Стріла часу – Олесь Бердник

Орраа зупинився перед гостями, взявши дівчину за руку, вивів її наперед.

— Моя наречена. Лаамоо.

Лаамоо простягла руки вперед, провела долонями по щоках Василя. Дотик її пальців був ніжним, ледь чутним. Потім вона обняла Барбару, притулившись до неї чолом.

— Ви мені подобаєтесь, — сказала Лаамоо. — Ви чудова раса!

Вона зірвала з дерева два золотисті плоди, розломила кожен навпіл і подала по частині Василеві, Барбарі і Орраа.

— Це плоди рії — дерева безсмертя. Наші селекціонери упродовж численних поколінь виростили в них чудові якості. Регулярне вживання цих плодів продовжує життя людей, активізує організм, збуджує мозок… А крім того, по древній традиції, ті, хто з’їсть водночас плоди з однієї гілки, стають побратимами. Для них тоді — один шлях, одне життя, одна мета! Ви згодні, люди з чужої планети?

Василь і Барбара мовчки, але красномовно вп’ялися зубами в м’які, ароматні і соковиті плоди. Господарі наслідували їх приклад.

Приємний холодок м’якоті освіжив піднебіння, п’янка хвиля затуманила свідомість. Потім усе минуло. Люди Землі відчули, як розум працює чіткіше, тіло стало легшим, в свідомості виникло невимовно приємне почуття незнаного блаженства.

— Чудові плоди, — отямившись від подиву, сказала Барбара. — Плоди братства… Плоди безсмертя… На Землю б такі дерева!..

— Будуть і у вас рости рії, — радісно відповів Орраа. — Наше знання, наша сила стануть вашими знаннями і силою… А тепер — ходімо, брати! Хай ваші серця відкриються… Наа чекає вас…

РІКА РОЗУМУ

Через вісім місяців Наа минула орбіту Юпітера і наближалася до Марса. В ці дні Рада Вчених постановила розпочати відновлення атмосфери. Орраа і Лаамоо вирішили показати гостям із Землі величне видовище…

Четверо друзів, одягнені в скафандри, стояли на високій горі. Звідси видно було ясне кружало Сонця, яке досить помітно пригрівало широкі рівнини, гострі хребти гір, дзеркала замерзлих озер. Під горою виблискував корпус “Сіріуса”. А в зеніті палахкотіла зеленкувата зірка. То була сестра Наа — Земля.

Орраа енергійним рухом показав униз. Барбара захоплено скрикнула. З колосальної чорної прірви велетенським потоком ринув струмінь блакитної рідини. Красивим султаном він упав на скелі, розбризкуючись міріадами крапель. В просторі заграла розмаїта райдуга. Виднокіл оповив туман. То рідке повітря випаровувалося, створюючи газову атмосферу.

— Феєрично! — прошепотів Василь.

— Таких станцій тисячі! — сказав Орраа. — Атмосфера буде відновлена за кілька днів!..

Зірки вгорі розпливалися, кружало сонця померкло, обрій зник за стіною голубої імли. Василь дивився навколо себе з відчуттям невимовного хвилювання.

— Людина… Чи є щось могутніше за тебе? Ти рухаєш планети… Ти одягаєш їх атмосферою… Ти посієш під новим сонцем дерева і квіти, побудуєш чудесні будинки… Хто ж ти, людино? Ти — безсмертний розум!

— Ти живий вогонь, що розганяє пітьму Космосу! — захоплено додала Лаамоо.

— Ти — господар буття! — підхопив Орраа, обнімаючи Василя за плечі.

— Ти — любов і ніжність, дружба і вірність, — прошепотіла Барбара.

Вчені Землі спостерігали в потужні телескопи, як Наа по довгій спіралі входила в площину обертання планет, сповільнюючи політ до такої швидкості, з якою Земля оберталася навколо Сонця. Через два місяці всі люди вже бачили нову планету неозброєним оком. Вона ставала все яскравішою, сяяла так ясно, як Венера, а потім поволі наблизилася до Сонця і зникла за ним…

Наступив день прощання. Барбара і Василь стояли зі своїми друзями на узгір’ї, дивлячись на голубувату рівнину, яка розстилалася перед ними. Сонце сяяло в зеніті, воно сильно припікало. Внизу — біля велетенського озера — юрмилися люди, звідти линули звуки веселих мелодій.

— Сьогодні свято, — тихо сказав Орраа. — Рада вчених вирішила від сьогодні ввести новий календар. День буде зватися — Свято Нового Сонця. Летіть, друзі, на свою Землю, передавайте її жителям теплоту наших сердець, щирість наших почуттів. І повертайтеся, брати, повертайтеся обов’язково. Скільки попереду шляхів! Скільки чудесних таємниць!

— Ми повернемось! — із сльозами хвилювання на очах відповіла Барбара. — Чуєш, Лаамоо?..

А Василь мовчав. Він, міцно обнявшись з новими своїми друзями, йшов униз, до корабля, і груди його сповнювалися передчуттям грядущих великих звершень.

Навколо співали діти, веселилися дорослі жителі Наа. Всі простягали у захваті руки до Сонця, милуючись небаченим видовищем, вітаючи життєдайне світило криками захоплення і щастя. Тепер люди Наа могли жити і працювати спокійно, не думаючи щоденно про трагічну долю грядущих поколінь.

Блукаючи в холоді космосу, люди Наа зустріли подібних до себе. Струмки Розуму зливалися в потужну ріку, яка, безперечно, вела в океан Безконечності…

…“Сіріус”, облетівши навколо Сонця, догнав Землю за двадцять годин. Горовий, взявши керування на себе, повів корабель на посадку. Хмари розступилися, внизу зеленіла, буяла життям і радістю, голубіла широкими водами Дніпра рідна земля. Блиснули золотими іскорками куполи Лаври і Софії, промайнули гігантські антени. Ось він — космодром! У динаміку схвильовано клекоче голос начальника. Він дає дозвіл на посадку, вітає Горового і Деніс з поверненням.

“Сіріус” приземляється в центрі космопорту, подалі від інших ракет. Його потужні вибухи небезпечні. Струмені шаленого вогню звихрюють повітря, пекельним жаром віє аж до Борисполя. Вже недалеко від Землі Горовий глянув у перископ і радісно вигукнув:

— Барбара! Поглянь! “Вітчизна”!

Дівчина метнулася до перископа. Справді, недалеко від центра космодрому гордо височів зорельот “Вітчизна”!

— Значить, вони повернулися з Марса? — радісно озвалася Барбара. — І ми побачимо їх!

Гігантський корабель м’яко доторкнувся до поля. Двигуни замовкли. Над землею покотився туман. “Сіріус” кілька разів похитнувся і завмер.

До місця приземлення вже наближалися службові машини. Вони поливали поле космодрому потужними струменями води, змішаної з речовиною, яка нейтралізувала радіацію…

Відкрита машина помчала космонавтів до будівель. Біля управління Василь і Барбара прожогом вискочили на землю і… опинилися в обіймах друзів.

Вигукам, радості, запитанням не було кінця. Начальник космодрому і службовці нічого не могли розібрати в хаосі хвилюючої зустрічі. Тільки чулося уривчасте:

— Живі! Друзі!

— Ну, герой! Спасибі! Справився сам!

— А Дніпр! Дніпр де?

— Ось він! На, цілуй!

Сміх, радісний гавкіт здоровенного пса, який задоволено облизував обличчя Горового. Нарешті, Василь, трохи заспокоївшись, взяв за руку Барбару і, сяючи сірими очима, сказав:

— А це… знаєте хто? Друзі мої!..

Три пари рук мовчки схопили з усіх боків руки Барбари, міцним потиском висловлюючи їй своє захоплення, подяку за друга, почуття любові. А Діжа, підморгнувши за звичкою, погрозив пальцем:

— Весілля буде?

— Обов’язково!

— А де?

— Ну, звичайно, у діда! — вихопилося у Леоніда.

— Живий?

— Живий! Каже, приліт нової планети вилікував його! Жде не діждеться!

Василь підскочив до начальника космодрому, гаряче потиснув йому руку.

— Ви сповістили в Москву і Конгресові про мій приліт?

— Так. Скоро вам доведеться їхати на засідання Конгресу. Напевно, сьогодні ввечері…

— Ну, а день — наш! — жартівливо вигукнув Василь. — Барбара, друзі! Діставайте вина, закусок! Гайда до діда!..

— Зареєструємо вас під столітньою вербою! — урочисто вигукнув Діжа. — А повінчаємо навколо казана з юхою!..

Зі сміхом і гармидером побігли до машини. Вітер сипонув у обличчя жаром літнього степового повітря, пахощами наддніпрянських лугів. Василь, обнімаючи друзів за плечі, говорив назустріч синіючій далині, назустріч рідним дніпровським кручам пристрасні слова:

— Знову разом, хороші ви мої! Знову радість боротьби, перемоги, шукання! Які дороги попереду! Які неймовірно прекрасні шляхи!

Частина друга

Стріла Часу

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: