Дівчина засміялася, посилаючи повітряні поцілунки юрбі. Тисячі горлянок заревли, засвистіли. Під акомпанемент тих звуків автодиск піднявся над дорогою і на пружній повітряній подушці помчав від космопорту. Гул привітань затихав удалині. Герд скоса позирнув на Барбару. Вона впивалася чудовими краєвидами Флоріди, на повні груди вдихала густе цілюще повітря батьківщини.
— Які неповторні місця, шеф! Яке щастя знову повернутися на Землю! Але куди ви мене везете?
— На свою віллу!
— О шеф, спасибі вам, але я раніше хочу зустрітися з мамою!
Герд серйозно поглянув на дівчину, поклав свою долоню на її тонкі пальці.
— Потім поїдеш до мами. А тепер — до мене. Не сперечайся, дочко, так треба!
“Дочкою” шеф звав дівчину ще відтоді, як вона два роки тому прославила концерн Герда сміливим польотом в систему Юпітера, і тому Барбара ставилася прихильно до такого звертання.
— Що ж трапилося, шеф? — запитала вона знову. — Не встигла я прилетіти, а ви мене арештовуєте…
— Сюрприз! — лаконічно відповів Герд. — Не пожалієш!
— Ну коли так, то згодна! Затамую жіночу цікавість і дотерплю до вілли…
Автодиск опустився на терасі великої вілли, розташованої серед високих пальм. Незабаром Герд і Барбара вже сиділи в ізольованій кімнаті, наодинці.
З обличчя Герда зникла посмішка, між бровами залягла глибока зморшка. Він уважно подивився на Барбару і після паузи тихо сказав:
— Ти задоволена, дівчинко?
— О так, шеф! Я безумно рада!..
— Звичайно! Але я повинен зіпсувати тобі настрій! Обличчя Барбари витягнулося, криловидні брови зметнулися вгору.
— Коротко кажучи, — вів далі Герд, — твій тріумф не вартий виїденого яйця!
— Не розумію, — нахмурилася дівчина. — Не мучте мене, говоріть прямо!
— Твій супротивник, Василь Горовий…
— Горовий! — спалахнула дівчина. — Що ж Горовий?.. Шеф пильно подивився на неї і різко закінчив:
— Він обігнав тебе!
— Не може бути! Адже радянські кораблі два місяці тому проводили наукові досліди на Нептуні. Наскільки мені відомо, Горовий не був на Плутоні!..
— Так, не був, наївна дівчинко! Річ у тім, що він летить в іншу систему, до Альфи і Бети Центавра!..
Барбара від несподіванки аж захлинулася, підвелася з крісла, потім знову сіла. Обличчя її посіріло, пальці судорожно стискувалися.
— До… Центавра? Не може бути! Як? А ми навіть не знали про підготовку? Ні, ні! Ви обманюєте мене!
— Весь світ гримить про це! Дивися!
Темні штори опустились на вікна. Стало темно. Серед пітьми загорівся екран.
— Я продемонструю тобі запис сьогоднішніх передач, — почувся голос Герда. — Дивись, милуйся!
На екрані з’явилося зображення земної кулі, а на ній блискавичні написи, що загоралися і згасали в такт зі стрімкою, бравурною музикою:
Сила гравітації поставлена на службу людині!
Зорельот Горового досягне субпроменевої швидкості!
Подвиг “Космічної Дівчини” блідне перед тріумфом радянської науки!
Горовий сподівається зустріти в планетній системі Центавра розумних істот!
— Досить! — крикнула Барбара.
Екран згас. В кімнату знову полилося блідо-зелене світло дня, зм’якшене густими вітами пальм.
— І ми нічого не можемо протиставити їм? — гнівно крикнула дівчина, люто дивлячись на шефа. — Де були ви, шеф? Скільки разів я говорила вам і вашим конструкторам про міжзоряні перельоти, але ви знали тільки одне — зиск, зиск! І ось тепер маєте: престиж Америки безнадійно впав, він розчавлений!
Герд задоволено розсміявся, потер долоні, присунувся ближче до столу. Міцно потиснув руку дівчини.
— Ось тепер я пізнаю космічну дівчину! Браво! І щоб не мучити тебе більше — відкрию сюрприз! Ми не дамо Горовому вилетіти першим!
— Що таке? — заїкнулася дівчина. — Я нічого не розумію!
— А ось що… Дивися!
Герд висмикнув з шухляди велику фотографію, кинув її на стіл.
Барбара поглянула на неї, сплеснула руками.
— Який красунь! Що це?
На фотографії був зображений один з другорядних космопортів Герда. Посеред поля стояв гігантський зорельот дивної конструкції. Від основного корпуса в трьох напрямах відходили товстелезні труби, які закінчувалися рефлекторами до десяти метрів у діаметрі. На срібній поверхні корабля чорнів напис: СІРІУС-1.
— Ось що ми протиставимо Горовому! — урочисто сказав Герд. — Вони побудували гравітаційний корабель, а в нас — інший принцип.
— Який же, шеф?
— Анігіляція!
— Вам пощастило створити достатню кількість антиречовини?
— Еге ж! І в цьому твоя велика заслуга, дівчинко! Іоній, який ти розшукала, основа всього!
— Шеф, я вмру від щастя! Значить, на “Сіріусі” можна вилетіти до зірок!
— Я для цього й забрав тебе з космопорту, радість моя! їдь до мами, а потім до корабля. На ознайомлення з ним даю три дні.
— Як? Ви хочете, щоб я так скоро вилетіла? Горовий стартує через чотири дні!
— А ти через три! — різко сказав Герд.
— Ні, це неможливо… — Дівчина розгублено кліпнула повіками. — Це авантюра!
— Ти ж сама сказала: престиж Америки!
Барбара ступила кілька кроків до вікна, подивилася в далечінь. В пам’яті випливло обличчя Горового, його сірі, блискучі очі, білявий вихор волосся. Знову лунають у вухах його іронічні слова: “Космос — не рекламний щит!”
Барбара різко повернулася до шефа, рішуче стріпнула золотим волоссям.
— Я згодна, шеф! Лечу!
— О дівчинко моя! Іншої відповіді я й не чекав від тебе!
— Ми летимо теж в систему Центавра?
— О ні! — торжествуюче засміявся Герд. — Ми переплюнемо Горового! Наш корабель полетить до Сиріуса! Виправдає свою назву!..
— Але ж це вдвічі дальше!
— Пусте! Ти ще молода. На Землі мине вісімнадцять років, а тобі буде всього тридцять. Отже, готуйся! Маршрути, розрахунки — все готово.
Герд замовк на півслові. На столі загорівся червоний сигнал телевізора. З’явилися цифри.
— Шифр Всесвітнього Конгресу Науки. Європа, Прага, — прошепотів шеф. — Що б це могло значити?
На екрані виник чоловік. Його очі пильно вгляділися в обличчя Герда, потім перескочили на Барбару.
— Здрастуйте, шеф.
— Хелло, Бірс! Що трапилося?
— Відбулося надзвичайне засідання Конгресу. Ультрасенсаційне повідомлення!
— Говоріть!
— Рішення засекречене. Я бачу сторонніх. Перемкніть апарат на сусідню кімнату.
— Гаразд.
Герд розвів руками, вимкнув телевізофон.
— Одну хвилиночку зажди. Пробач.
Він швидко вийшов до сусідньої кімнати. Барбара, заінтригована несподіваним втручанням Бірса — депутата Академії Герда в Конгресі Науки, напружено роздумувала над причиною такої поспішності. Може, щось трапилося з екіпажем Горового? Може, змінилися плани комуністичних вчених?
Герд повернувся через п’ять хвилин. Барбара підвелася йому назустріч і здивувалася. Обличчя шефа набуло дивного виразу. Він ніби не бачив нічого навколо, він дивився десь в неіснуючий світ. Підійшовши до вікна, Герд завмер і щось шепотів собі під ніс.
Барбара знизала плечима. Що там таке він почув?
Та ось Герд обернувся, поглянув на дівчину. В його очах з’явився свідомий вираз.
— Ага! Ти чекаєш? Ну-ну, я слухаю!..
— Це я вас слухаю! — здивувалася Барбара.
— Так, так! Я й забув. Але ось що, дівчинко! Плани рішуче міняються. Ти не полетиш до Сиріуса!..
— Чому? — скрикнула дівчина. — А Горовий?
— Сподіваюсь, що й Горовий не полетить! — запевнив шеф.
— Що ж таке? Можу я знати?
— Дуже скоро всі дізнаються про це. А поки що не можу нічого додати!
Барбара дивувалася все більше й більше.
— Що ж мені робити?
— Їдь до мами. Лети в космопорт. Знайомся з кораблем. Твоє мистецтво пілота може незабаром знадобитися. Ще й дуже! Змагання з Горовим одміняється… Але починається інше змагання, дівчинко! Тут вже не престиж Америки! Тут на карті — доля Землі!..