Старший боярин – Тодось Осьмачка

І Гордій раптово схопився і виструнчився на повний зріст у своїй постелі, подивився вгору, де була щілина у почорнілій стрісі, мабуть, утворена вітрами, уся тепер налита сонцем. Подивився і сів так само раптово. І, швидко вбираючися, усміхався і приказував: "Ото так завдання… Ну, ну, справді завдання!"

А коли увійшов у хату, то тітка розставляла обід на столі, застеленім свіжою скатертиною: і борщ з курятиною в зеленій мисці, і курятину в білій квітчастій тарілці, і вареники, запечені з сметаною у високій жовтій макітрі, і затірку з молоком, і ложки, і виделки, покладені в тих місцях, коло яких мали сидіти трапезники, і паляницю високу, білу, аж сонячну, на рушнику, з ножем, напоготовленим до чину. Все-все, що Гордій побачив, підхопило його почуття і понесло в приємні високості рідних звичаїв, де кубляться всякі тумани, повсталі з казок чарівної давнини. У хаті було вимазано, долівка притрушена сухим сіном, і лави навколо стола і попід стінами аж до мисника застелені килимками, навмисне для цього витканими у Петра Лабая. І жердка, і піл біліли під святковими ряднами, що пахли сонячним промінням і береговими вітрами.

Гордій, забувши, що не вмивався, для ради неділі поцілував тітці руку і сів до столу. Вона теж, не зауваживши небожевого прогріху, сіла і, перехрестившись, сказала:

– Господи, благослови своїм духом святим.

[ обоє їли мовчки якусь хвилину, а потім тітка підвела голову до небожа.

– Сьогодні вранці, ще як ти спав, була я в батюшки і прохала там, аби не гнівалися, бо ти прийдеш з одвідинами до них аж через тиждень. Не хочеться мені показувати тебе такого, як зараз. Бо ти аж світишся від своєї отієї науки. Треба тебе вилюднити трохи, щоб не сміялися панянки одуковані.

– Та ви були в попа?

– Кажу ж тобі, що була.

– Чи ви не догляділи часом, чи в них на хаті коло вивода стріха не розшита?

Тітка подивилася на небожа пильно-пильно, а далі й промовила:

– Не догляділа. Чуже господарство для мене зась, і я, не прохана, ніколи не клопочуся ні людськими радощами, ні людським добром.

Гордій побачив, що зачепив тітчину господарську всеосяжність за якусь незриму ниточку, схаменувся і перевернув на друге:

– Та то я хотів сказати, що бачив на самім вершечку нашої клуні велику дірку в сніпках. Під час бурі крізь неї, мабуть, дощ іде.

– Може, ще що бачив? – спитала тітка з недружнім притиском, який говорив, що кожна соломинка в хазяйстві без волі господині не ворухнеться навіть і під час бурі.

Парубок, остаточно збитий з пантелику і згадавши те, що бачив, почервонів і, не знаючи що далі казати, бовкнув:

– У березі, коли пробило 12 годин ночі, щось жіночим голосом страшно сумно співало.

І злетіла враз вся поважна самовпевненість із тітчиного обличчя. І спиталася тітка тривожно, неначе зломленою силою.

– А де ж саме співало: чи проти нашого подвір'я, чи проти попового?

– Ніби проти попового, але було так сумно, що мені здавалося, у грудях серце навіки замре.

– Уже років з вісім, як не співало в нашім березі, не дурно це, щось буде, – сказала тітка, справивши погляд углибінь своєї душі, де живе невмируща бувальщина.

– А що ж воно співає?

– Співає билиця, бодай її пам'ять була не прийняла!

– А чи можна й мені знати про неї хоч трохи? – зрадів Гордій, що може відвернути тітку від неприємного враження, яке він зробив початком розмови.

– Не трохи тобі треба знати про неї, а все треба знати, і конче треба знати. Слухай і, може, хоч ти навчишся обминати в житті горе і непевних людей, страшніших від горя, – теж полегшено зітхнула господиня і, напившися води і втершися рушником, на якім лежала паляниця, сказала: .- Оця земля, що за селом засіяна тепер буряками, колись належала панові з мужиків Терещенкові. Буряків він не сіяв, як тепер граф, а тільки пшеницю, жито, овес, горох і ячмінь. У нього в полі залишався раз у раз хліб недомолочений у скиртах і солома з-під молотіння та германування в ожередах. Усі ці залишки глядів лановий, старий дід Маркура Пупань. Але такий дід, якого не було від утворення світу і не буде до страшного суду. Свою займанщину він об'їздив верхи на чорнім коні, що звався Ремез. А зимою теж ним, але уже однокінними санками. І що то був за дід, і що то була за напасть на весь хрещений мир… У кінець його малахая було вплетено шматок олова, кажуть, з півпуда. І хто з бідних мужиків попадався на переїзді з краденою соломою, того він убивав малахаєм і мертвого брав на коня, коли це було літом, і віз туди, за Тернівку, де ото вода страшно нуртує в скелях, і вкидав його у вир. А коли траплялося зимою, то привозив до ополонки і впихав під лід. Коли ж попадалася жінка, то він її возив з собою попід скиртами з тиждень і вже робив з нею що хотів, але додому пускав живою та ще й з пашнею. Та так пускає, що та жінка навіки губила голову і, вже ніколи не думала про свого чоловіка, а тільки марила страшним дідом і вдень, і вночі. І були такі, що йшли в поле навмисне, аби з ними знов зустрівся і возився стільки часу, скільки йому заманеться. І ось тут-то й помилялися бідні жіночі душі. Дід другий раз нічого їм не робив, а простісінько брав на коня живу чи у санки живу і віз до Тясмину і там топив. У неділю всі ті люди, які працювали в пана цілий тиждень, сходилися в маєтку до контори, де сам пан начитував, що кому треба дати. І ото тільки було спитає: "А такій-то чи треба дати соломи?" – то як дід Маркура гукне: "Не тільки соломи, а й пашні дати", – то вже всі люди знали, що молодичка була в чортячих лапах. Але і та багачка, яка впадала в око старому пекельникові, не викручувалася від спільної жіночої долі в Тернівці. Такій було тільки скаже: "Здорова будь, молодице. А приходь-но в неділю ввечері до Прикупової могили!.." То вона вже й ходила в господарстві так, ніби стеряна. І чи молитви читала, чи кляла усіма проклятого ірода, але приходила неділя і приходив вечір, і господиня, прибрана, неначе дівчинка, і, вся холодіючи та завмираючи, квапилася до могили на побачення. І вже ж він її возив по степу, і вже ж він їй робив, що хотів! Від такої кривди, від такої наруги село гуло, мов стривожений вулик, і вже скаржилися і приставам, і урядникам, а вони було наїдуть до нього в двір край села, а двір у нього був обгороджений сторчовим та щільним парканом. Наїдуть та поп'ються, та й роз'їдуться. А Маркура Пупань з сивими довгими вусами, по чорній одній смужці в кожнім, ще й на своїм чорнім Ремезі як був владником і царем над нами, так і залишався. І втопив він Шурубейлівну, й твою матір, і Кундельку, і Сіромчиху, і Мокієнчиху, і Цицанівну. І стали мужики радитися, що робити з ним. І, може, радилися б довгенько, та здибав Маркура мене. Я йому впала в око, і це поквапило мужицьку раду. Стрів він мене в суботу коло кладовища та й каже: "А здорова будь, молодице, а прийди-но в неділю ввечері до Прикупової могили!" Я стерялася. Він такий велетень та такі страшні в нього очі, та такі стидкі та тягучі, що я почула, прости Господи, хіть до нього непереборну. Настала неділя, настав і вечір, і я пішла до нього. Але чи янгол, чи сам Бог мене напутив, я вкинула в пазуху пачку сірників. Приходжу до могили, він на чорнім воронім коні коло неї виграє. Порівнявся зо мною, вхопив за руку, поклав мене ниць на сідло перед собою і помчав ускачки аж на Ринву до скирти. І вже ж тоді кожною жилою я почувала пекельний вогонь, що йшов від нього. І чуло моє серце, що була 6 навіки пропащою. Та й пустив він коня під скирту, знявши мене. Та й поточився, та й упав. Я зміркувала, що він п'яний, і мерщій сірника з пазухи та чирк! – пішло горіть. Маркура схопив з мене свитку, аби нею збити пожежу. Якби був тверезий, то не гасив би. А я тим часом навтікача. І дома чоловікові чисто все розказала. І зібрав він мужиків, і напутив, що треба робити. І ото вийде було із села душ із сотня та й позалягають у пашні над дорогою, де треба було йому їхати, та й цмокають губами, даючи знати один одному, як тільки ірод на шляху появиться. Цмокотять та піднімають, ніби ненавмисне: там штиря із схованки, а там гостряк коси. А дід, проїздячи та стримуючи коня і гойдаючи малахай з олов'яною бульбашкою коло коневого черева, сміється та гукає до схованих:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: