– Певно, він був багатим, що розводив одні тільки квіти… Бо в нас по селах не дуже кохаються у квітах, все бараболю садять та буряки… Все про свиней думають… Чогось людям не до краси…
– Я теж мріяв про такий сад, але… але так і не спромігся… через вічну сльоту у душі… Бо ж у нас, як жартували ще в часи моєї молодості, навіть слово художник походить від “худо жить” та “идет дождик”…
Печальний сміх розбудив її. Елеонора стояла над нею, як гріх над душею, як завжди заспана, непричесана і страх здивована.
– Ти так сміялася вві сні, шо з прокуратури позбігалися… Ти шо, правда, того?.. Бідна-бідна… Хоч, може, це твоє щастя. Ну шо ж, спи далі…
Вночі Ясочці снилася мама. Ясочка не дзвонила і не писала їй відколи зникла Алла. Боялася казати, та й дівчата не дозволяли, мовляв, знайдеться Алла, не вперше. І от мама сама приїхала. Ясочка думала, що буде сварити, але мама не сварила. Вона була такою доброю, ласкавою, гладила Ясочку по голові, приказуючи: “Моя Ясочко, моя Ясочко…” І Ясочка, на бідну голівку якої впало стільки переживань: і пропажа Алли, і Микита Платонович – солодко тулилася до мами, ніби та могла її захистити від усього горя.
Але – мамочко, що це?.. Неждано замість мами Ясочка побачила просто перед собою у темряві худе незнайоме лице із темними западинами очниць, почула запах старечого тіла, і їй здалося, що вона в гробу з якимось мерцем, і від жаху смертного Ясочка скинулась і заверещала так, наче її різали. А тоді кинулась бігти, але хтось схопив її за ногу, затулив рота, благаючи:
– Тихо… тихо… ради Бога, тихо…
– На очну ставку! – прогугнявила перебутлілим голосом Маріка і замість палати штовхнула її у тісну сіру комірчину. Слідом зайшла невідома, ніколи не бачена жінка, і сказала, що вона – сусідка.
Красунчик спитав сусідку:
– Ви знаєте цю молоду особу?
– Раз чи два бачила, але чула, як вона співала…
– Співала?!!
– А може, то радіо, не знаю…
– А ще що ви чули?
– Крики. Якось серед ночі кричала якась жінка… Ніби її різали. А хто, не знаю…
Ясочка впізнала Микиту Платоновича. І ще більше злякалася. Дрімучий жіночий інстинкт підказав її невинній душі, що сталося! Чому тут, поряд з нею в ліжку, Микита Платонович! І від цього страшного здогаду Ясочку знудило…
…Її рвало просто на простирадла, на ковдру, і Микита Платонович, ввімкнувши світло, з перекошеним від болю обличчям мовчки дивився на неї нещасними, як у побитого собаки, повними сліз очима.
Сусідка зникла разом із комірчиною і красунчиком, а в палату зайшла Інга Модестівна і ще одна жінка, теж у білому халаті, тільки не схожа на лікарку. Перша примостилася на краю ліжка, друга – стала навпроти.
– Не хвилюйтеся, – лагідно сказала Інга Модестівна, – ми – ваші друзі. Прийшли просто поговорити. Ви не проти? Прекрасно!
– Скажіть, у вас є тато-мама? – облесливо втрутилася в розмову друга. – Є. Живуть у селі? Прекрасно… Ви любите свого тата? Любите. Ніколи він вас не ображав, не чинив вам зла?.. Ні. Але ви сердились, що він… Любить випити? Ага! А коли він випивав, він не… нічого собі такого не дозволяв… ну, вам неприємного? Ні. Він – спав? Ага. А чоловік, у якого ви жили, не пропонував вам, ну, наприклад, спати… з ним? Не соромтеся. Ради Бога, ми ж дорослі жінки… і розуміємо, що це цілком нормально, коли ми подобаємося чоловікам, навіть не дуже молодим. Тут нічого нема… крамольного чи кримінального. Навпаки, часто молоді жінки влаштовують своє життя… ну, дякуючи поважним поклонникам. От ви, мабуть, бачили по телевізору весілля поп-зірки Каміли і її продюсера?.. досить таки… нну, не першої молодості Жаком Табакеркіним… Ні? Добре. Тобто, ваш хазяїн нічого вам не пропонував? Не ліз, наприклад, із поцілунками?.. Чого ж ви тоді пішли від нього серед ночі?.. І куди ж ви пішли?..
– Не хочете розказувати – не треба…— заступилася Інга Модестівна. – Головне, заспокойтеся…
Дочекавшись досвітку, Ясочка спакувала валізу, і хотіла нишком прошмигнути повз кімнату Микити Платоновича, але він не спав. Сидів на ліжку, обіпершись на ковіньочку, маленький, згорблений, нещасний. Помітивши Ясочку з торбою, ще більше зіщулився-зіжмакався, ніби злякався, що вона вдарить його. Але Ясочка вилетіла у двері, пролопотіла по сходах і вискочила на вулицю. У дворі було сіро і порожньо, люди ще спали. Ясочка сіла на лавочку, на якій її підчікував Микита Платонович, і вперше гірко задумалась над тим, що звалося чоловіками. Ще донедавна Ясочка думала, що клепки не мають молоді хлопці, як от той самий Шківа, перший парубок у їхньому опустілому селі. Ясочка здригнулася, згадавши, як Шківа намагався заволокти її у кущі під клубом. Бо-о-оже… які страшні були в нього очі, як у божевільного! Вона ледве вирвалась, а вже так тікала, так тікала… Здається, досі колом дух у грудях стоїть. Але було й гірше, фу, ще бридкіше в її житті… Ясочка про те рідко згадувала, як про страшний свій позор. Вона зовсім тоді мала була, як приїхав до бабці в гості з Умані її двоюрідний брат Віталій. Вітась, як бабця називала свого городського внука, вчився у якійсь воєнній академії, ходив у кітелі і дуже Ясочці подобався. Вона бігала за Вітасем хвостиком, аж доки одного разу, коли нікого не було в хаті, він посадив її собі на коліна, підсмикнув спідничку і на стегенці вона відчула щось мокре, слизьке і… огидне. Ясочка глянула на Вітася і, побачивши божевільні очі, заверещала так, що збіглися сусіди. З тих пір вона десятою дорогою обминає Вітася, коли той приїжджає в гості уже з жінкою і двома дівчатками. А от тепер ще й Микита Платонович… Такий розумний… (Ясочка пошукала слова) благородний… І от… таке горе… така ганьба… бр-р-р, що вмерти хочеться! Просто втопитися у Дніпрі та й годі!..
Ясочка чогось дуже важливого не могла зрозуміти в цьому житті. І не мала кого спитати, чи й справді таке гидке те, що чоловіки роблять із жінками, і як те можна терпіти – змиритися, чи що?.. Але ж чого жінки такі щасливі, чого вони теж наче дуріють коло тих придурків? От і з Аллою… наче щось робиться, як побачить чоловіка: вся аж ходором ходить, як на шарнірах, та регоче, та бісики пускає на всі боки!
Але не було в кого спитати бідній Ясочці. Мами встидалася… А з Аллою вони ще не дійшли до таких балачок… А тепер – от, щезла кудись Алла, нічого не сказавши. Через неї Ясочка мамі не може подзвонити, щоб зайвого шелесту не наробити, а то ж почне мама і за Аллу розпитувати. А що вона скаже? Що пропала? Тоді вони всім селом сюди заявляться… А тут – Микита Платонович!..
Але є таки Бог на світі, бо в ту мить, коли Ясочці дуже крепко дур голови брався з розпачу, над самою її головою здивований Аллин голос спитав:
– Ги? Подруга, це ти? Що ти тут робиш серед ночі?!
І Ясочка, побачивши Аллу живою і здоровою, знетямилась від щастя. Забувши про свою біду, радісно питала:
– Боже, Алла! Де ти була?! Де ти була?!
– Там була, де вже мене нема, – як обрубала безцеремонна Алла. У сірій каламуті досвітку вона здавалася теж сірою, змученою і якоюсь наче аж постарілою. – Колись розкажу… Може пригодиться…
Ясочка нічого не второпала з тих слів, але згадала своє і, захлинаючись сльозами, пошепки повідала Аллі всю правду, як батюшці на сповіді. Жах і сором пережитого розривали їй серце. Але вона мусила, мусила все це комусь вилити, бо – хоч у Дніпрі топись!..
– Вау!.. – перебила сповідь Алла. – Яка ж ти, дівко, дурна! Недурно він тебе Мотрею називає! І де ти лиш така взялася в цьому світі ідіотка?… Тобі вісімнадцять? Вісімнадцять! У твої роки вже… п’ятсот чоловіків мають, а ти, як… Як прицюцяна Горбатючка, та, що на Бережках, так і вмреш дівкою…
– Але ж?… – хапнула повітря, як рибонька у ятері, бідна Ясочка.
– Що – але жжж?.. – починала поволі шаленіти сіра, як досвіток, Алла. А далі спитала так, ніби от-от мала вбити недоумкувату Ясочку:
– Ти відєла недавно по “Тіві” ету новою попу-пе… звезду Кармеліту, чи як там її в біса?.. А мужа її і… пердюсера – бачила? Лєт на п’ятдесят старше! Да єйо мать єму в дочки годиться! І ні-че-во! Всє щасліви! І не встидаються. І по телевізору красуються, бляді! Бач, вони артісти, їм всьо можна, а ти – проститутка з Окружної!..