Танго – Іван Білик

Це був енергійний чолов'яга років під сорок. Здавалось, він ніколи не сидить без діла. Навіть у сідлі, приладнавшись до луки, Микола Чіп сукав із валу мотузку: сталка проста, сталка червона. Односельці жартували:

— Гей, Миколо, впадеш із сідла!

Але видно було, що ставляться вони до нього з шаною. Буено якось розповів Сергієві, що в Чопа, крім добрячої цегляної хати, ще й чимале господарство: пара волів, дві корови, жеребець, вівці, реманент. Він заорав добрий шмат цілини і вважався найсправнішим хазяїном у всій Малій Українці. Ще й наймита часом брав.

Тільки після цього Ряжанка збагнув, де взялися в Чопа така поважність і самовпевненість. Іч, куркулик! Усе йому мало. Навіть на коні без діла не всидить. Мотузку суче…

Сергієві чомусь здалося, що та мотузка рано чи пізно повинна опинитись на шиї в Чопа. Від такого дурного жарту аж самому стало неприємно, й він люто шпигнув коня під боки.

У цей час Микола Чіп зиркнув на Ряжанку, їхні погляди схрестились, і Сергій одвернувся.

Ото ще чого не вистачало. Почервонів, як панночка. Неначе цей хазяйчик упіймав його на своїй груші.

Микола Чіп дивився, як Сергій совається на кобилячому хребті, а ледача шкапа ще й спотикається.

— Ади, пане, гуцає? Не я-м казав, аби-сте яку опанчу підстелили?

Щось гомонить. Ніби й по-українському, а зразу й не второпаєш. Ряжанка вдавав глухого. А що? Правдоподібно. Кобила спотикається, цокає по камінні — – й не чути.

Їхати доводилося дуже обережно. Необачний дотик до кактуса — й довгі, мов жала, та їдучі, незгірше від жал, шпильки впивались у литки й коліна й роздирали шкіру до крові. Поколоті місця починали пекти й пухнути. Недаремно, виявляється, ковбої, сідаючи на коня, начіплюють до пояса два фартухи з цупкої волячої шкіри. Виходить, не все те — безглуздя, що на перший погляд здається кумедним?

Місце, куди квапив людей Ряжанка, виявилось кілометрів за двадцять од села. А приблизно ще на стільки плоскогір'я кінчалось і починалися перші відроги високого хребта Сьєрра-Муерта. Мертва гора. Досить дивна назва. А втім, у цій країні багато такого, що європейцеві спочатку здається дивним. Та згодом він звикає до всього. За кілька років його вже не здивуєш навіть снігом на екваторі або пустелею на березі річки. Та що це! Дрібниці. Є речі суттєвіші…

Хоч сонце вже підібралося досить високо, але промені його не були такими пекучими, як там, у долині чи на узбережжі. Усе-таки два з половиною кілометри над рівнем моря. Клімат майже дніпровський… Тому люди, відпочивши з дороги хвилин тридцять, узялися до роботи. Ряжанка разом з техніком Мігуелем уважно обстежили район, де було знайдено цікавий зразок, і визначили місце для перших шурфів, які мали підказати напрямок і кут залягання породи.

Микола Чіп спочатку попросив виділити йому окрему «яму», та коли збагнув, якою вона буде завбільшки, відгородив собі лопатою частину майбутнього шурфу, скинув сорочку, пов'язав її на голові чалмою й моторно запрацював киркою, раз у раз поглядаючи на спутаного та ще й стриноженого жеребця.

Ґрунт був дуже твердий, і робота посувалась повільно. До самого надвечір'я грабарі не заглибились у землю й на два метри.

Назад усі троє вершників — Сергій, Коляда й Чіп — їхали поряд. Коні йшли повільно, ще дужче спотикаючись, ніж уранці. Люди ледь пленталися від утоми.

Ряжанка кілька разів намагався вийти вперед або трохи відстати, а Коляда щоразу рівнявся з ним. Неначе навмисне. Певно ж, навмисне. Сергій не наважувався дивитись у вічі йому, але Коляда поводився так, ніби між ними нічогісінько не сталось. Ряжанку це виводило з рівноваги. Невже в чоловіка немає самолюбства? Чи відчуває свою провину? А може, затаїв лють? Тут, у дикому царстві кактусів, поквитатися з ворогом — то найлегше. Сергій непомітно скосував на Коляду, але на обличчі в того грала несмілива й винувата усмішка.

«Мабуть, даремно-таки я на нього дмусь», — подумав Сергій і попустив повід. Конячина вдячно помахала головою.

Шурфи довбали з тиждень, потім покинули й заходились колупати в іншому місці. Минув ще тиждень у безрезультатних пошуках. Жила показалась тільки раз — і мов хвостом майнула. Невже знову помилка?

Сергій інколи залишався вдома, приводив до ладу занедбані карти й щоденники. Настрій в усіх підупав. Один тільки Микола Чіп, хазяїн квартири, був, як і раніше, невсидющим і бадьорим. Повернувшись увечері з роботи на шурфах, він довго порався біля худоби, а потім заходив до Сергія й годинами мовчав, дивлячись, як той пише.

Одного разу після вечері завітав старий знайомий: «брат» Даниїл. Він поздоровкався й прослизнув у другу кімнату. Через день чи два з'явився знову. А потім почав навідуватись щовечора.

Сергія пересмикнуло. «Невже ходить за мною назирці?» Одного разу так і бовкнув:

— Чи не по мою душу, бува, пороги оббиваєте?

Брат Даниїл відповів, сумно посміхнувшись:

— Тут моя дочка живе.

Ряжанка розгубився. Але сказане слово — як горобець: вилетить з рукава — шукай вітра в полі. Сергій відчув, що червоніє по самі вуха, й ще дужче нітився. Спробував повернути все на жарт, але й з того нічого путнього не вийшло. Навіть навпаки.

Раптом йому захотілося подрочитися з «братом» Даниїлом. Недовго думавши, він бовкнув, з удаваним сумом похитавши головою:

— Я не вірю в бога.

Така зухвалість аніскільки не здивувала того.

— Ну що ж, усяк живе, як йому совість велить. А ви думали, збираюся вам проповідь читати? — Й знову блідо всміхнувся.

А Сергієві було не до жартів. Цей сектант угадує його думки. Проте таке відкриття, яке раніше завжди виводило Ряжанку з рівноваги, тепер не дуже бентежило. Було трохи сумно — й годі. Зникло те відчуття, яке часом так гнітило його, ніби він стоїть голий серед одягнених.

— Я вам ось що скажу. Коли господь сотворив Адама і Єву, то ходили вони нагі й не стидалися наготи своєї. Бо не було від кого…

Сергій злякано глянув на брата Даниїла. Але той посміхнувся й продовжив далі:

— Це я про «христосиків». Про отих, що на Висілках, що називають себе «дітьми божими»…

А-а, он він про що!.. Сергій полегшено відітхнув.

— У святому писанії сказано: «І бил грєх великий на землі, і нізверже господь бог на глави грішні вогонь і сіру». Отак буде й тепер. Гріх великий на землі розвівся. Це нам так не минеться.

Сергій мляво зауважив:

— Я в ці дурниці не вірю.

Даниїл помітно пожвавився:

— Любий ви мій! Хіба ви думаєте, що ми — діти маленькі? Біблія — це дужа сила! В ній пророчествої Там сказано, що настане кінець світу — і настане. Ось побачите! Армагеддон! Ви чули таке слово?

Сергій стомлено махнув рукою. Але відчував, що таким помахом не одбудеться. Брат узявся за нього міцно.

— Ну, чув… Та що з того?

— Армагеддон уже близько, от що! Людина переплюнула саму себе. Тепер хоче доплюнути до бога. А бог цього не допустить.

— То що, бог знову влаштує Содом і Гоморру?

Даниїл здивувався:

— Нащо? Людина вб'є сама себе

— Харакірі?

Старий насупився.

— Я не знаю, що то таке, хаки… хари… Нащо? Бомба! Нуклярна бомба! Й ракети, о! Людина сама себе стребить! До ноги! Дотла!.. І розверзеться небо, й протрублять труби єріхонські, І буде страшний суд!..

Ряжанці раптом захотілось ударити цього екзальтованого єлейника. Стало гидко, що опинивсь у одній упряжці з ним… А власне, яка між ними різниця? Аніякої.

Цей божевільний фанатик мріє про термоядерний армагеддон, а він, Сергій Ряжанка, сприяє цьому. Невже його обдурили? Невже воднева зброя потрібна не йому, не таким самим людям, як він, а «братам» даниїлам? Що ж це робиться на білому світі? Хіба таки люди настільки посліпай, що не бачать, куди йдуть?

— І ви радієте?

Брат Даниїл дивився на нього виряченими очима. В них мерехтіли страх і надія.

— То буде найсправедливіший суд. Да вострепещуть грішники!

Старий устав і загрозливо підніс угору вказівний палець.

Сергій більше не міг витримати.

— Геть!.. Геть звідси!

Брат Даниїл позадкував і перекинув табурета. На гамір убіг господар дому.

— Ади, чи ви ся ту не побили?

Ряжанка тільки тепер згадав, що не в себе вдома. Він кинувся до дверей і притьмом вискочив у двір, де в машині мирно хропів Буено. Сів на приступку й сидів доти, поки «брат» не рипнув дверима й не зник за тином. Потім ліг на купі хмизу.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: