і читач. І справді, без дозволу директора і законовчителя отця Пелгусія Перепічки я їздив у Київ, аби тільки побачити п'єсу "Молода кров". Але Винниченко для мене має значення не тільки як художник слова. Він з кожного твору виступає ще як соціал-демократ, який говорить моїй свідомості, що треба конче спілкуватися з міським українським робочим людом і відняти у поміщиків землю для незаможного українського селянства. А на Україні, ми знаємо, все поміщицтво чужонаціональне. Тому горожанської війни не буде, а буде національна навіть у спрямуванні на відняття добра у можновладців. Про що потурбуються і партійні товариші, і такі, як я, прихильники рідної культури.

І тут він, задиханий і почервонілий, глянув на Проня. А той, неначе цього й ждав, швидко вийняв з кишені револьвер і, поклавши перед собою на стіл так, що аж забряжчав увесь посуд, з притиском, сповненим непохитного переконання, виголосив:

– Ви як ішли через двір у цю оселю, то, певно, бачили чорного коня, прив'язаного до ліхтарного стовпа? Він похожий на Маркуриного Ремеза. А тепер дивітеся, прихильниче української культури, на цю блискучу цяцьку, що я ось витяг із кишені і поклав перед собою. Зараз вона промовляє так, як звичайні ілюстрації, тому нехай мої слова будуть пояснювальним текстом до них. Чорного коня я собі купив у Телепені минулої неділі на те, аби їздити у своїм господарстві і до тих селян, у яких і досі не втих розголос про Маркуру. Аби їздити і нагадувати мужикам, що мають у мені такого добродія, якого вони убили колись. А цей револьвер на те вам показую, щоб ви бачили, що є ще поміщики, хоч і з місцевих громадян, але інтереси яких однакові з поміщиками всієї Росії. І що у вашу Україну, коли вона простягає руки по мою землю, я стрілятиму, як у дику свиню!

Лундик прохрипів:

– То вам і доля випаде така, як кацапським можновладцям!

– Помиляєтеся ви разом з панотцем Дмитром. А втім, шановний господар на початку своєї священичеської діяльності справді був небезпечний існуючому ладові. А тепер уже все гаразд. Ви вибачайте, отче Дмитре, за одвертість.

Отець Діяковський, нічого не сказавши, тремтячою рукою тільки підняв до уст чайник з горілкою, а Пронь розходжувався:

– Пуришкевич, Савенко, Марков, князь Мещерський, графи Бобринський і Столипін на останній сесії державної Думи домоглися закону, який вже не буде ставитися до українського питання, неначе селянська дівка в коровні до поповича. Цей закон засуне і підступні стежки із заходу "пруссакам", мазепинству галичан. А без їх що ви зробите? Нічого. А селяни соціалістів ненавидять, бо інстинктом почувають, що вони підкопуються під їх старосвітське щастя. І кожний учень вищої чи середньої школи у них носить назву соціаліста. Ви чули, що минулого року експропріатори ограбували телепинський завод. А минулої неділі проходили через село два студенти. Один з Ніжинського інституту, здається, син ташлицького попа, з другий з Дерптського ліцею, брат носачівського лісничого. І ось наш п'яний селянин Гнатко Щенюк, їх побачивши на канаві сидьма під селом, побіг на вигін і став кричати через церковну ограду до дзвонаря: "Дзвони, Микито! Соціалісти прийшли село підпалювати. Вони грабують заводи, щоб селяни не їли цукру!.. Дзвони!.. Бо пани мають цукерки, халву і родзинки. То щоб ми рота не роззявляли на їх ласощі, вони роблять нам цукор, а соціалісти хотять, щоб ми їли тільки печені буряки. Дзвони, Микито, бо он вони сидять і хотять підпалити село, і хотять пустити нас у старці". Микита схопився, ніби опарений, і почав дзвонити на ґвалт. Позбігалися селяни і були б повбивали їх, та нагодився я і оборонив. Як бачите, хліборобську стихію трудно потягти за соціалістами, як зазначив ще шановний пан-господар. Тому нехай цей випадок буде вам пересторогою: як тільки схочете в нас відібрати землю, то так дамо вам, що ви й зуби визбираєте!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: