Стріла часу – Олесь Бердник

— Обов’язково, діду! — розчулено сказав Горовий. — Спасибі! Знатний подарунок!..

— Ну втішив старого! Значить, і в політ візьмете?

— Візьмемо, даю слово!..

— Отож то! Це все одно, що я побуду на Центаврі!.. Ну, наливай ще по одній!..

Слова діда перебив чийсь вигук біля будинку. Всі дружно оглянулись. Хлопчина-диспетчер біг до верби, махаючи в повітрі білим папірцем.

— Що трапилося? — занепокоєно крикнув Горовий.

— Спішна телеграма з космодрому. Наказали негайно передати!..

Горовий схопив папірець, похапливо прочитав текст:

“Політ відміняється. Вашому екіпажу повернутися на космодром. Москва командирує Вас і Діжу в розпорядження Всесвітнього Конгресу Науки…”

Космонавти широко розкритими очима дивилися на Горового, неспроможні вимовити й слова. Тишу порушив голос діда.

— Що сталося, хлопці? Куди вас викликають?

— Невідомо, — тихо відповів Горовий. — Але щось трапилося надзвичайне, якщо відміняється політ! Ну, товариші, мерщій до машини! Прощайте, діду, нам треба їхати!..

— Прощайте, сини! — тремтячим голосом сказав дід. — Дніпра ж не забудьте!

— Беру! — крикнув Василь-старший, підхоплюючи цуценя на руки. Воно загавкало, пориваючись до діда.

— Нічого, звикне, — сказав дід, махаючи рукою навздогін космонавтам.

Всюдихід помчав по піску, піднявши хмари куряви. Дід жадібно прислухався до затихаючих звуків машини, яка везла назустріч тривожній долі чотирьох людей і одне цуценя — найближчих, найрідніших старому Данилу істот…

ЗМАГАННЯ ВІДМІНЯЄТЬСЯ

Барбара колишеться на гребені велетенської юрби, завмираючи від хвилювання і невимовної радості. Сотні рук обережно передавали її все далі й далі від космольота, бо кожен хотів хоча б доторкнутися до героїні, яка переборола жахливі простори Космосу, прославляючи розум і трудові руки американського народу.

— Досить! Досить! — кричала дівчина, махаючи руками.

А юрба шаленіла, впивалася тріумфом зустрічі. Гучномовці гриміли привітальними промовами, урочистими маршами.

— Досить! Я втомилася! — надривалася Барбара, знеможено заплющивши очі.

Люди помітили стомлене обличчя героїні і понесли її прямо до широченної стрічки шосе, де опустили біля відкритого автодиска. З сидіння водія встав сам шеф Самуел Герд. Його красиве, завжди суворе обличчя посміхалося, чорні очі з-під густих брів блискали вогниками радості і схвалення.

— О, шеф! — розчулено вигукнула дівчина.

— Здрастуй, зірко моя! Здрастуй, дівчинко! — ніжно промовив він, цілуючи її в чоло. — Ну, молодчина, потішила! Але ніжності потім, сідай скоріше в машину! Бачиш, нас знову оточують!..

Дівчина засміялася, посилаючи повітряні поцілунки юрбі. Тисячі горлянок заревли, засвистіли. Під акомпанемент тих звуків автодиск піднявся над дорогою і на пружній повітряній подушці помчав від космопорту. Гул привітань затихав удалині. Герд скоса позирнув на Барбару. Вона впивалася чудовими краєвидами Флоріди, на повні груди вдихала густе цілюще повітря батьківщини.

— Які неповторні місця, шеф! Яке щастя знову повернутися на Землю! Але куди ви мене везете?

— На свою віллу!

— О шеф, спасибі вам, але я раніше хочу зустрітися з мамою!

Герд серйозно поглянув на дівчину, поклав свою долоню на її тонкі пальці.

— Потім поїдеш до мами. А тепер — до мене. Не сперечайся, дочко, так треба!

“Дочкою” шеф звав дівчину ще відтоді, як вона два роки тому прославила концерн Герда сміливим польотом в систему Юпітера, і тому Барбара ставилася прихильно до такого звертання.

— Що ж трапилося, шеф? — запитала вона знову. — Не встигла я прилетіти, а ви мене арештовуєте…

— Сюрприз! — лаконічно відповів Герд. — Не пожалієш!

— Ну коли так, то згодна! Затамую жіночу цікавість і дотерплю до вілли…

Автодиск опустився на терасі великої вілли, розташованої серед високих пальм. Незабаром Герд і Барбара вже сиділи в ізольованій кімнаті, наодинці.

З обличчя Герда зникла посмішка, між бровами залягла глибока зморшка. Він уважно подивився на Барбару і після паузи тихо сказав:

— Ти задоволена, дівчинко?

— О так, шеф! Я безумно рада!..

— Звичайно! Але я повинен зіпсувати тобі настрій! Обличчя Барбари витягнулося, криловидні брови зметнулися вгору.

— Коротко кажучи, — вів далі Герд, — твій тріумф не вартий виїденого яйця!

— Не розумію, — нахмурилася дівчина. — Не мучте мене, говоріть прямо!

— Твій супротивник, Василь Горовий…

— Горовий! — спалахнула дівчина. — Що ж Горовий?.. Шеф пильно подивився на неї і різко закінчив:

— Він обігнав тебе!

— Не може бути! Адже радянські кораблі два місяці тому проводили наукові досліди на Нептуні. Наскільки мені відомо, Горовий не був на Плутоні!..

— Так, не був, наївна дівчинко! Річ у тім, що він летить в іншу систему, до Альфи і Бети Центавра!..

Барбара від несподіванки аж захлинулася, підвелася з крісла, потім знову сіла. Обличчя її посіріло, пальці судорожно стискувалися.

— До… Центавра? Не може бути! Як? А ми навіть не знали про підготовку? Ні, ні! Ви обманюєте мене!

— Весь світ гримить про це! Дивися!

Темні штори опустились на вікна. Стало темно. Серед пітьми загорівся екран.

— Я продемонструю тобі запис сьогоднішніх передач, — почувся голос Герда. — Дивись, милуйся!

На екрані з’явилося зображення земної кулі, а на ній блискавичні написи, що загоралися і згасали в такт зі стрімкою, бравурною музикою:

Сила гравітації поставлена на службу людині!

Зорельот Горового досягне субпроменевої швидкості!

Подвиг “Космічної Дівчини” блідне перед тріумфом радянської науки!

Горовий сподівається зустріти в планетній системі Центавра розумних істот!

— Досить! — крикнула Барбара.

Екран згас. В кімнату знову полилося блідо-зелене світло дня, зм’якшене густими вітами пальм.

— І ми нічого не можемо протиставити їм? — гнівно крикнула дівчина, люто дивлячись на шефа. — Де були ви, шеф? Скільки разів я говорила вам і вашим конструкторам про міжзоряні перельоти, але ви знали тільки одне — зиск, зиск! І ось тепер маєте: престиж Америки безнадійно впав, він розчавлений!

Герд задоволено розсміявся, потер долоні, присунувся ближче до столу. Міцно потиснув руку дівчини.

— Ось тепер я пізнаю космічну дівчину! Браво! І щоб не мучити тебе більше — відкрию сюрприз! Ми не дамо Горовому вилетіти першим!

— Що таке? — заїкнулася дівчина. — Я нічого не розумію!

— А ось що… Дивися!

Герд висмикнув з шухляди велику фотографію, кинув її на стіл.

Барбара поглянула на неї, сплеснула руками.

— Який красунь! Що це?

На фотографії був зображений один з другорядних космопортів Герда. Посеред поля стояв гігантський зорельот дивної конструкції. Від основного корпуса в трьох напрямах відходили товстелезні труби, які закінчувалися рефлекторами до десяти метрів у діаметрі. На срібній поверхні корабля чорнів напис: СІРІУС-1.

— Ось що ми протиставимо Горовому! — урочисто сказав Герд. — Вони побудували гравітаційний корабель, а в нас — інший принцип.

— Який же, шеф?

— Анігіляція!

— Вам пощастило створити достатню кількість антиречовини?

— Еге ж! І в цьому твоя велика заслуга, дівчинко! Іоній, який ти розшукала, основа всього!

— Шеф, я вмру від щастя! Значить, на “Сіріусі” можна вилетіти до зірок!

— Я для цього й забрав тебе з космопорту, радість моя! їдь до мами, а потім до корабля. На ознайомлення з ним даю три дні.

— Як? Ви хочете, щоб я так скоро вилетіла? Горовий стартує через чотири дні!

— А ти через три! — різко сказав Герд.

— Ні, це неможливо… — Дівчина розгублено кліпнула повіками. — Це авантюра!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: