МИ НЕ ПЕРШІ В СОНЯЧНІЙ СИСТЕМІ!
РАБСТВО — НЕОБХІДНИЙ АТРИБУТ БУДЬ-ЯКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ!
ЧОМУ ЗАГИНУЛИ КРИЛАТІ ЛЮДИ?
ХТО ВІДКРИЄ ДО КІНЦЯ ТАЄМНИЦЮ ЗНИКЛОЇ ПЛАНЕТИ?
Атомно-космічний концерн Герда послав дві ракети на Марс для нових розшуків. Експедиції було дано завдання розгадати принцип роботи знайдених машин. Усі люди ждали, хвилювалися: незвичайні відкриття могли внести величезні зміни в життя Землі…
***
А тим часом новий іонний корабель “Блискавиця”, який стартував у серпні 19… року з Київського космодрому під Борисполем, уже ввійшов у потік астероїдів. Його вів Василь Горовий.
Випробування зорельота на трасі Земля — Місяць, перевірка протиметеорного захисту дали найкращі результати, й Інститут космонавтики вирішив послати екіпаж Горового в пояс маленьких планет для підтвердження гіпотези Оксани Гнатенко.
Пролітаючи мимо Марса, “Блискавиця” зв’язалася з базою експедиції Борисова. Космонавти з хвилюванням слухали дружнє напуття Оксани Ігнатенко, її щирі побажання успіху. Астрономи обсерваторії ще раз уважно відкоригували криву польоту до нововідкритого астероїда. Курс був правильний…
В оксамитній темряві простору загоралися і згасали діамантові вогники, — то спалахували під променями сонця дрібні астероїди. Горовий сидів у рубці пілота, невідривно стежачи за екранами локаторів. Корабель, увійшовши в потік астероїдів, зрівнював свою швидкість з швидкістю потоку, і командира тривожило тільки одне — можливість зустрічі з випадковими, сліпими метеорами, які зрідка мчать у протилежний бік. Товариші чергували в штурманській каюті, звіряючи курс. Інколи вони перемовлялися з Горовим, повідомляючи про незначне відхилення “Блискавиці” під впливом тяжіння астероїдних мас. Так в страшному напруженні минуло кільканадцять годин. Нарешті, в передньому об’ємному перископі з’явилася зірочка. Горовий схвильовано перевірив дані марсіанської обсерваторії, уважно провів обчислення з допомогою портативної математичної машини. Очі Василя заблищали радістю, він швидким рухом увімкнув мікрофон внутрішньої сітки.
— Друзі! Перед нами астероїд!..
— Ура! — загриміло у відповідь. — Як ми його назвемо?
— “Сумний залишок”, — запропонував Діжа.
Космонавти засміялися.
— Сам ти сумний залишок від колишнього професора Діжі! — весело вигукнув Льоня. — Давайте дамо йому ім’я Іскра. Іскра розуму, яка залишилася від минулої цивілізації в нашій системі!
— Не треба мудрувати, — втрутився Горовий. — Давайте назвемо астероїд жіночим ім’ям Оксана. Хоч і не вона відкрила астероїд, але цей політ зв’язаний з її великим відкриттям…
— Згода, — одностайно відповіли космонавти.
Велетенська гора матерії ледь помітно притягувала до себе корабель. Скоро “Блискавиця” наблизилася до астероїда настільки, що в перископи стало видно нагромадження базальтових мас, які блищали зеленкуватим кольором під променями Далекого Сонця. З бокових дюз корабля метнулося полум’я. Раз, удруге. Обшивка “Блискавиці” легко доторкнулася до скелястої поверхні планетки.
Космонавти вийшли з корабля, обережно ступаючи по базальту. Вони опустилися на темному боці “Оксани”, і тому навколо нічого не було видно, крім зубців скель, підсвічених знизу сонцем.
— Ще раз попереджую, товариші, — пролунав у навушниках голос Горового, — не робіть різких рухів. Не забувайте про тяжіння. З висоти в сто метрів тут можна опускатися цілий місяць…
Зв’язавшись міцною мотузкою, чотири космонавти рушили до освітленого боку астероїда. Йти було легко, хотілося підскочити, щоб пересуватися стрибками, як на Місяці. Але кожен пам’ятав про небезпеку, зв’язану з такими “експериментами”.
Горовий ввімкнув потужний ліхтар. Гострий промінь прорізав тьму, вихопив з неї хаотичні нагромадження мертвої матерії.
— Оплавлений базальт, — почувся голос Діжі. — Видно, що ця порода відчула на собі дію страшної температури. Не може бути, щоб тут збереглися залишки людської культури…
— Ми ще не побували на освітленому боці, — заперечив Гнатенко. — А крім того, спостереження астрономів дуже вірогідні…
Постать Горового, який ішов першим, зненацька з’явилася в проході між скелями. Проти сонця блиснув шолом. Командир заклично махнув рукою.
— Скоріше до мене! — крикнув він. — Ось воно!..
Льоня, Гнатенко і Діжа, забувши про інструкцію, прожогом кинулися до Горового. Вони проскочили скелі і приголомшено завмерли.
Перед космонавтами темніла гігантська споруда, саме споруда, а не природний утвір. Це був кілометровий металевий циліндр, поставлений сторч. Вгорі циліндр мав пошкодження: в одсвіті сонячних променів можна було помітити рвані краї стінок товщиною в сотні метрів.
Космонавти вражено перезирнулися. І не промовивши й слова, довго оглядали титанічну будівлю.
— Ясно, що розумні істоти жили саме на десятій планеті, — нарешті обізвався Горовий.
— Безумовно, — підхопив Діжа. — Гіпотеза Оксани Іванівни блискуче підтвердилася…
— Що б могла значити така будівля? — здивовано запитав Гнатенко. — Навіщо такі розміри?
— Згодом розгадаємо, — відповів Горовий. — Але в мене є думка… Чи не реактор це?..
— Реактор? — недовірливо протягнув Діжа. — Таких розмірів?
— Саме так! Ви бачите рвані краї? Стіни мають товщину до сотні метрів… Яка сила змогла б зруйнувати їх, крім енергії ядра?
Космонавти оглянули пошкодження і мовчки згодилися з командиром. Вони рушили з місця і пішли навкруги циліндра. Циклопічні стіни не мали ніякого отвору або виступу. Напевне, вхід був під ґрунтом.
— Василю! Дивись! — пролунав голос Гнатенка. — Праворуч дивіться! Ракета, справді ракета! І схожа на нашу земну…
Всі дружно повернулися в той бік, куди показував Гнатенко. Там серед кам’янистих громад блищало снарядоподібне тіло.
— А може, ще одна експедиція… з Землі? — прошепотів Діжа.
— Ні! — різко відповів Горовий. — Апарат дуже маленький для таких перельотів. Уперед!
Вони наблизилися до таємничої ракети, тамуючи незвичайне хвилювання. Горовий доторкнувся до обшивки, освітив ліхтарем горішню частину. В промені видно було оптичні отвори, якісь виступи.
— Товариші! — радісно сказав командир. — Ви бачите, що апарат неушкоджений. Ми зможемо з допомогою лебідки притягти його до “Блискавиці” і забрати з собою…
— Така додаткова вага? — з сумнівом озвався Льоня. — Ми не сядемо на Землю…
— Залишимо на супутнику, — впевнено відповів Горовий. — А тепер треба спробувати пробратися всередину. Якщо не вдасться — залишимо спробу до повернення…
Та не встигли космонавти пройти навколо ракети й десяти кроків, як їх чекала нова несподіванка. Поряд з снарядом, на кам’янистому виступі бовваніла постать людини! Людини чи ні? Постать була непорушною. Мандрівники затамували подих, повільно наблизилися до виступу.
Горовий схаменувся, ввімкнув автоматичну кінокамеру. Застрекотів мініатюрний моторчик, фіксуючи фантастичне видовище.
На шоломі істоти вирізнялися три рогоподібні виступи, вузькі плечі облягав еластичний матеріал з лускоподібним візерунком, він вільно обвисав на тілі. Горовий вимкнув кіноапарат, зайшов спереду, обережно зазирнув у прозоре віконце шолома. Звідти блиснули червоними іскрами великі, випуклі очі людини іншого світу. Вони дивилися в бік Сонця, ніби хотіли ввібрати в себе його тепло, щоб захиститися від страшного холоду простору. Скільки тисячоліть отак просидів на камені цей дивний космонавт? Як він потрапив сюди?
Горовий обвів поглядом постаті друзів.
— Нам надзвичайно пощастило. — Голос командира тремтів від хвилювання. — Ця істота, мабуть, і є представником тієї раси, яка таємниче загинула. Друзі мої! Негайно до роботи. Ми заберемо з собою апарат і мертву людину. Я гаряче вірю: це допоможе розгадати таємницю загибелі десятої планети.