Євпраксія – Павло Загребельний

Весняне голубе небо лилося на вежі П'яченци, потопало с брудній каламуті свавільної По, гинуло в ній назавжди, мовчки, покірливо, безнадійно.

Що краса, коли вона безсила!

На кілька днів Євпраксія замкнулася в своїх покоях нікого не пускала до себе, не захотіла говорити навіть з графинею Матільдою, яка двічі приїздила до графського двору, звеліла прогнати нахабного абата Бодо, який проривався до неї хіба що для того, аби, потираючи руки, вузькогубо допитуватися, відкидаючи її в тваринний світ бруду й зогидження. Але все ж поволі трохи заспокоїлася, і тоді, мовби вичувши добру аміну, прийшов до неї єпископ Федір, що не квапився повернутися зі своїм посольством до Києва, ніби вичікуючи, коли може забрати з собою і Євпраксію, за що вона була вдячна йому, хоч мови про це між ними ніколи й не заходило.

Єпископ довго зітхав, хрестився, відгмикувався, згадував кілька разів милостивого князя Михаїла, себто Святополка, багатого добрими ділами (а ще скупістю, додала в думці Євпраксія), тоді став розповідати про якусь рабу з Дорогобужа, з того самого Дорогобужа, де простий люд колись убив конюха князя Ізяслава, і про те довго з жахом згадувано на князівських дворах Києва, Чернігова й Переяслава. Ніби примусила бояриня дорогобузька свою рабу працювати в день святого Миколи, та підкорилася, пішла до роботи, і тут їй явився сам Микола й спитав: “Що ж ти робиш, рабо?” І так це її перестрашило, що всохла їй рука. Бояриня ж не хотіла втрачати рабу, тому, прогнавши сухоруку, навзамін забрала в рабство її доньку. А відомо, що народжені від рабів вважаються вільними, тому донька попросила єпископського суду, і суд ствердив, що вона є вільною і такою має зостатися, мати ж її, скалічена, так само вже не раба, бо скалічений стає вільним, згідно з божими й людськими настановленнями.

Єпископ ще позітхав і пішов, поблагословивши Євпраксію хрестом з київського золота, незграбний, великий, тяжкий. Не знав легких слів, не вмів говорити витончено и учено. Був простим попом Софійської церкви. Святополк за слухняність підніс його до єпископа, ще й довірив посольство, бо посли теж повинні відзначатися слухняністю. І чи то нечисте сумління, чи природна доброта примусили цього чоловіка прийти до неї і спробувати втішити в її розгубленості й зневірі. Скалічені стають вільними. Раба сухорука. Мала втіха. Воля лиш тоді й там, де немає ні бажань, ні надій, ні страхів, воля з покаліченою, з понівеченою душею? А навіщо така воля?

Однак розповідь єпископа трохи мовби розвеселила Євпраксію, у думці називала себе рабою сухорукою, прийняла запрошення графині Матільди на урочистісте освячення папою мурів П`яченци, навіть радилася з Вільтруд, як їй одягтися, і вибрала все біле, мовби кидаючи виклик усім тим, хто хотів би потопити її навіки в чорноту жалоби. Оздоби взяла київські, золоті, з самоцвітами, таких тут не бачено ніколи серед цих пісних священиків і нещирих слуг божих. Хаіі дивляться і знають! Вона не раба сухорука, вона ще жива, у ній повно сил, молодості, жадоби щастя й краси! Від усього відмовилася, всього зреклася, та тільки не краси й життя!

П'яченца переживала небачене. Сам папа римський, імператриця германська, всемогутня графиня Матільда, герцог Баварський, князі світські й церковні, чотири тисячі прелатів, тридцять тисяч мирян, що прибули на собор з усієї Європи, жителі самої П'яченци, цікаві з Пар-ми, з Реджо-Емілії, з Болоньї, з Феррари, уся Ломбардія, уся Тоскана, уся Італія прийшли на велику урочистість. Папа Урбан святив мури й вали, від яких віднині мають піти його воїни на захист гробу господнього і на підбиття світу, святив води По і Требії, від яких попливуть ріки й моря християнського воїнства, що над ним єдиний і неподільний глава — первосвященик римський. Але все те знав, бачив лиш папа та його наближені. Мовляв, велике бачать тільки великі. Люд же цікавий був подивитися на пишноту, на таке небувале зібрання високих особистостей, на дорогі шати князів церкви, на папу і, ясна річ, на германську імператрицю, про молодість, вроду і нещасність якої вже народжувалися легенди.

Урочиста процесія вийшла на мури П'яченци. Попереду хор хлопчиків, у білому, як співали vexilla regis prodeunt — ось наближаються знамена царя. Тоді йшло дванадцять єпископів, за ними сам папа в понтифікаль-них шатах, з високою золотою тіарою на лисій голові, папу супроводжував єпископ П'яченци, за ними йшли архієпископи, тоді імператриця, яку виокремлено, зважаючи на її сан, графиня Тосканська з герцогом Вельфом становили мовби почесний супровід імператриці, інші світські князі супроводжували вже їх; людей тут не було: кожен ніс свій сан, свій титул, кожен мав триматися місця, визначеного для його титулу, процесія розтягнулася безмірно. Вже голова її пройшла половину обводу мурів, а хвіст ще губився десь у вуличках П'яченци, тисячі простого люду, що зібрався довкола мурів, на берегах По і Требії, нестримною хвилею перекочувалися за головою процесії, цікавість роздирала душі, крики, лайка, зойки, прокляття, штовханина, короткі сутички, ніхто не хотів поступатися, усім кортіло побачити, почути, запримітити щонайменші подробиці.

За натовпами відкривалося просте поле, зелена, тепла від сонця трава, якісь сліпучо-білі кам'яні лави в розкриллі довкола високого знесення а вогненно-скарлатного порфіру. Зелене поле розгороджене було білим па-кіллям на якісь довгасті загони, ніби для худоби. Пакілля біліло мертво, мов кістки, воно починалося відразу за вируванням люду, притиснутого цікавістю до городських валів, бігло через поле, губилося вдалині, аж страшно було дивитися туди, але Євпраксія не могла відвести очей, бо вже збагнула: то було місце, куди завтра мала виносити свою ганьбу і своє нещастя. Біломармурові лави для прелатів, скарлатний порфір для Урбана і розгороджене за давньоримським звичаєм зелене поле для тисяч людей, аби уникнути небажаного надмірного стиску і зберегти хоч будь-який лад. Місце її останньої ганьби, найбільшого пониження й сорому. Сьогодні ставлять її поряд з папою, щоб завтра віддати на глумління жирним прелатам і тисячам байдужих людей, зібраних сюди не для милосердя, а для нової війни, зібраних, щоб отримати з рук самого папи хрест і меч, а перед тим, мовби для розпалювання їхнього темного шалу, кинуто буде в жертву молоду жінку.

Хлопчики співали сумно й болісно, тоді щось проказав єпископ П'яченци, за ним — сам папа, але Євпраксія, хоч ішла відразу за ними, нічого не чула, заглиблена в свої жахи, не могла вслухатися, та й не мала в що, бо ж повторювано мертві молитовні формули, заяложені, безвиразні, пусті, як тіло без серця й без душі. Людини за такою мовою не видно. Всі ці єпископи, королі, імператори, папи гнітючо-зоднаковілі думками й мовою, вони ховаються за готовими словами, відгороджуються від життя щоденного, наставляють їх на тебе, мов давно зроблені кимось щити, зношені, обчовгані, обдерті від довгого вжитку,— нічого нового не почуєш, безособо-вість, цілковита втрата людського лику, якісь опудала, що були б смішні й безглузді, коли б не мали в руках жорстокої влади.

А люд унизу клекотів, бився об мури, стогнав, проклинав і захоплювався, люд прагнув урочистості, пишноти, вельможності, позбавлений від народження найпростішого щастя, далекий від розкошів, хотів бодай бачити все те, наблизитися на відстань погляду, уявити себе співучасником. Чи не божевілля збирати докупи стільки люду? А чи, може, є в тому затаєна думка зробити простих людей співучасниками не лише отаких пустих, але пишних урочистостей, а й злочинів? Ось завтра її честь, її ніжність, її сором кинуто буде між оті загороди, на потоптання й на поганьблення, і ніхто не збагне, якого болю завдано буде їй, сприйматиметься все ніби продовження нинішнього розкішного походу, високих молитов, розлунювання дзвонів П'яченци, радісних (а може, болісних?) гуків люду.

Стогін вирвався з грудей Євпраксії і, мовби прокотившись по високих мурах, пролетівши над процесією, відгукнувся десь далеко позаду диким зойком, розпачливим жіночим криком, в якому було найстрашніше: була смерть.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: