Сеймом Польським, привів війська свої в рух на їхніх кордонах, являючи намір напасти на
Польщу. Поляки ж при тому остерігалися і Царства Московського, в котрому в пору
міжусобиць та заворушень тамошніх, що сталися од багатьох Самозванців і претендентів на
Царство теє, дістали собі місто Смоленськ з його повітами і всією потугою здобич ту
берегли. А Тарас, пробувши Гетьманом зі славою дев'ять літ, помер спокійно.
По смерті Тараса року1632-го вибрали Козаки Гетьманом з Полкових Обозних Семена
Перев'язку; та політика його, супроводжувана лукавою зрадою вітчизни, незабаром
позбавила його сеї гідності. Він, будучи вельми обдарований і улещений вельможами
Польськими, що привласнювали собі многі маєтності рангові Гетьманські та інших
урядників, прихилився на їхній бік і таємно підпомагав їм у їхніх заходах. І Поляки мало-помалу запровадили майже все те в Малоросію, що Тарасом-небіжчиком було очищено; а
задля підкріплення своїх робіт введено і війська Польські до чільних міст. Козаки,
зауваживши поведінку Гетьмана Перев'язки підозрілою і шкідливою, позбавили його
Гетьманства і віддали до суду військового; та він за допомогою жидка, крамаря Лейбовича,
котрий причарував начебто варту проданим від нього для сторожі тютюном, утік з-під варти
і затаївся в Польщі.
На місце скинутого Перев'язки року1633-го обрали від Козаків та чинів їхніх Гетьманом
Хорунжого Генерального Павлюгу. Та коли він, невдовзі після обрання, став збирати і
примножувати війська для підкріплення прав своїх І народних, то Коронний Гетьман
Конєцпольський з численними військами Польськими, напавши заздалегідь на Павлюгу і на
військо його під селом Кумайками, розбив їх і вигнав з табору, котрий дістався Полякам, яко
здобич; а Козаки з Гетьманом ішли оборонно пішки до містечка Боровиці, де, укріпившись у
замку, очікували підмоги од розсіяних військ своїх.
Та Гетьман Конєцпольський запропонував Козакам мир з підтвердженням колишніх прав
та привілеїв військових і всієї нації і з умовою прийняти в Гетьмани раніше вибраного
38
Перев'язку, а Павлюгу, виключивши з війська, залишити в спокої у його маєтку. Мир був
підписаний і присягами затверджений, але тривав він доти, поки Козаки були в фортеці; а як
скоро вийшли вони із замку і, розладнавшись, стали розходитися своїми дорогами, то
Поляки відразу явили звичайну свою підступність і, напавши на розладнаних Козаків,
багатьох із них посікли та перестріляли без оборони, а в інших пограбували всю їхню зброю
та пообтинали вуса та чуприни. Гетьмана ж Павлюгу, Обозного Гремича та Осавулів
Побідила, Летягу, Шкурая і Путила забрали під варту і, закувавши залізом, вирядили до
Варшави з повідомленням, що вони полонені під час бою. Уряд Польський без усіляких про
те досліджень і довідок повелів Гетьманові Павлюзі живцем зідрати з голови шкіру і набити
її гречаною половою, а Старшинам його повтинати цілком голови і їх разом з чучелом
Гетьманської голови відіслати на позорище до міст Малоросійських. За сим повелінням
виставлено було голови тії на палях у Ніжині, Батурині, Умані та Черкасах, а чучело
Гетьманське— в Чигирині; а згодом спалено всенародне під час ярмарків.
На місце замордованого Павлюги вибрано року1638-го Гетьманом Полковника
Ніжинського Стефана Остряницю, а до нього додано в Радники із старого заслуженого
товариства Леона Гуню, якого розсудливість у війську вельми шанована була. Коронний
Гетьман Лянцкоронський з військами своїми Польськими не переставав нападати на міста і
села Малоросійські і на війська, що їх боронили, і напади його супроводжувані були
грабунками, контрибуціями, вбивствами і всіляких гатунків безчинствами та насильствами.
Гетьманові Остряниці великого мистецтва потрібно було, аби зібрати свої війська, всюди
розпорошені і завжди переслідувані Поляками та їхніми шпигунами; нарешті зібрались вони
потайними шляхами і по ночах до міста Переяслава. І першим заходом їхнім було: очистити
од військ Польських Придніпровські міста, що лежали на обох берегах тії ріки, і поновити
безпечне сполучення жителів і військ обох боків. Успіх сприяв справі вельми вдало. Війська
Польські, при містах і всередині їх бувші, не сподіваючись ніяк заходів Козацьких з причин
нагнаного їм жаху останньою зрадою і лютістю, над Павлюгою та іншими старшинами
заподіяною, тішилися у повній безпеці, і тому вони всюди були розбиті, а ті, що вперто
захищалися, понищені до ноги. Амуніція їхня та артилерія дісталися Козакам, і вони,
зібравшись в одне місце, озброєні найліпшим чином, пішли шукати Гетьмана
Лянцкоронського, котрий з головним військом Польським зібрався та укріпився в таборі над
рікою Старицею. Гетьман Остряниця тут його застав і атакував своїм військом. І напад, і
відсіч були жорстокими і переважали всіляку уяву. Лянцкоронський відав, яка помста чигає
на нього від Козаків за злочин, його віроломством і зрадою заподіяний над Гетьманом їхнім
Павлюгою і Старшинами, і тому боронився до відчаю; а Козаки, маючи завше в пам'яті
недавно бачені ними на позорищі в містах відтяті голови своїх побратимів, злостилися на
Лянцкоронського та Поляків до заклятості і тому вели атаку свою з жорстокістю, схожою на
щось страховинне. Нарешті, зробивши залп зі всіх мушкетів та гармат і напустивши диму
майже непроглядного, пішли і поповзли на Польські укріплення з дивовижною відвагою і
відчайдушністю, а вломившись у них, ударили списами та шаблями зі сліпим розмахом.
Крик і стогін людський, тріскіт і брязкіт зброї нагадували грізну всеруйнуючу грозу. Поразка
Поляків була повсюдна і найзгубніша. Вони боронилися самими шаблями, не встигаючи
набивати мушкетів та пістолів, і задкували до ріки Стариці, а тут, падаючи у неї в нестямі,
перетопилися і захрясли цілими натовпами. Гетьман їхній Лянцкоронський з ліпшою, але
нечисленною кіннотою завчасно кинувся в річку і, перепливши її, пустився навтьоки не
озираючись і куди коні несли. Табір Польський, наповнений мерцями, дістався Козакам з
превеликою здобиччю, що складалася з артилерії і всілякого гатунку зброї та запасів. Козаки
по сій славній звитязі здіймали руки до небес і дякували за неї Бога, що обстав за невинних і
неправедно гнаних. Згодом, віддаючи належне людському, поховали тіла убІєнних; і
нарахували Польських мерців11 317, а своїх4 727 чоловік, а серед них і Радника Гуню.
Упоравшись з похоронами та користьми, погналися за Гетьманом Лянцкоронським і,
наздогнавши його в містечку Полонному в очікуванні допомоги з Польщі, тут заатакували
39
його в замку, де він замкнувся. Він, не допустивши Козаків штурмувати замку, вислав
супроти них назустріч церковну процесію зі хрестами, корогвами та Духовенством Руським,
які, пропонуючи мир од Гетьмана і від всієї Польщі, молили і заклинали Богом Гетьмана
Остряницю і його військо, аби вони схилилися на мирні пропозиції. По довгій нараді і
вчинених з обох боків присягах зібралися до церкви вислані від обох Гетьманів чиновники і,
написавши тут трактат вічного миру та повної амністії, що віддавала забуттю все минуле,
підписали його з присягою на Євангелії про вічне зберігання написаних артикулів і всіх прав
і привілеїв Козацьких і загальнонародних. З тим і розійшлися війська додому.
Гетьман Остряниця, розіславши свої війська, частину по містах у гарнізони, а решту до
їхніх селищ, сам з Генеральною Старшиною і багатьма Полковниками і Сотниками заїхав до
міста Канева, аби принести вдячні Богові молитви в монастирі тамошньому. Поляки, що
вирізнялися завше в умовах та присягах непостійними та віроломними, дотримали трактату
свого, в Полонному підписаного, нарівні з усіма попередніми умовами і трактатами, що з
ними були у Козаків, тобто лише у віроломстві та презирстві; а Духовенство їхнє,
присвоївши собі незрозумілу владу на діла Божі та людські, визначило збереження присяги
поміж самими лише Католиками, а з іншими народами бувші у них присяги та умови завжди
їм розгрішало і відмітало, яко Схизматичні і Судові Божому не належні. За сими дивними
правилами, які підла підступність супроводжувала, звідавши Поляки через шпигунів своїх
Жидів про поїзд Гетьмана Остряниці зі штатом своїм без особливої варти в Канів, тут в
монастирі його оточили велелюдним натовпом військ своїх, які прийшли по ночах