Стріла часу – Олесь Бердник

— Досить. Вам треба відпочити. Вийдемо з Храму…

ЧОРНІ ТІНІ КОСМОСУ

На плато, серед невисоких кущів, ми розклали вогнище. Сухих гілок навколо було вдосталь, звірів на плато, як сказав Народжений Небом, не водилося, і ми могли трохи відпочити від незвичайних вражень.

Народжений Небом з подивом спостерігав, як ми невміло білували вбиту тварину. Для нього ця процедура, напевне, була такою ж відразливою, як для цивілізованих людей Землі канібалізм. Але гостинність зобов’язувала, і він мовчав.

Ми відрізали кілька ніг з ситими шматками м’яса і поклали їх на сковороду смажитися. М’ясо мало чорний колір, як і густа тягуча кров. Це викликало огиду, але виходу в нас не було.

— Йому добре, — прошепотів професор, підкидаючи хмиз у вогнище. — Не треба ні їсти, ні спати. А нам тепер думай, що робити в такому становищі. Звичайно, їсти можна здобути, не загинеш, але… не станеш же таким, як вони. Халепа, та й годі… Доведеться, мабуть, обростати шерстю та повертатись до предків…

Я не відповів Івану Ігнатовичу, хоч і думав над тим же. Народжений Небом стояв осторонь і дивився вгору. В очах його грали відблиски полум’я, на чолі витала тінь якоїсь напруженої думки.

“Невже він не допоможе нам? — подумав я. — Не може бути. В крайньому разі, ми з’ясуємо своє становище”.

Ми спробували м’ясо Тихого Крока, яке саме засмажилося. Воно було цілком їстівним, хоч і не посолене. Я твердо вирішив після вечері відверто поговорити з Народженим Небом.

Але мені не вдалося здійснити свій намір. Трапилися несподівані події, які вирішили нашу долю.

Не встигли ми доїсти м’ясо, як Народжений Небом захвилювався. Він швидко рушив від вогнища до апарата. Я теж поглянув туди: апарат світився зеленкуватим кольором. Ми тривожно переглянулися.

— Щось трапилося, — сказав професор. — Інакше чому б він так стурбувався?..

Зелене проміння біля апарата згасло. Народжений Небом наблизився до нас. Печать тривоги позначилася на його обличчі. Він якусь мить з ніжністю дивився на мене, а потім сказав:

— Сталося нещастя. Ми повинні розлучитися.

— Що таке? — скрикнув професор, облишивши вечерю. Я теж кинув недоїдену кістку.

— Колись на нашу систему нападали невідомі дивні істоти — породження невивчених просторів між Космосом і Антикосмосом. Ми їх назвали Темні тіні Космосу. В той час, як органічне життя прагне до найдосконалішої організації, Тіні несуть дезорганізацію для матерії і життя, хаос. Ми легко захистилися від них, підмітаючи міжзоряний простір потужними випромінюваннями. Але тепер!..

Народжений Небом на мить замовк, обличчя його стало суворим.

— Щойно я слухав повідомлення Центру Інформації Системи. Тіні знову вторглися в нашу Систему. Вони змінили свою структуру. Невідомим способом згущаючись, вони знищують наші заселені станції. Першу зграю Тіней ліквідували, але… дорогою ціною. Загинуло біля сотні станцій, десятки тисяч людей. Треба знайти ефективний спосіб захисту. Я мушу вилетіти в наш науковий центр…

— А як же… ми? — вихопилось у професора.

— Я думав про вас, — відповів Народжений Небом. — Ви розумієте, що це майже неможливо — вернути вас на рідну планету. Мільярди світлових років простору розділяють вас. Але я полюбив далеких мені людей. Ви нагадали мені славне минуле нашого народу. Мій борг дружби велить діяти. Збирайтесь, сідайте в апарат. Я зроблю неможливе. Мій учитель Приятель Зір дозволив віддати вам корабель, на якому ми прилетіли сюди…

— Як? — кліпнув очима професор. — Той самий?

— Той самий. Інформаційний Центр зробить обчислення, і ви потрапите на свою планету…

Професор від радості аж заплакав, мов дитина. Я теж ледве опанував себе.

Ми вилетіли з Осяйної і взяли напрям на прикордонну станцію космічних кораблів. Я дуже хотів спати, організм був виснажений, і враження тих годин здаються якимись туманними, невиразними. Ясно пам’ятаю тільки останнє. Я роздягнувся і зайшов до знайомої кабіни. М’які обійми стиснули мене. В отворі було видно великі, бездонні очі Народженого Небом. Востаннє я чув його приглушені слова:

— Ви знайдете в ніші разом з одежею схеми деяких важливих відкриттів періоду Великої Революції. Думаю, що ви розшифруєте їх. Можливо, це вам пригодиться…

— А ви? — прошепотів я. — Що буде з вами, великий Друже?

Очі Народженого Небом заіскрилися, ласкава посмішка проникла в моє серце.

— За мене не турбуйтеся. Перед нами — Велика Боротьба. А якщо смерть, то хай буде смерть. Хіба ви забули слова Вогняного Смерча: “Не бійтеся темряви Небуття, велика спіраль Життя незгасима, вона господар над мороком Космосу”.

Це були останні слова Народженого Небом, які ми почули. Кабіна закрилася. Океан темряви насунувся звідусіль і погасив мою свідомість.

ПОВЕРНЕННЯ

…А потім, Оксано, знову звучала музика. Вона мчала через безконечність, несучи мене, мою свідомість на любу, рідну Землю… Коли я знову отямився і вийшов у коридор, то навколо все було біле-біле. Крізь прозору сферу корабля просвічували високі гори, широкі снігові масиви. Невже Земля? Де ми? В якій країні? Скільки часу минуло, як ми вилетіли звідси?

Незабаром ожив професор. Ми кинулися один одному в обійми і довго не могли заспокоїтися. Потім одягнулися в іншопланетні комбінезони. Іван Ігнатович критично оглянув себе, іронічно похитав головою.

— Пройти десь по селу — всі собаки збіжаться, а баби будуть хреститися. Ну та робити нічого, достанемо якусь одежину. Головне, дізнатися, де ми…

В ніші, крім вбрання, лежали ще два прозорі циліндри рожевого кольору. Мабуть, це були своєрідні записи відкриттів, про які говорив на прощання Народжений Небом. Як же прочитати їх?

Забувши про те, що нам треба вибратися з корабля і знайти людей, ми почали розглядати циліндри. Вони були абсолютно суцільні, тільки з одного кінця виднілося щось кругле, схоже на кнопку. Професор поставив циліндр вертикально, натиснув на той виступ. Всередині дивної штуки спалахнуло світло. Нам здалося, що циліндр почав обертатися. Але то був тільки оптичний ефект. В горизонтальному напрямі побігли різнокольорові плями, вони поволі перетворювалися на цілком зрозумілі картини.

Перед нами пропливла серед космічного простору планета. Вона наблизилася, заповнила собою все. Ось уже це не планета, а безмежні води океану. Невідомий апарат проникає під воду. Прямо перед нашими очима заворушилися якісь одноклітинні істоти. Вони стрибали, плавали, ковтали одне одного. Потім залишилася одна мікроістота, схожа на амебу. Вона видовжилася, тоншала посередині і врешті розпалася на дві частини. Ті дві частини зростали, а потім знову розпалися на дочірні істоти. Так повторилося кілька разів.

Я здивувався. Що б це могло значити? Яке відкриття в тому, що мікроорганізми розмножуються, розпадаючись на дві частини. Це знає у нас кожний школяр. Я сказав про це професору. Але той, на мій подив, відмахнувся, захоплено спостерігаючи процес ускладнення первинних істот.

— Василю, це дуже цікаво, — вигукнув Іван Ігнатович. — Здається, я зрозумів… Тут проводиться така думка. Одноклітинні організми практично безсмертні. Вони розпадаються на частини без кінця, і жодна з тих частин не вмирає, якщо її ніхто не з’їсть. Адже вірно?

— Ну так, — згодився я. — А далі що? Це нам відомо…

— Ех, ви, ентузіаст! А ще мене обвинувачуєте в консерватизмі! Дивіться далі. Бачите, там уже утворюються багатоклітинні колонії організмів. Це вже перші складні мікроскопічні тварини. Бачите, вони вмирають! Жодна з клітин, які складають їх, не залишається жити! Даючи індивідуальність усьому організму, клітини втрачають свою індивідуальність. О, дивіться! Вони не мають можливості звільнитися від продуктів розкладу. Це і є причиною старості, а потім смерті… Чорт забери, дуже цікаво!

Справді, Оксано, це було досить цікаво. Я не хочу детально повторювати все, що ми бачили в циліндрі, тим більше, що я не зовсім ясно усвідомив бачене, але своєрідний фільм розповідав, як на далекій планеті Осяйній десятки тисяч років тому люди працювали над проблемою довголіття і повернення молодості. В основному все зводилося до того, щоб допомогти організму позбавитись “баласту”, який поступово, рік за роком, накопичується в клітинах…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: