Льова, заспокоївшись, причинив за собою двері й обережно підійшов до столу. Тут, на аркушику, де адресу залишив, він унизу дописав: «Всьому правда». Далі йому хотілось висловити все те, що бажає їй, але слів він не міг добрати. Та й навіщо? Хіба не відчує вона й сама, прокинувшись завтра вранці? І він тільки додав: «Прощайте, Марто!»
ПРИМІТКИ[1] Епіграф (лат.)[2] Ви – німкеня? (нім.)
[3] Я питаю, чи Ви – німкеня?… У Вас німецька вимова (нім.).
[4] Так, так, я – німкеня, цілком правильно… Мій батько приїхав сюди механіком і тут помер… Заходьте, будь ласка, чим я можу прислужитися? (нім.).[5] Я шукаю родича, і мені дали цю адресу… Жилянська, 42 (нім.).[6] Гарна, добра дівчина, шкода лише, що стрижена! (нім.).
[7] Ох, який статечний чоловік, дуже елегантний і гарний! (нім.).[8] Це небезпечно для дівчини, в якої немає батьків, і взагалі це до добра не доведе… (нім.).[9] Найлюб'язнішою жінкою з усіх, яких вона знала будь-коли (нім.).[10] Дівонько, красунечко, віддайся за мене… (нім.)